Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На території сучасного селища виявлено скарб римських монет II ст. н. е. та давньоруський курганний могильник.
Перша писемна згадка про Корнин належить до 1550 року. В той час це був укріплений пункт — замок Литовського великого князівства. Після Люблінської унії 1569 року Корнин увійшов до складу шляхетської Польщі.
Селяни Корнина активно боролися проти своїх гнобителів. У 1618 році вони взяли участь у повстанні, яке охопило Київщину й Волинь. Село тоді належало шляхтичам Проскурам-Сущанськи. Населення Корнина в складі Білоцерківського полку брало участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. проти польсько-шляхетських загарбників за возз'єднання з Росією.
За Андрусівським перемир'ям 1667 року Корнин лишився під владою Польщі. Наприкінці XVII ст. село визволено від польсько-шляхетського гніту козаками на чолі з фастівським полковником Семеном Палієм. У 1702—1704 рр. жителі Корнина приєдналися до селянсько-козацького повстання під його керівництвом. Після придушення повстання польсько-шляхетським військом, у село повернулися колишні його власники. В 1741—1746 рр. тут налічувалося 60 дворів.
Під час повстання 1768 року поблизу Корнина деякий час діяв гайдамацький загін на чолі з І. Бондаренком.
Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії Корнин 1797 року став волосним центром Сквирського повіту Київської губернії. В ньому проживало 936 чоловік. 1833 року Корнину надано статус містечка.
З 1839 по 1859 рік Корнином володіли поміщики Крушинські. Панській сваволі не було меж. Так, у 1845 році селянина Ф. Луценка за суперечки зі своїм «господарем» закували в колодки. Його тримали на залізному ланцюгу, жорстоко били різками. За вияв співчуття Ф. Луценку багато селян було також покарано.
В першій половині XIX ст. в містечку зароджується промислове виробництво. Вже 1845 року тут діяли невеликі шкіряний та цегельний заводи, на яких використовувалася здебільшого праця селян-кріпаків.
Реформа 1861 року не виправдала надій трудящих Корнина. 3058 десятин кращої землі залишилися в руках поміщика. Селянам за уставною грамотою було передано лише 870 десятин, за які нарахували 36 624 крб. викупу.
Однак реформа прискорила розвиток капіталістичних виробничих відносин і темпи промислового виробництва. 1864 року в містечку, крім шкіряного та цегельного заводів, діяли 4 водяні млини, винокурний та пивоварний заводи. Того ж року збудовано цукровий завод. Тут працювало 360 робітників.
З розширенням промислового виробництва містечко швидко зростало. 1900 року в ньому проживало 1819 чоловік. Основна маса населення жила дуже вбого. За містечком числилося 2902 десятини землі. З них поміщикам належало 1478, церкві — 41, селянам — лише 1357. Робочий день на підприємствах тривав 14—15 годин. Денний заробіток не перевищував 50 копійок.
Більшість жителів Корнина була неписьменною. Тут працювала лише парафіяльна школа. Хворих лікував один фельдшер.
Соціальний гніт, політичне безправ'я селян і робітників об'єктивно зумовлювали посилення їх боротьби проти поміщиків і капіталістів. Зростанню революційних настроїв серед населення містечка сприяла пропагандистська й агітаційна діяльність на цукровому заводі П. Я. Тарара, одного з активістів київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу». На початку XX ст. революційну діяльність серед робітників цукрового заводу і селян навколишніх сіл проводили заводські робітники М. Журахівський, К. Швець, М. Котловий, С. Котловий, Я. Котловий та інші.
Під час першої буржуазно-демократичної революції в Росії відбувалися масові збори робітників і селян містечка в Королівському і Личе-Раківському лісах. Оратори вказували на необхідність підвищення заробітної плати, встановлення 8-годинного робочого дня, конфіскації поміщицької землі. Влітку 1905 року вибухнув страйк сільськогосподарських робітників. 8 липня
Корнин
Сторінка 1 з 6
Корнин — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташований на берегах річки Ірпеня (притока Дніпра), за 23 км на північ від районного центру га за 6 км від найближчої залізничної станції Криве. Населення — 3,9 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані с. Королівка і селище Радгоспне.На території сучасного селища виявлено скарб римських монет II ст. н. е. та давньоруський курганний могильник.
