Сторінка 1 з 9
Андрушівка — селище міського типу (з 1938 року), центр району, залізнична станція. Розташована у південно-східній частині області, на берегах річки Гуйви (притока Тетерева), за 47 км від Житомира та за 9 км від автошляху Житомир — Сквира. Населення — 11,2 тис. чоловік.
Територія сучасної Андрушівки була заселена вже у І тисячолітті до н. е. Неподалік селища знайдено знаряддя праці доби бронзи, виявлено залишки ранньослов'янського поселення черняхівської культури.
В історичних джерелах Андрушівка під назвою Андрусовки вперше згадується 1683 року в переліку «пустих сіл, у яких жодної халупи не було». Андрушівка тоді була приписана до Котельні.
З XVII ст. село стало власністю польських магнатів Бержинських, які нещадно експлуатували місцеве населення. Селяни Андрушівки, як і навколишніх сіл, по три дні на тиждень працювали на пана, сплачували грошовий та натуральний оброк.
1793 року здійснилася споконвічна мрія андрушівців: село в складі Правобережної України возз'єднано з Росією.
Андрушівка поступово зростала. 1798 року тут уже налічувалося 123 двори з населенням 1046 чоловік; працювали винокурня з двома котлами, три водяні млини, а четвертий на кінній тязі.
З середини XIX ст. в Андрушівці поряд з хліборобством розвивалося кустарне виробництво, зокрема гончарне, деревообробне, ткацьке. Діяли шкіряний завод, винокурня (пізніше спиртовий завод), кілька крамниць, раз на два тижні відбувались ярмарки.
Грунтово-кліматичні умови, сприятливі для вирощування цукрових буряків, і попит на цукор дали поштовх швидкому розвиткові цукрової промисловості. 1848 року в Андрушівці засновано перший на Житомирщині цукровий завод. Виробництво на ньому базувалося на застосуванні ручної праці кріпаків. За найменшу непокору їх сікли різками.
1859 року Андрушівку віднесено до розряду містечок.
Після реформи 1861 року відбувся швидкий процес розшарування селянства. Викупні платежі та численні прямі й непрямі податки неминуче вели до розорення господарств. Через нестачу землі селяни змушені були йти на заробітки до поміщика. Але під час жнив 1863 року селяни не вийшли збирати врожай на панському полі, заявивши, що поміщик встановив низьку плату. Для «наведення порядку» в маєток графа власті відрядили начальника житомирської повітової поліції. Повернувшись з Андрушівки, він доповідав губернатору Волинської губернії, що без застосування військової сили не можна примусити селян збирати урожай поміщика. 1869 року питання з «вільними» селянами вирішено на користь землевласника.
Андрушівський маєток графів Бержинських 1869 року купив цукрозаводчик Терещенко. 1873 року цукровий завод переобладнано й механізовано. Наступного року він уже виробив 245 тис. пудів цукру. На заводі тоді працювало 1190 робітників. Після реконструкції спиртовий завод різко збільшив виробництво продукції, але умови праці залишалися надзвичайно тяжкими: робочий день тривав по 12—13, а то й більше годин. Жили робітники в низьких, брудних, сирих казармах, харчувалися вкрай погано.
Жорстокий визиск, злидні, безправ'я породжували гостре невдоволення робітників і селян Андрушівки існуючим ладом. 1902 року тут сталося заворушення селян, на придушення якого місцевим властям довелося викликати війська. Виявом протесту проти капіталістичної експлуатації став масовий випас худоби на землях цукрозаводчика в серпні 1904 року. За потраву 10 десятин конюшини до судової відповідальності було притягнуто 41 чоловіка. На користь поміщика селяни повинні були сплатити штраф у сумі 478 крб. Виступи андрушівських селян мали місце і в серпні 1905 року.
Незважаючи на судові вироки і політичні репресії, 1906 року під впливом революційних подій, що відбувалися в країні, в Андрушівці посилився страйковий рух. У червні селяни організовано виступили проти сваволі цукрозаводчика Терещенка, який не дозволяв гнати через свої землі худобу до водопою. Для приборкання непокірних в село прибув загін драгунів. Та це не залякало селян. Вони заманили непроханих гостей на шлях, покритий боронами. Не один з карателів поламав собі ребра на тому шляху. У вересні знову сталося заворушення андрушівських селян, яке придушили війська.
Поступово збільшувалася кількість населення. 1911 року в містечку налічувалося 2359 чоловік.
Дивиться також інші населені пункти району: