Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На території сучасних Народичів люди жили ще в давнину. Археологічними розвідками тут знайдено знаряддя праці та залишки вогнищ неолітичного періоду. Досліджено також могильники доби бронзи і кургани часів Київської Русі.
Перша письмова згадка про Народичі датується 1545 роком, коли вони були приписані до Овруцького замку. На користь останнього селяни платили подимний податок грошима і медом.
Після Люблінської унії 1569 року Народичі, як і інші населені пункти Правобережної України, відійшли до шляхетської Польщі. 1639 року польський король подарував їх полковнику С. Потоцькому. Згодом вони стали власністю його дочки.
Феодальна залежність селян посилилася. їм заборонялося залишати маєток і переходити до інших господарів. Шляхта всіляко насаджувала католицизм, зневажала українську мову, звичаї та обряди.
Коли розгорілася визвольна війна українського народу 1648—1654рр., місцеві жителі взяли в ній участь у складі Овруцької сотні Київського полку.
Тривала агресивна війна Польщі з Росією, що почалася 1654 року, закінчилася підписанням Андрусівського перемир'я 1667 року, за яким Народичі, як і вся Правобережна Україна, залишилися під владою Польщі.
Після війни зросла експлуатація селян. їх життя, крім того, ускладнювалося безперервними чварами між польською шляхтою, яка часто ворогувала між собою, грабувала сусідні маєтки, спустошувала селянські господарства, чинила розбої і грабежі. У 80-х роках XVII ст., доведені до відчаю польськими феодалами, селяни Народичів неодноразово виступали проти гнобителів.
Наприкінці XVII ст. Народичі стали волосним містечком і значним торговельним центром Овруцького повіту Київського воєводства. Щомісяця відбувалися тут ярмарки. Розвивалися промисли, ремесла. На рубежі XVII—XVIII ст. в містечку працювала рудня на болотній залізній руді.
Перша половина XVIII ст. позначена дальшим зубожінням селянських господарств. 1724 року селяни Народичів змушені були відробляти по 118 днів панщини. Крім того, вони платили 120 злотих чиншу, 100— сторожчизни і 118 — подорожчизни. З селян брали також 80 колод меду, або замість нього 320 злотих на рік.
Нестерпні умови життя примушували трудящі маси продовжувати боротьбу проти соціального й національного гніту. Жителі Народичів та навколишніх сіл взяли участь у гайдамацькому повстанні 1734 року. Селянський рух ще більше загострився у 50-х роках XVIII ст. 1750 року селяни і міщани розгромили панський маєток, вигнали з містечка всю шляхту та торговців і захопили владу. В Народичах і на околицях діяв гайдамацький загін під проводом Івана Подоляки.
1793 року внаслідок возз'єднання Правобережної України з Лівобережною Народичі увійшли до складу Росії і стали центром Народицької волості. На початку 30-х років XIX ст. їх землі перейшли до казни, і селяни стали державними. Селян примушували щорічно відбувати подвірну повинність, лагодити мости, греблі й шляхи.
Майже не поліпшилося життя селян і після реформи 1861 року. За землі, якими вони володіли, треба було виплачувати протягом 49 років викупні платежі по 1469 крб. 60 коп. щорічно.
Після реформи Народичі стали центром новоствореної волості Овруцького повіту. Більш інтенсивно розвивалися промисловість і торгівля. 1868 року тут працювали два водяні млини, дві чинбарні, цегельня, винокурні. 1897 року на місцевій сировині діяло 14 шкіряних заводів. Розвивалися шевське і кравецьке ремесла.
Зростало й населення. Якщо 1868 року в містечку налічувалося 1946 жителів, то за переписом 1897-го — 5300.
На початку XX ст. до Народичів проникають соціал-демократичні ідеї. В 1905—1906 рр. тут діяла підпільна революційна група. Вона вела агітацію серед населення, поширювала листівки, в яких закликала до боротьби з
Народичі
Сторінка 1 з 6
Народичі — селище міського типу, центр району. Розташовані на лівому березі річки Ужа (басейн Прип'яті), за 140 км на північний схід від Житомира і за 25 км від залізничної станції Овруч. Через селище проходять автошляхи Коростень — Довляди (БРСР), Київ — Мінськ. Населення — 5,9 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковано с. Старе Шарне. Перша письмова згадка про Народичі датується 1545 роком, коли вони були приписані до Овруцького замку. На користь останнього селяни платили подимний податок грошима і медом.
