Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Відстань до Києва — 135 км. Населення — 200 тис. чоловік. Територія, на якій розташоване сучасне місто, була заселена в II тисячолітті до н. е. Про це свідчать виявлені поселення та кургани доби бронзи (Соколова Гора, Крошня, Смолянка), кургани часів раннього заліза, курганні могильники VIII ст. (Мальованка) і залишки давньоруського городища X—XIII ст. (Соколова Гора) та курганного могильника (Мальованка, Крошня).
Перша літописна згадка про Житомир належить до 1305 року.
1320 року литовське військо захопило Житомир та інші міста Київського князівства, але скоро було вигнане місцевим населенням. Проте, 1362 року Житомир разом з усією Київщиною був захоплений Литовським великим князівством. Містом володіли по черзі литовські князі Володимир Ольгердович, Вітовт, Свидригайло та інші.
Після перетворення 1471 року Київського князівства на воєводство, Житомир став у його складі повітовим містом. До нього було приписано села Романове, Ловков (нині Левків), Крошня, Котельня, Рудники, Звиняче, Іванкове. З 1544 року містом управляли старости — намісники литовського великого князя. Для зміцнення свого панування на Україні литовські великі князі в другій половині XIV ст. розгорнули будівництво оборонних споруд. У цей час укріплюється Житомирський замок, збудований у попередні часи як опорний пункт проти татарських нападів. Але і в наступні часи городянам не раз доводилося вступати у двобій з нападниками. 1399 року хан Едигей, переслідуючи литовського князя Вітовта після поразки на річці Ворсклі, напав на місто і пограбував його. Надзвичайно спустошливим був набіг кримських татар 1469 року, коли, за словами літописця, вони «без меры много зла сотвориша около Житомира». Нових великих руйнувань зазнало місто 1482 року під час нападу загонів кримського хана Менглі-Гірея. В 1606 році багато жителів міста потрапило в полон.
1444 року Житомир дістав магдебурзьке право, за яким частково звільнявся від юрисдикції великокнязівської адміністрації, в ньому створювалися органи самоврядування.
За люстрацією Київської землі близько 1471 року, Житомирський замок охоронявся 4 гарматами і 5 тараницями. 1474 року через Житомир проїжджав венеціанський посол Амброджо Контаріні. У своїх нотатках він відзначив, що це досить укріплене місто з дерев’яними будинками.
1522 року місто спіткало велике лихо — пожежа знищила значну кількість будинків. Залишилося тільки 49 будинків осілих міщан та 11 будинків воїнів і замкових слуг.
Найбільшою спорудою міста в XVI—XVII ст. був замок-фортеця, що займав близько 3,5 десятини. У 40-х роках XVI ст. його заново відбудував місцевий зодчий Семен Бабинський. Стіни замку, складені кліттю з трьох колод у товщу, закінчувалися зверху захисним валом з колод, каміння і кілків. Він мав 45 городень і 6 соснових веж. На озброєнні замку в 1552 році була одна гармата, три серпантини, 56 гаківниць.
Житомирський замок був не лише фортецею, але й чималим феодальним господарством. На замок працювала значна частина чоловічого населення міста й приписаних до нього сіл. Замкові слуги охороняли його, інші — забезпечували продовольством.
Обабіч замку розбудовувалося саме місто. 1572 року в ньому було 142 двори, а 1609 року — 246 дворів міщанських і 16 дворів шляхетських. Населення міста жило з хліборобства, мисливства, ремесел і торгівлі. В XVI ст. тут налічувалося чимало ковалів, слюсарів, гончарів, що об’єднувалися в цехи. Найпоширенішим було виробництво та обробка заліза й дерева. Житомир підтримував торговельні зв’язки з багатьма містами, в т. ч. з Києвом і Гданськом. 1596 року місто одержало право на влаштування двох ярмарків на рік по два тижні кожний.
Після Люблінської унії 1569 року посилилось соціальне та національне гноблення. В Житомирі, як і в інших містах, у привілейованому становищі були купці та ремісники-католики.
