Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Цей куточок найпівденнішого Полісся був заселений з найдавніших часів. На території Мирополя знайдено знаряддя праці доби неоліту, виявлено поселення трипільської культури, поховання доби міді та бронзи, а також давньоруське городище. Поблизу селища розкопано 40 слов’янських курганів VI – VII ст. і близько 20 давньоруських X – XIII ст.
У першій половині XVI ст. за півтора кілометра від р. Случі на березі її притоки Сапогівки виникло поселення Сапогове, яке десь наприкінці XVI ст. стало називатися Мирополем.
Після Люблінської унії 1569 року землі Мирополя опинилися в руках графині Ростворовської, а пізніше дісталися графам Чапським. 1622 року люстратор Київського воєводства записав у ньому 520 димів.
Феодали жорстоко експлуатували трудящі маси. Перебуваючи в кріпосній залежності, селяни Мирополя мусили відробляти панщину два-три дні на тиждень, сплачувати данину натурою і грішми та відбувати толоки. Посилення кріпосницького гніту породжувало масове незадоволення селянства. Коли на Придніпров’ї 1630 року розгорілося селянсько-козацьке повстання під керівництвом Тараса Федоровича, загін повстанців з’явився і в Мирополі. Користуючись підтримкою жителів містечка, повстанці вчинили розправу над власниками сусіднього села Рокицькими, які прибули сюди на ярмарок. Обурення селян Мирополя, як і інших місць України, дедалі зростало. Воно вилилось у визвольну війну 1648 – 1654 рр. Завдаючи ударів військам Я. Вишневецького, загони козаків на чолі з Максимом Кривоносом вступили в Полонську волость, до якої належав тоді й Миропіль.
1649 року Миропіль входив до складу Білоцерківського полку, а з 1657 року – до Волинського.
Після Андрусівського перемир’я 1667 року, коли Правобережна Україна знову була загарбана шляхетською Польщею, панщина досягала 4 – 5 днів на тиждень, збільшилися натуральні й грошові повинності.
Селянство продовжувало боротьбу проти польсько-шляхетського гноблення, за возз’єднання Правобережної України з Росією. Коли після Прутського миру 1711 року російські війська залишали Правобережжя, багато жителів Мирополя переселилося на Лівобережну Україну, що входила до складу Російської держави.
1793 року Миропіль в складі Правобережної України був возз’єднаний з Росією, що позитивно вплинуло на дальший розвиток містечка.
Після скасування кріпацтва земельні наділи селян, що були визначені інвентарними правилами 1847 – 1848 рр., поміщик зменшив на 635 десятин. Селянам дісталися 2524 десятини гіршої, здебільшого непридатної для використання землі. До переходу на викуп селяни вважалися тимчасовозобов’язаними і змушені були відбувати панщину або сплачувати оброк, визначені уставною грамотою. Обурені такою «волею», миропільці заявили: «Ми вільні, громада нізащо не стане тепер відробляти панщину», і відмовлялися виконувати будь-які повинності.
Чутки про ці події швидко дійшли до сусідніх сіл, зокрема Полонного, Печа- нівки, Колодяжного, Котюржинець. В донесенні Новоград-Волинського земського суду на ім’я київського генерал-губернатора говорилося: «Непокора миропільських селян діє надзвичайно шкідливо на околишні маєтки». Для відновлення «порядку» до Мирополя власті викликали роту Могилівського полку. Над селянами було вчинено розправу, а їх ватажків ув’язнено.
Розвиток капіталістичних відносин після реформи 1861 року сприяв розширенню винокурного, пивоварного, вовночесального промислів та виробництва будівельних матеріалів. Найбільш значним промисловим підприємством в селищі була паперова фабрика Чапських (заснована в 40-х роках XIX ст.). 1872 року вступає в експлуатацію залізниця Бердичів – Шепетівка. Станція Миропіль разом з селищем стає перевалочним пунктом хліба, лісу, смоли та інших товарів, що надходили з родючих місць губернії. Будуються і починають діяти кращі у Новоград-Волинському повіті млини на річці Случі. Зростає населення. 1867 року тут налічувалося 2995 чоловік.
