Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Вперше село згадується в люстрації 1545 року. Тоді воно мало 11 димів і належало князю Немиричу. Жителі займалися землеробством, бортництвом, розводили худобу. На користь пана відробляли два дні панщини на тиждень.
Після загарбання Правобережної України шляхетською Польщею 1569 року населення Черняхова, крім експлуатації власника села, зазнавало лиха від постійних чвар магнатів. Так, 26 вересня 1584 року князь Корецький із загоном у 1 тис. чоловік оточив Черняхів, спалив у ньому млин із хлібом, захопив багато худоби. 1586 року князь Острозький забрав у черняхівців 200 возів сіна, чимало різного майна. Влітку 1610 року шляхтич Г. Пашкевич, грабуючи з кількома тисячами «людей свавольних» села Полісся, не обминув і Черняхів, де у селян забирав збіжжя, нищив хліб. У січні 1611 року його загін удруге пограбував Черняхів. Тоді було вбито кількох чоловік.
Чимало терпіли жителі Черняхова і від спустошливих наскоків татар. Зокрема, 1618 року татари нещадно пограбували всю Черняхівську волость.
Великим тягарем для населення були податки: чопове, подимне, шкіряне. Здирства були такі великі, що, наприклад, 1629 року 90 димів не змогли сплатити подимного. Становище селян погіршувалося національно-релігійними утисками. Не в силі терпіти гніт, багато селян з Черняхова протягом усього XVII ст. тікало на Лівобережжя.
Під час народного повстання на Правобережній Україні під проводом С. Палія (1702—1704 рр.) жителі Черняхова громили шляхту в складі козацьких військ.
Після возз'єднання Правобережної України з Росією Черняхів 1797 року став містечком Радомишльського повіту Волинської губернії. 1798 року тут був 171 двір, мешкало 514 чоловіків і 465 жінок. Населення вітало возз'єднання з Росією, але в умовах класового суспільства життя трудового селянства залишалося тяжким. Доведений до відчаю панською сваволею, Я. Лещук спалив 4 листопада 1853 року панські будівлі. За це його покарали 40 ударами різок і заслали на каторжні роботи.
З Черняховом пов'язаний декабристський рух на Україні. В березні 1825 року тут відбувся з'їзд Товариства об'єднаних слов'ян, на який прибули А. І. та П. І. Борисови, І. І. Горбачевський, А. Д. Кузьмін, І. І. Сухинов, В. М. Соловйов, І. І. Іванов, П. Ф. Громницький, учасник польського визвольного руху Ю. К. Люблінський та інші. З'їзд схвалив тимчасовий статут і проект реорганізації товариства, обрав його президентом П. І. Борисова, заступником — П. Ф. Громницького, секретарем — І. І. Іванова.
В середині XIX ст. в Черняхові виникли перші промислові підприємства. 1845 року почала діяти суконна фабрика, 1853 року стали до ладу ґуральня, пивоварний та шкіряний заводи. На річці Очеретянці стояли три млини. Чимало селян працювало на вивезенні лісу. Черняхів був на той час досить значним населеним пунктом, проте власті не дбали про медичне обслуговування та про освіту населення. Не було тут ні лікувального закладу, ні школи.
Економічне становище селян Черняхова не поліпшилося і після реформи 1861 року. За викупним актом 168 селянським господарствам наділили 2263 дес. землі, за яку вони мали сплатити 25 728 крб. 83 коп. Польові наділи були малородючими, переважали піски. До того ж, ріллі стало менше, ніж до реформи. У пореформений період пожвавилося промислове життя. На підприємствах переважала ручна праця. 12—14 годин тривав робочий день, а заробляли робітники копійки, яких не вистачало, щоб прогодувати сім'ю.
У роки столипінської реформи становище черняхівців погіршилося. Їх невеличкі наділи були розкидані по горбах і ярах, де верхній шар землі змивався талими водами, посіви вигоряли. Місцева біднота рік у рік гнула спину на куркульському полі. З села виділилося 126 куркульських господарств, які заволоділи більшістю кращих земель.