За користування землею з 66 міщанських господарств 1622 року старостою стягувалось по 2 злотих, мірці вівса, мірці жита, 120 господарств вносили по 1 злотому і 12 грошей, по півмірки вівса і жита, а 20 господарств — по
Житомир
Сторінка 1 з 26
Житомир — адміністративний, економічний і культурний центр Житомирської області та однойменного району. Стоїть на скелястих берегах річки Тетерева та його притоки Кам’янки. Вузол залізничних та автомобільних шляхів. Перша літописна згадка про Житомир належить до 1305 року.
1320 року литовське військо захопило Житомир та інші міста Київського князівства, але скоро було вигнане місцевим населенням. Проте, 1362 року Житомир разом з усією Київщиною був захоплений Литовським великим князівством. Містом володіли по черзі литовські князі Володимир Ольгердович, Вітовт, Свидригайло та інші.
Після перетворення 1471 року Київського князівства на воєводство, Житомир став у його складі повітовим містом. До нього було приписано села Романове, Ловков (нині Левків), Крошня, Котельня, Рудники, Звиняче, Іванкове. З 1544 року містом управляли старости — намісники литовського великого князя. Для зміцнення свого панування на Україні литовські великі князі в другій половині XIV ст. розгорнули будівництво оборонних споруд. У цей час укріплюється Житомирський замок, збудований у попередні часи як опорний пункт проти татарських нападів. Але і в наступні часи городянам не раз доводилося вступати у двобій з нападниками. 1399 року хан Едигей, переслідуючи литовського князя Вітовта після поразки на річці Ворсклі, напав на місто і пограбував його. Надзвичайно спустошливим був набіг кримських татар 1469 року, коли, за словами літописця, вони «без меры много зла сотвориша около Житомира». Нових великих руйнувань зазнало місто 1482 року під час нападу загонів кримського хана Менглі-Гірея. В 1606 році багато жителів міста потрапило в полон.
1444 року Житомир дістав магдебурзьке право, за яким частково звільнявся від юрисдикції великокнязівської адміністрації, в ньому створювалися органи самоврядування.
За люстрацією Київської землі близько 1471 року, Житомирський замок охоронявся 4 гарматами і 5 тараницями. 1474 року через Житомир проїжджав венеціанський посол Амброджо Контаріні. У своїх нотатках він відзначив, що це досить укріплене місто з дерев’яними будинками.
1522 року місто спіткало велике лихо — пожежа знищила значну кількість будинків. Залишилося тільки 49 будинків осілих міщан та 11 будинків воїнів і замкових слуг.
Найбільшою спорудою міста в XVI—XVII ст. був замок-фортеця, що займав близько 3,5 десятини. У 40-х роках XVI ст. його заново відбудував місцевий зодчий Семен Бабинський. Стіни замку, складені кліттю з трьох колод у товщу, закінчувалися зверху захисним валом з колод, каміння і кілків. Він мав 45 городень і 6 соснових веж. На озброєнні замку в 1552 році була одна гармата, три серпантини, 56 гаківниць.
Житомирський замок був не лише фортецею, але й чималим феодальним господарством. На замок працювала значна частина чоловічого населення міста й приписаних до нього сіл. Замкові слуги охороняли його, інші — забезпечували продовольством.
Обабіч замку розбудовувалося саме місто. 1572 року в ньому було 142 двори, а 1609 року — 246 дворів міщанських і 16 дворів шляхетських. Населення міста жило з хліборобства, мисливства, ремесел і торгівлі. В XVI ст. тут налічувалося чимало ковалів, слюсарів, гончарів, що об’єднувалися в цехи. Найпоширенішим було виробництво та обробка заліза й дерева. Житомир підтримував торговельні зв’язки з багатьма містами, в т. ч. з Києвом і Гданськом. 1596 року місто одержало право на влаштування двох ярмарків на рік по два тижні кожний.
Після Люблінської унії 1569 року посилилось соціальне та національне гноблення. В Житомирі, як і в інших містах, у привілейованому становищі були купці та ремісники-католики.
За користування землею з 66 міщанських господарств 1622 року старостою стягувалось по 2 злотих, мірці вівса, мірці жита, 120 господарств вносили по 1 злотому і 12 грошей, по півмірки вівса і жита, а 20 господарств — по