Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
З часом податки й повинності зростали. Старости не лише пильнували за виконанням податків у королівську скарбницю, але й вводили додаткові платежі та побори. Дошкуляли городянам і чвари між шляхтою, які супроводжувалися нападами на місто й пограбуванням його жителів. Так, 1617 року на Житомир напав овруцький староста. Він пограбував населення і спалив частину міста. 1646 року аналогічний напад вчинили загони сандомирського воєводи та київського скарбника Ю. Воронича.
Соціальний гніт доповнювався національно-релігійними утисками. Для покатоличення місцевого населення, в 1634—1636 рр. житомирський староста Януш Тишкевич заснував у Житомирі монастир кармелітів. На утиски старост і католицької церкви житомиряни відповідали виступами. Вони взяли участь у антифеодальних рухах кінця XVI—XVIII ст. В 1594—1596 рр. жителі міста билися в складі селянсько-козацьких загонів під керівництвом Северина Наливайка та Григорія Лободи, а 1618 року — знову взяли участь у народному повстанні, що охопило Київщину. В середині 40-х років XVII ст. почалося нове піднесення визвольного руху народних мас, яке переросло 1648 року у визвольну війну українського народу під проводом Б. Хмельницького проти польсько-шляхетського панування, за возз’єднання України з Росією. Трудовий люд Житомира теж піднявся на боротьбу. Влітку 1648 року повстання спалахнуло в місті та його околицях. Кількасот житомирських міщан на початку липня 1648 року напали на маєток шляхтича Воронича. Житомиряни разом з козацькими полками М. Кривоноса під стінами Житомирського замку билися з загоном Я. Вишневецького. З 1649 року Житомир — місто Київського полку.
Проголошення возз’єднання України з Росією Переяславською радою в січні 1654 року було виявом споконвічних прагнень і сподівань українського народу. Після Переяславської ради шляхетська Польща розпочала агресивну війну. Тривала війна Росії з Польщею (1654—1667) закінчилася Андрусівським перемир’ям, за яким Житомир відійшов до Польщі. 1668 року він став головним містом Київського воєводства, залишаючись водночас центром Житомирського повіту.
Польські магнати, намагаючись посилити вплив католицької церкви, 1720 року заснували в Житомирі колегію єзуїтів, а 1724 року - єзуїтський монастир, 1737 року збудували костьол і 1761 року — бернардинський монастир, 1766 року — жіночий монастир сестер-жалібниць ордена святого Вікентія.
Проводячи політику насильницького ополячення і покатоличення, польські магнати і шляхта сподівалися розірвати політичні, економічні та культурні зв’язки українського народу з російським народом.
Власники міста графи Ільїнські нещадно визискували трудящих. За люстрацією 1765 року, їх річний прибуток сягав 40 тис. злотих. Цей доход давали місто, два фільварки, села Гадзинка, Станишівка, Псищі, Вереси, Вацків, а також млини, винокурні, корчми в межах Житомирського староства. Крім того, жителі міста платили податки.
Важкі умови життя викликали посилення боротьби за соціальне й національне визволення. 1723 року житомирські міщани напали на бердичівських монахів-кармелітів й побили їх. Ця боротьба в своїй основі була боротьбою проти соціально-економічного гніту. «Всяка боротьба проти феодалізму, — писав Ф. Енгельс,— повинна була тоді набирати релігійної форми, спрямовуватися в першу чергу проти церкви». 1754 року в районі Житомира відбулося велике повстання селян проти визискувачів. Житомиряни взяли участь і в Коліївщині 1768 року.
Уявлення про Житомир XVIII ст. дає карта міста 1771 року. Територія міста, що дорівнювала 110 десятинам, знаходилася в межах теперішніх вулиць Пархоменка, Московської, Пушкінської і Короленка. Вона була досить щільно забудована одноповерховими цегляними і дерев’яними житловими будинками. Серед них подекуди траплялися дрібні приватні крамниці, яких налічувалося 60. Майже в центрі міста було два великі озера.
