Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На території сучасного селища виявлено поховання в кам'яних гробницях доби міді, знайдено кам'яні знаряддя праці доби бронзи, що є свідченням заселення цієї місцевості в давнину.
Перша писемна згадка про населений пункт під назвою Олександрополь датується 1545 роком. Він належав боярам Пронським і входив до Житомирського староства Київського воєводства. Один з них — Олександр назвав поселення своїм ім'ям. Після Люблінської унії 1569 року село підпало під владу шляхетської Польщі. У 1607 році Пронські за вироком Люблінського судового трибуналу передали Олександрополь і всі свої володіння в Грежанській волості магнатам Сапегам. Нові власники населеного пункту перейменували його на Хорошки (згодом Горошки) і перенесли сюди з Грежан свою резиденцію. Згодом селом заволодів Ю. Немирич. Данники й тяглі селяни, приписані до двору, займалися землеробством і платили поміщику великі податки: від 30 до 60 грошів чиншу, від одного до чотирьох відер меду та по дві куниці. Крім того, всі роботи в замку виконувалися дворовими людьми і приписаними до нього селянами. Вони мусили відбувати при поміщицькому дворі повинності: орати поле, сіяти зернові й городні культури, збирати врожай і відправляти його у двір, безплатно ремонтувати й споруджувати будівлі, лагодити шляхи. Справжнім лихом для селян були чвари між феодалами, збройні наїзди на маєток, під час яких ватаги шляхти грабували не лише замок, а й господарства селян, забирали їх до себе у неволю. Один із таких руйнівних наїздів стався 1618 року. Часті розбійницькі наскоки та посилення кріпосницького гніту викликали численні втечі посполитих. 1617 року Горошки згадуються як містечко, а в 1630 році стають одним з центрів торгівлі худобою і зерном у Житомирському повіті.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 pp. населення містечка активно підтримувало селянсько-козацьке військо, очолюване Богданом Хмельницьким. Створений горошківцями загін приєднався до повстанців і разом з козаками зруйнував Горошківський замок.
Після Андрусівського перемир'я 1667 року містечко знову потрапило в кабалу до Немиричів, які ще більш визискували селян та міщан. На посилення антифеодальних настроїв трудящих верств населення значно вплинуло перебування у 1683— 1699 pp. у Горошках козацьких загонів С. Палія та 3. Іскри, які очолили визвольний повстанський рух проти польсько-шляхетських загарбників за возз'єднання Правобережної України з Росією. У 1699 році староста Ф. Немирич, якому належали тоді Горошки, скаржився, що козаки розорили панський маєток, а селяни-кріпаки залишили своїх панів.
Горошки, як і вся Правобережна Україна, 1793 року увійшли до складу Росії, що позитивно позначилося на дальшому розвитку містечка.
За адміністративним поділом того часу вони стали центром волості Житомирського повіту Волинської губернії й були подаровані Катериною II M. І. Кутузову. На 1798 рік тут налічувалося 64 двори й 552 чоловіка. У містечку діяла винокурня, два водяні млини, корчма. Селяни займалися землеробством і скотарством, міщани — ремеслами й торгівлею. Вони виробляли гончарний посуд, збрую для коней, ярма, цебра, діжки тощо. Незабаром у Горошках почала прискорено розвиватися промисловість. Цьому деякою мірою сприяло перебування тут M. І. Кутузова у 1802—1805 роках. Було побудовано цегельню, чинбарню, 1803 року на лівому березі Ірші — залізоливарний завод, на базі якого відкрито гамарню, де виливали гармати та ядра з місцевої болотної залізної руди, а також налагоджено виробництво селітри, пороху, поташу, укріплювалася і ремонтувалася фортеця. В цей час набула розвитку торгівля. Щомісяця проводились ярмарки, на яких торгували хлібом, кіньми, великою рогатою худобою, медом, воском, виробами ремесла, одягом та взуттям.