Селяни Корнина активно боролися проти своїх гнобителів. У 1618 році вони взяли участь у повстанні, яке охопило Київщину й Волинь. Село тоді належало шляхтичам Проскурам-Сущанськи. Населення Корнина в складі Білоцерківського полку брало участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. проти польсько-шляхетських загарбників за возз'єднання з Росією.
За Андрусівським перемир'ям 1667 року Корнин лишився під владою Польщі. Наприкінці XVII ст. село визволено від польсько-шляхетського гніту козаками на чолі з фастівським полковником Семеном Палієм. У 1702—1704 рр. жителі Корнина приєдналися до селянсько-козацького повстання під його керівництвом. Після придушення повстання польсько-шляхетським військом, у село повернулися колишні його власники. В 1741—1746 рр. тут налічувалося 60 дворів.
Під час повстання 1768 року поблизу Корнина деякий час діяв гайдамацький загін на чолі з І. Бондаренком.
Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії Корнин 1797 року став волосним центром Сквирського повіту Київської губернії. В ньому проживало 936 чоловік. 1833 року Корнину надано статус містечка.
З 1839 по 1859 рік Корнином володіли поміщики Крушинські. Панській сваволі не було меж. Так, у 1845 році селянина Ф. Луценка за суперечки зі своїм «господарем» закували в колодки. Його тримали на залізному ланцюгу, жорстоко били різками. За вияв співчуття Ф. Луценку багато селян було також покарано.
В першій половині XIX ст. в містечку зароджується промислове виробництво. Вже 1845 року тут діяли невеликі шкіряний та цегельний заводи, на яких використовувалася здебільшого праця селян-кріпаків.
Реформа 1861 року не виправдала надій трудящих Корнина. 3058 десятин кращої землі залишилися в руках поміщика. Селянам за уставною грамотою було передано лише 870 десятин, за які нарахували 36 624 крб. викупу.
Однак реформа прискорила розвиток капіталістичних виробничих відносин і темпи промислового виробництва. 1864 року в містечку, крім шкіряного та цегельного заводів, діяли 4 водяні млини, винокурний та пивоварний заводи. Того ж року збудовано цукровий завод. Тут працювало 360 робітників.
З розширенням промислового виробництва містечко швидко зростало. 1900 року в ньому проживало 1819 чоловік. Основна маса населення жила дуже вбого. За містечком числилося 2902 десятини землі. З них поміщикам належало 1478, церкві — 41, селянам — лише 1357. Робочий день на підприємствах тривав 14—15 годин. Денний заробіток не перевищував 50 копійок.
Більшість жителів Корнина була неписьменною. Тут працювала лише парафіяльна школа. Хворих лікував один фельдшер.
Соціальний гніт, політичне безправ'я селян і робітників об'єктивно зумовлювали посилення їх боротьби проти поміщиків і капіталістів. Зростанню революційних настроїв серед населення містечка сприяла пропагандистська й агітаційна діяльність на цукровому заводі П. Я. Тарара, одного з активістів київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу». На початку XX ст. революційну діяльність серед робітників цукрового заводу і селян навколишніх сіл проводили заводські робітники М. Журахівський, К. Швець, М. Котловий, С. Котловий, Я. Котловий та інші.
Під час першої буржуазно-демократичної революції в Росії відбувалися масові збори робітників і селян містечка в Королівському і Личе-Раківському лісах. Оратори вказували на необхідність підвищення заробітної плати, встановлення 8-годинного робочого дня, конфіскації поміщицької землі. Влітку 1905 року вибухнув страйк сільськогосподарських робітників. 8 липня