Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Довбиш
ДОВБИШ (з 1925 р. до 1946 р.— Мархлевськ) — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване за 38 км від районного центру і за 17 км від залізничної станції Курне. Дворів — 1150, населення — 6 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Адамівка, Лісова Поляна, Любарська Гута, Наталія, Осичне.
В селищі діють: фарфоровий завод (заснований 1823 року), автопідприємство, відділення «Сільгосптехніки», хлібозавод, цегельний завод, два лісництва, відділення зв'язку, споживче товариство, промкомбінат.
Працюють середня школа, де 49 учителів навчають 1082 учні, восьмирічна школа-інтернат, де здобувають знання 235 учнів; сільське професійно-технічне училище, клуб фарфорового заводу на 350 місць, кінотеатр на 250 місць, 3 бібліотеки з книжковим фондом 61,5 тис. примірників, дільнична лікарня на 50 ліжок, поліклініка, аптека, ветлікарня, 6 магазинів, комбінат побутового обслуговування. Користується популярністю народний ансамбль пісні і танцю фарфорового заводу.
9 партійних організацій об'єднують 211 комуністів, 9 комсомольських — 858 членів ВЛКСМ. Перший партійний осередок створено 22 липня 1922 року, комсомольський — у травні 1923 року.
За сумлінну працю в народному господарстві 31 чоловіка нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Леніна — С. І. Осінську та Л. І. Драгоморецьку, орденом Жовтневої Революції — В. А. Сломовського.
Селище виникло на початку XIX ст. 27 липня 1905 року робітники фарфорового заводу застрайкували й добилися підвищення заробітної плати. Радянську владу в селищі встановлено 22 січня 1918 року. У травні 1923 року організовано сільськогосподарське кредитно-кооперативне товариство. Протягом 1925—1957 pp. Довбиш — райцентр.
В роки Великої Вітчизняної війни 286 жителів селища воювали проти німецько-фашистських загарбників, з них 29 загинуло. 191 житель селища нагороджений бойовими орденами й медалями. С. І. Рижов, нині пенсіонер, за активну участь у громадянській війні нагороджений орденом Червоного Прапора, а за героїзм, виявлений у роки Великої Вітчизняної війни,— орденом Леніна.
За тимчасової окупації у селищі діяла підпільна комсомольська організація.
У селищі встановлено 2 обеліски на честь загиблих односельців та 2 пам'ятники на могилах воїнів-визволителів. У боях за село загинуло 35 синів братніх народів, серед них росіяни М. С. Глазков, А. Д. Іванов, 3. Д. Кузьмичов.
Поблизу Адамівки виявлено поселення доби бронзи (II тисячоліття до н. е.).
В селищі діють: фарфоровий завод (заснований 1823 року), автопідприємство, відділення «Сільгосптехніки», хлібозавод, цегельний завод, два лісництва, відділення зв'язку, споживче товариство, промкомбінат.
9 партійних організацій об'єднують 211 комуністів, 9 комсомольських — 858 членів ВЛКСМ. Перший партійний осередок створено 22 липня 1922 року, комсомольський — у травні 1923 року.
За сумлінну працю в народному господарстві 31 чоловіка нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них орденом Леніна — С. І. Осінську та Л. І. Драгоморецьку, орденом Жовтневої Революції — В. А. Сломовського.
Селище виникло на початку XIX ст. 27 липня 1905 року робітники фарфорового заводу застрайкували й добилися підвищення заробітної плати. Радянську владу в селищі встановлено 22 січня 1918 року. У травні 1923 року організовано сільськогосподарське кредитно-кооперативне товариство. Протягом 1925—1957 pp. Довбиш — райцентр.
В роки Великої Вітчизняної війни 286 жителів селища воювали проти німецько-фашистських загарбників, з них 29 загинуло. 191 житель селища нагороджений бойовими орденами й медалями. С. І. Рижов, нині пенсіонер, за активну участь у громадянській війні нагороджений орденом Червоного Прапора, а за героїзм, виявлений у роки Великої Вітчизняної війни,— орденом Леніна.
За тимчасової окупації у селищі діяла підпільна комсомольська організація.
У селищі встановлено 2 обеліски на честь загиблих односельців та 2 пам'ятники на могилах воїнів-визволителів. У боях за село загинуло 35 синів братніх народів, серед них росіяни М. С. Глазков, А. Д. Іванов, 3. Д. Кузьмичов.
Поблизу Адамівки виявлено поселення доби бронзи (II тисячоліття до н. е.).