Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Камінь

Сторінка 1 з 7
Камінь – село, центр сільської Ради, розташоване за 8 км на південний захід від районного центру. До найближчої залізничної станції Печанівка на лінії Бер­дичів–Шепетівка 3 км. На території села бере початок річка Лисява, притока Кам’ян­ки Лісної. Населення – 1120 чоловік. Сільській Раді підпорядковано село Химрич.
Місцевість, на якій розташований Камінь, була заселена в давнину. На околицях Каменя та Гордіївки виявлено поселення трипільської культури (III тисячоліття до н. е.). Під час земляних робіт часто знаходять крем’яні знаряддя праці тих часів.
Вперше село згадується в документах за 1585 рік, коли київський воєвода К. Острозький подарував його разом з Чудновом, П’яткою та 45 іншими населеними пунктами своїй невістці княгині Сусанні1. 1650 року в Камені налічувалося 4 дими і 20 чоловік населення. Село належало вже К. Корицькому. Після Андрусівської угоди 1667 року, за якою Правобережна Україна залишилася під Польщею, ще біль­ше посилився соціальний і національно-релігійний гніт.
У 1793 році село в складі Правобережної України було возз’єднане з Росією й увійшло до Романівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губер­нії. В ньому налічувалося тоді 58 дворів і 381 чоловік населення, з них 356 кріпаків.
Протягом багатьох років Камінь належав різним поміщикам, в 1811 році одна його частина стала власністю графа Лося, а друга з 1839 року поміщика Александровича. В частині, що належала Лосю, було 35 дворів і 116 ревізьких душ, в Александровича – відповідно 35 і 98. Кріпаки мусили відробляти панщину і сплачувати оброк. Спочатку вони працювали два дні на тиждень зимою і три дні літом, крім того, сплачували оброк; вже в 30–40 рр. XIX ст. відробіток становив 194 дні на рік.
Регламентація панщини за інвентарними правилами 1847–1848 рр. не змінила становища селян, поміщики не дотримувалися правил і панщину встановлювали на свій розсуд. До того ж, вони штучно зменшували селянські наділи. В обох частинах села наділи були зменшені на 205 десятин проти визначених інвентарними прави­лами. Як і в інших поміщицьких маєтках, в Камені широко застосовувалися т. зв. уроки. Жінки й підлітки пряли, ткали полотно, збирали гриби, ягоди, тіпали льон тощо.
Лікувального закладу в селі не було. Не було й крамниці для продажу товарів першої потреби. Кріпосники тримали трудящих у неуцтві. Про освіту ніхто не дбав. Лише 1860 року у селі відкрито парафіяльну школу, в якій навчалося 15 учнів. Школа містилася в убогій хатині з двох кімнат. В одній з них навчалися діти, а в дру­гій жив учитель. Закінчувало школу не більше трьох-чотирьох учнів.
Реформа 1861 року мало змінила економічне становище селян. У тій частині Каменя, що належала поміщикові Лосю, селянам переходило 364 десятини землі, за яку вони щорічно протягом 49 років повинні були сплачувати 364 крб. 55 коп. У частині Александровича викупу підлягало 398 десятин. За них селяни мали сплачувати щорічно протягом того ж строку 584 крб. 83 коп. Селян залишили без лісу і примусили «добровільно» відмовитися від сінокосу. В уставній грамоті зазнача­лося: «за добровільною згодою всі селяни відмовилися назавжди від сінокосів, що входять до основного наділу, розташованого серед панських лісів».
Селянам заборонялося полювати, ловити рибу, збирати гриби та ягоди і займа­тися винокурінням. «Всі прибуткові статті, що нині існують і надалі можуть бути відкриті, – зазначалось в уставній грамоті, – залишаються в безпосередньому розпорядженні поміщика. Таке «звільнення» викликало глибоке обурення селян. Вони підтримали виступ селян сусідніх сіл – Мирополя, Печанівки та Колодяжного.
Розвиток капіталістичних відносин в пореформений період позначився певною мі­рою і на Камені. У зв’язку з розвитком цукроварного виробництва поміщики почали здавати свої землі в оренду під посіви цукрових буряків. Наприкінці XIX ст. землі Каменя купив цукрозаводчик Терещенко. Не маючи нічого, крім своїх рук, бід­нота залишала насиджені місця і йшла на пошуки роботи в міста. Значна частина селян працювала на будівництві залізниці Бердичів – Шепетівка, яке розпочалося 1869 року. Відкриття в 1872 році руху по залізниці, що пролягла за 3 км від села, поліпшило зв’язки Каменя з навколишніми містами та містечками, зокрема з Мирополем, Бердичевом і Шепетівкою. Внаслідок цього посилився відплив робочої сили з села.


Сучасна карта - Камінь