Тяжкими були умови праці на підприємствах графів Чапських. Робочий день
Миропіль
Сторінка 1 з 8
Миропіль – селище міського типу, центр селищної Ради. Розташований на берегах мальовничої р. Случі (басейн Прип’яті), за кілометр від залізничної станції тієї ж назви на лінії Козятин – Шепетівка і за 18 км від Дзержинська. Через Миропіль проходить автошлях Бердичів – Шепетівка. Населення – 4,5 тис. чоловік. У першій половині XVI ст. за півтора кілометра від р. Случі на березі її притоки Сапогівки виникло поселення Сапогове, яке десь наприкінці XVI ст. стало називатися Мирополем.
Після Люблінської унії 1569 року землі Мирополя опинилися в руках графині Ростворовської, а пізніше дісталися графам Чапським. 1622 року люстратор Київського воєводства записав у ньому 520 димів.
Феодали жорстоко експлуатували трудящі маси. Перебуваючи в кріпосній залежності, селяни Мирополя мусили відробляти панщину два-три дні на тиждень, сплачувати данину натурою і грішми та відбувати толоки. Посилення кріпосницького гніту породжувало масове незадоволення селянства. Коли на Придніпров’ї 1630 року розгорілося селянсько-козацьке повстання під керівництвом Тараса Федоровича, загін повстанців з’явився і в Мирополі. Користуючись підтримкою жителів містечка, повстанці вчинили розправу над власниками сусіднього села Рокицькими, які прибули сюди на ярмарок. Обурення селян Мирополя, як і інших місць України, дедалі зростало. Воно вилилось у визвольну війну 1648 – 1654 рр. Завдаючи ударів військам Я. Вишневецького, загони козаків на чолі з Максимом Кривоносом вступили в Полонську волость, до якої належав тоді й Миропіль.
1649 року Миропіль входив до складу Білоцерківського полку, а з 1657 року – до Волинського.
Після Андрусівського перемир’я 1667 року, коли Правобережна Україна знову була загарбана шляхетською Польщею, панщина досягала 4 – 5 днів на тиждень, збільшилися натуральні й грошові повинності.
Селянство продовжувало боротьбу проти польсько-шляхетського гноблення, за возз’єднання Правобережної України з Росією. Коли після Прутського миру 1711 року російські війська залишали Правобережжя, багато жителів Мирополя переселилося на Лівобережну Україну, що входила до складу Російської держави.
1793 року Миропіль в складі Правобережної України був возз’єднаний з Росією, що позитивно вплинуло на дальший розвиток містечка.
Після скасування кріпацтва земельні наділи селян, що були визначені інвентарними правилами 1847 – 1848 рр., поміщик зменшив на 635 десятин. Селянам дісталися 2524 десятини гіршої, здебільшого непридатної для використання землі. До переходу на викуп селяни вважалися тимчасовозобов’язаними і змушені були відбувати панщину або сплачувати оброк, визначені уставною грамотою. Обурені такою «волею», миропільці заявили: «Ми вільні, громада нізащо не стане тепер відробляти панщину», і відмовлялися виконувати будь-які повинності.
Чутки про ці події швидко дійшли до сусідніх сіл, зокрема Полонного, Печа- нівки, Колодяжного, Котюржинець. В донесенні Новоград-Волинського земського суду на ім’я київського генерал-губернатора говорилося: «Непокора миропільських селян діє надзвичайно шкідливо на околишні маєтки». Для відновлення «порядку» до Мирополя власті викликали роту Могилівського полку. Над селянами було вчинено розправу, а їх ватажків ув’язнено.
Розвиток капіталістичних відносин після реформи 1861 року сприяв розширенню винокурного, пивоварного, вовночесального промислів та виробництва будівельних матеріалів. Найбільш значним промисловим підприємством в селищі була паперова фабрика Чапських (заснована в 40-х роках XIX ст.). 1872 року вступає в експлуатацію залізниця Бердичів – Шепетівка. Станція Миропіль разом з селищем стає перевалочним пунктом хліба, лісу, смоли та інших товарів, що надходили з родючих місць губернії. Будуються і починають діяти кращі у Новоград-Волинському повіті млини на річці Случі. Зростає населення. 1867 року тут налічувалося 2995 чоловік.
Тяжкими були умови праці на підприємствах графів Чапських. Робочий день
Дивиться також інші населені пункти району:
- Ясногород
- Ягодинка
- Червоні Хатки
- Старочуднівська Гута
- Соболівка
- Садки
- Романівка
- Прутівка
- Печанівка
- Нивна
- Карвинівка
- Кам'янка
- Годиха
- Врублівка
- Вільха
- Велика Козара
- Булдичів
- Биківка