1910 року в містечку проживало 4422 чоловіка населення. Селянських господарств було 444, міщанських — 336. На той час діяло два млини з газогенераторними двигунами, невелика цегельня, суконна фабрика, п'ять дрібних чинбарень, пивзавод, дві крупорушки, три олійні, чотири лісосклади і десять кузень, що робили вози, плуги та інший сільськогосподарський реманент. 45 власників приватних крамниць тримали в своїх руках усю
Черняхів
Сторінка 1 з 7
Черняхів — селище міського типу, районний центр, розташований за 26 км на північ від обласного центру, на берегах річки Очеретянки; на східній околиці — залізнична станція Горбаші. Через селище проходить автошлях Вінниця — Мозир. Дворів — 2282. Населення — 8,6 тис. чоловік. Після загарбання Правобережної України шляхетською Польщею 1569 року населення Черняхова, крім експлуатації власника села, зазнавало лиха від постійних чвар магнатів. Так, 26 вересня 1584 року князь Корецький із загоном у 1 тис. чоловік оточив Черняхів, спалив у ньому млин із хлібом, захопив багато худоби. 1586 року князь Острозький забрав у черняхівців 200 возів сіна, чимало різного майна. Влітку 1610 року шляхтич Г. Пашкевич, грабуючи з кількома тисячами «людей свавольних» села Полісся, не обминув і Черняхів, де у селян забирав збіжжя, нищив хліб. У січні 1611 року його загін удруге пограбував Черняхів. Тоді було вбито кількох чоловік.
Чимало терпіли жителі Черняхова і від спустошливих наскоків татар. Зокрема, 1618 року татари нещадно пограбували всю Черняхівську волость.
Великим тягарем для населення були податки: чопове, подимне, шкіряне. Здирства були такі великі, що, наприклад, 1629 року 90 димів не змогли сплатити подимного. Становище селян погіршувалося національно-релігійними утисками. Не в силі терпіти гніт, багато селян з Черняхова протягом усього XVII ст. тікало на Лівобережжя.
Під час народного повстання на Правобережній Україні під проводом С. Палія (1702—1704 рр.) жителі Черняхова громили шляхту в складі козацьких військ.
Після возз'єднання Правобережної України з Росією Черняхів 1797 року став містечком Радомишльського повіту Волинської губернії. 1798 року тут був 171 двір, мешкало 514 чоловіків і 465 жінок. Населення вітало возз'єднання з Росією, але в умовах класового суспільства життя трудового селянства залишалося тяжким. Доведений до відчаю панською сваволею, Я. Лещук спалив 4 листопада 1853 року панські будівлі. За це його покарали 40 ударами різок і заслали на каторжні роботи.
З Черняховом пов'язаний декабристський рух на Україні. В березні 1825 року тут відбувся з'їзд Товариства об'єднаних слов'ян, на який прибули А. І. та П. І. Борисови, І. І. Горбачевський, А. Д. Кузьмін, І. І. Сухинов, В. М. Соловйов, І. І. Іванов, П. Ф. Громницький, учасник польського визвольного руху Ю. К. Люблінський та інші. З'їзд схвалив тимчасовий статут і проект реорганізації товариства, обрав його президентом П. І. Борисова, заступником — П. Ф. Громницького, секретарем — І. І. Іванова.
В середині XIX ст. в Черняхові виникли перші промислові підприємства. 1845 року почала діяти суконна фабрика, 1853 року стали до ладу ґуральня, пивоварний та шкіряний заводи. На річці Очеретянці стояли три млини. Чимало селян працювало на вивезенні лісу. Черняхів був на той час досить значним населеним пунктом, проте власті не дбали про медичне обслуговування та про освіту населення. Не було тут ні лікувального закладу, ні школи.
Економічне становище селян Черняхова не поліпшилося і після реформи 1861 року. За викупним актом 168 селянським господарствам наділили 2263 дес. землі, за яку вони мали сплатити 25 728 крб. 83 коп. Польові наділи були малородючими, переважали піски. До того ж, ріллі стало менше, ніж до реформи. У пореформений період пожвавилося промислове життя. На підприємствах переважала ручна праця. 12—14 годин тривав робочий день, а заробляли робітники копійки, яких не вистачало, щоб прогодувати сім'ю.
У роки столипінської реформи становище черняхівців погіршилося. Їх невеличкі наділи були розкидані по горбах і ярах, де верхній шар землі змивався талими водами, посіви вигоряли. Місцева біднота рік у рік гнула спину на куркульському полі. З села виділилося 126 куркульських господарств, які заволоділи більшістю кращих земель.
1910 року в містечку проживало 4422 чоловіка населення. Селянських господарств було 444, міщанських — 336. На той час діяло два млини з газогенераторними двигунами, невелика цегельня, суконна фабрика, п'ять дрібних чинбарень, пивзавод, дві крупорушки, три олійні, чотири лісосклади і десять кузень, що робили вози, плуги та інший сільськогосподарський реманент. 45 власників приватних крамниць тримали в своїх руках усю