Після Люблінської унії 1569 року Народичі, як і інші населені пункти Правобережної України, відійшли до шляхетської Польщі. 1639 року польський король подарував їх полковнику С. Потоцькому. Згодом вони стали власністю його дочки.
Феодальна залежність селян посилилася. їм заборонялося залишати маєток і переходити до інших господарів. Шляхта всіляко насаджувала католицизм, зневажала українську мову, звичаї та обряди.
Коли розгорілася визвольна війна українського народу 1648—1654рр., місцеві жителі взяли в ній участь у складі Овруцької сотні Київського полку.
Тривала агресивна війна Польщі з Росією, що почалася 1654 року, закінчилася підписанням Андрусівського перемир'я 1667 року, за яким Народичі, як і вся Правобережна Україна, залишилися під владою Польщі.
Після війни зросла експлуатація селян. їх життя, крім того, ускладнювалося безперервними чварами між польською шляхтою, яка часто ворогувала між собою, грабувала сусідні маєтки, спустошувала селянські господарства, чинила розбої і грабежі. У 80-х роках XVII ст., доведені до відчаю польськими феодалами, селяни Народичів неодноразово виступали проти гнобителів.
Наприкінці XVII ст. Народичі стали волосним містечком і значним торговельним центром Овруцького повіту Київського воєводства. Щомісяця відбувалися тут ярмарки. Розвивалися промисли, ремесла. На рубежі XVII—XVIII ст. в містечку працювала рудня на болотній залізній руді.
Перша половина XVIII ст. позначена дальшим зубожінням селянських господарств. 1724 року селяни Народичів змушені були відробляти по 118 днів панщини. Крім того, вони платили 120 злотих чиншу, 100— сторожчизни і 118 — подорожчизни. З селян брали також 80 колод меду, або замість нього 320 злотих на рік.
Нестерпні умови життя примушували трудящі маси продовжувати боротьбу проти соціального й національного гніту. Жителі Народичів та навколишніх сіл взяли участь у гайдамацькому повстанні 1734 року. Селянський рух ще більше загострився у 50-х роках XVIII ст. 1750 року селяни і міщани розгромили панський маєток, вигнали з містечка всю шляхту та торговців і захопили владу. В Народичах і на околицях діяв гайдамацький загін під проводом Івана Подоляки.
1793 року внаслідок возз'єднання Правобережної України з Лівобережною Народичі увійшли до складу Росії і стали центром Народицької волості. На початку 30-х років XIX ст. їх землі перейшли до казни, і селяни стали державними. Селян примушували щорічно відбувати подвірну повинність, лагодити мости, греблі й шляхи.
Майже не поліпшилося життя селян і після реформи 1861 року. За землі, якими вони володіли, треба було виплачувати протягом 49 років викупні платежі по 1469 крб. 60 коп. щорічно.
Після реформи Народичі стали центром новоствореної волості Овруцького повіту. Більш інтенсивно розвивалися промисловість і торгівля. 1868 року тут працювали два водяні млини, дві чинбарні, цегельня, винокурні. 1897 року на місцевій сировині діяло 14 шкіряних заводів. Розвивалися шевське і кравецьке ремесла.
Зростало й населення. Якщо 1868 року в містечку налічувалося 1946 жителів, то за переписом 1897-го — 5300.
На початку XX ст. до Народичів проникають соціал-демократичні ідеї. В 1905—1906 рр. тут діяла підпільна революційна група. Вона вела агітацію серед населення, поширювала листівки, в яких закликала до боротьби з
Дивиться також інші населені пункти району:
- Христинівка
- Старий Дорогинь
- Селець
- Норинці
- Новий Дорогинь
- Межиліска
- Малі Міньки
- Малі Кліщі
- Любарка
- Ласки
- Калинівка
- Закусили
- Довгий Ліс
- Давидки
- Гуто-Мар'ятин
- Голубієвичі
- В'язівка
- Великі Кліщі
- Болотниця
- Базар