Якщо 1765 року в Житомирі налічувалося 144 будинки, то через 15 років — вдвоє більше. Ремісники селилися здебільшого в районі Подолу, а купці і торговці — при дорогах, що вели на Київ та Бердичів. У центрі міста
Житомир
Сторінка 2 з 26
одному злотому. Крім того, всі господарства щороку платили по 2 гроші «коляди» та відбували інші повинності (косили сіно, ремонтували греблю). З міщан, які займалися бджільництвом, стягувалася «медова данина». З часом податки й повинності зростали. Старости не лише пильнували за виконанням податків у королівську скарбницю, але й вводили додаткові платежі та побори. Дошкуляли городянам і чвари між шляхтою, які супроводжувалися нападами на місто й пограбуванням його жителів. Так, 1617 року на Житомир напав овруцький староста. Він пограбував населення і спалив частину міста. 1646 року аналогічний напад вчинили загони сандомирського воєводи та київського скарбника Ю. Воронича.
Соціальний гніт доповнювався національно-релігійними утисками. Для покатоличення місцевого населення, в 1634—1636 рр. житомирський староста Януш Тишкевич заснував у Житомирі монастир кармелітів. На утиски старост і католицької церкви житомиряни відповідали виступами. Вони взяли участь у антифеодальних рухах кінця XVI—XVIII ст. В 1594—1596 рр. жителі міста билися в складі селянсько-козацьких загонів під керівництвом Северина Наливайка та Григорія Лободи, а 1618 року — знову взяли участь у народному повстанні, що охопило Київщину. В середині 40-х років XVII ст. почалося нове піднесення визвольного руху народних мас, яке переросло 1648 року у визвольну війну українського народу під проводом Б. Хмельницького проти польсько-шляхетського панування, за возз’єднання України з Росією. Трудовий люд Житомира теж піднявся на боротьбу. Влітку 1648 року повстання спалахнуло в місті та його околицях. Кількасот житомирських міщан на початку липня 1648 року напали на маєток шляхтича Воронича. Житомиряни разом з козацькими полками М. Кривоноса під стінами Житомирського замку билися з загоном Я. Вишневецького. З 1649 року Житомир — місто Київського полку.
Проголошення возз’єднання України з Росією Переяславською радою в січні 1654 року було виявом споконвічних прагнень і сподівань українського народу. Після Переяславської ради шляхетська Польща розпочала агресивну війну. Тривала війна Росії з Польщею (1654—1667) закінчилася Андрусівським перемир’ям, за яким Житомир відійшов до Польщі. 1668 року він став головним містом Київського воєводства, залишаючись водночас центром Житомирського повіту.
Польські магнати, намагаючись посилити вплив католицької церкви, 1720 року заснували в Житомирі колегію єзуїтів, а 1724 року - єзуїтський монастир, 1737 року збудували костьол і 1761 року — бернардинський монастир, 1766 року — жіночий монастир сестер-жалібниць ордена святого Вікентія.
Проводячи політику насильницького ополячення і покатоличення, польські магнати і шляхта сподівалися розірвати політичні, економічні та культурні зв’язки українського народу з російським народом.
Власники міста графи Ільїнські нещадно визискували трудящих. За люстрацією 1765 року, їх річний прибуток сягав 40 тис. злотих. Цей доход давали місто, два фільварки, села Гадзинка, Станишівка, Псищі, Вереси, Вацків, а також млини, винокурні, корчми в межах Житомирського староства. Крім того, жителі міста платили податки.
Важкі умови життя викликали посилення боротьби за соціальне й національне визволення. 1723 року житомирські міщани напали на бердичівських монахів-кармелітів й побили їх. Ця боротьба в своїй основі була боротьбою проти соціально-економічного гніту. «Всяка боротьба проти феодалізму, — писав Ф. Енгельс,— повинна була тоді набирати релігійної форми, спрямовуватися в першу чергу проти церкви». 1754 року в районі Житомира відбулося велике повстання селян проти визискувачів. Житомиряни взяли участь і в Коліївщині 1768 року.
Уявлення про Житомир XVIII ст. дає карта міста 1771 року. Територія міста, що дорівнювала 110 десятинам, знаходилася в межах теперішніх вулиць Пархоменка, Московської, Пушкінської і Короленка. Вона була досить щільно забудована одноповерховими цегляними і дерев’яними житловими будинками. Серед них подекуди траплялися дрібні приватні крамниці, яких налічувалося 60. Майже в центрі міста було два великі озера.
Якщо 1765 року в Житомирі налічувалося 144 будинки, то через 15 років — вдвоє більше. Ремісники селилися здебільшого в районі Подолу, а купці і торговці — при дорогах, що вели на Київ та Бердичів. У центрі міста