4 липня 1805 року, коли М. І. Кутузова призначено командуючим Подільською армією, він переїхав до Новограда-Волинського, де на той час перебувала його штаб-квартира. Однак і після цього полководець відвідував Горошки в 1806, 1809, 1810 та 1812 рр. Частину свого маєтку в Горошках 1810 року М. І. Кутузов віддав у посаг своїй дочці, що вийшла заміж за князя Трубецького. В середині XIX ст. у містечку було ще кілька землевласників, які нещадно
Володарськ-Волинський
Сторінка 1 з 8
Володарськ-Волинський (до 1912 року — Горошки, до 1921— Кутузове) — селище міського типу, центр району, розташоване на річці Ірші (притока Тетерева), за 54 км від Житомира й за 20 км від залізничної станції Турчинка. Населення — 6,9 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Рудня Шляхова та П'ятирічка. Перша писемна згадка про населений пункт під назвою Олександрополь датується 1545 роком. Він належав боярам Пронським і входив до Житомирського староства Київського воєводства. Один з них — Олександр назвав поселення своїм ім'ям. Після Люблінської унії 1569 року село підпало під владу шляхетської Польщі. У 1607 році Пронські за вироком Люблінського судового трибуналу передали Олександрополь і всі свої володіння в Грежанській волості магнатам Сапегам. Нові власники населеного пункту перейменували його на Хорошки (згодом Горошки) і перенесли сюди з Грежан свою резиденцію. Згодом селом заволодів Ю. Немирич. Данники й тяглі селяни, приписані до двору, займалися землеробством і платили поміщику великі податки: від 30 до 60 грошів чиншу, від одного до чотирьох відер меду та по дві куниці. Крім того, всі роботи в замку виконувалися дворовими людьми і приписаними до нього селянами. Вони мусили відбувати при поміщицькому дворі повинності: орати поле, сіяти зернові й городні культури, збирати врожай і відправляти його у двір, безплатно ремонтувати й споруджувати будівлі, лагодити шляхи. Справжнім лихом для селян були чвари між феодалами, збройні наїзди на маєток, під час яких ватаги шляхти грабували не лише замок, а й господарства селян, забирали їх до себе у неволю. Один із таких руйнівних наїздів стався 1618 року. Часті розбійницькі наскоки та посилення кріпосницького гніту викликали численні втечі посполитих. 1617 року Горошки згадуються як містечко, а в 1630 році стають одним з центрів торгівлі худобою і зерном у Житомирському повіті.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 pp. населення містечка активно підтримувало селянсько-козацьке військо, очолюване Богданом Хмельницьким. Створений горошківцями загін приєднався до повстанців і разом з козаками зруйнував Горошківський замок.
Після Андрусівського перемир'я 1667 року містечко знову потрапило в кабалу до Немиричів, які ще більш визискували селян та міщан. На посилення антифеодальних настроїв трудящих верств населення значно вплинуло перебування у 1683— 1699 pp. у Горошках козацьких загонів С. Палія та 3. Іскри, які очолили визвольний повстанський рух проти польсько-шляхетських загарбників за возз'єднання Правобережної України з Росією. У 1699 році староста Ф. Немирич, якому належали тоді Горошки, скаржився, що козаки розорили панський маєток, а селяни-кріпаки залишили своїх панів.
Горошки, як і вся Правобережна Україна, 1793 року увійшли до складу Росії, що позитивно позначилося на дальшому розвитку містечка.
За адміністративним поділом того часу вони стали центром волості Житомирського повіту Волинської губернії й були подаровані Катериною II M. І. Кутузову. На 1798 рік тут налічувалося 64 двори й 552 чоловіка. У містечку діяла винокурня, два водяні млини, корчма. Селяни займалися землеробством і скотарством, міщани — ремеслами й торгівлею. Вони виробляли гончарний посуд, збрую для коней, ярма, цебра, діжки тощо. Незабаром у Горошках почала прискорено розвиватися промисловість. Цьому деякою мірою сприяло перебування тут M. І. Кутузова у 1802—1805 роках. Було побудовано цегельню, чинбарню, 1803 року на лівому березі Ірші — залізоливарний завод, на базі якого відкрито гамарню, де виливали гармати та ядра з місцевої болотної залізної руди, а також налагоджено виробництво селітри, пороху, поташу, укріплювалася і ремонтувалася фортеця. В цей час набула розвитку торгівля. Щомісяця проводились ярмарки, на яких торгували хлібом, кіньми, великою рогатою худобою, медом, воском, виробами ремесла, одягом та взуттям.
4 липня 1805 року, коли М. І. Кутузова призначено командуючим Подільською армією, він переїхав до Новограда-Волинського, де на той час перебувала його штаб-квартира. Однак і після цього полководець відвідував Горошки в 1806, 1809, 1810 та 1812 рр. Частину свого маєтку в Горошках 1810 року М. І. Кутузов віддав у посаг своїй дочці, що вийшла заміж за князя Трубецького. В середині XIX ст. у містечку було ще кілька землевласників, які нещадно