Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Бараші

Сторінка 1 з 6
Бараші — село, центр сільської Ради, розташоване на річці Ужі, за 30 км на південний схід від районного центру, за 10 км від залізничної станції Яблунець. Дворів — 961. Населення — 2,7 тис. чоловік.
Територія Барашів заселялася ще за часів Київської Русі. Про це свідчать залишки давньоруського городища X—XI століть.
Перша згадка про село припадає на 1566 рік. У той час воно, як і все Київське воєводство, до якого належало, входило до складу Литовського великого князівства. Власником Барашів був К. Острозький — один з найбагатших магнатів Правобе­режжя. Розширюючи свої володіння, він. зменшував селянське землекористування, ще дужче закріпачував селян. Крім відробітку панщини по два дні на тиждень, барашівці давали натуральний оброк хлібом, медом, птицею, яйцями.
1569 року після укладення Люблінської унії, село опинилося під владою шля­хетської Польщі. Гноблення посилилося. Панщина сягала трьох днів на тиждень. Жителі не мали права виїжджати за межі села без дозволу поміщика.
Шляхта безкарно чинила кривди й насильства над селянами. Так, 11 червня 1605 року за наказом пана Миховського мешканців Барашів було пограбовано й побито.
Селяни неодноразово виступали проти жорстокого гніту. А в роки визвольної війни українського народу 1648—1654 pp. боролися із шляхтою у складі Звягельського козацького полку, що діяв на Правобережжі.
За Андрусівським перемир'ям 1667 року Бараші залишились у складі шляхет­ської Польщі. Але населення не припиняло боротьбу проти загарбників, відмовля­лося коритися панам. 1682 року власник Барашівського маєтку Ян Ліпський, боючися збройного виступу, навіть попередив свого урядника, щоб той краще поводився з селянами, не вимагав від них шкір лосів, рисі, а також меду більше, ніж вста­новлено. Чимало землі мав тоді у Барашах піп Шишацький, яку селяни оренду­вали з третьої копи.
Коли наприкінці XVII ст. на Правобережній Україні розгорнувся повстанський рух під проводом С. Палія проти польсько-шляхетських загарбників за возз'єднання Правобережної України з Росією, барашівці поповнювали його загони і разом з козаками громили загарбників.
1793 року правобережні землі України були возз'єднані з Росією. З 1796 року Бараші стали волосним центром Житомирського повіту Волинської губернії. На той час тут налічувалося 133 двори. Возз'єднання з Росією позитивно вплинуло на розвиток села. Ставши волосним центром, воно швидко зростало. Але в умовах само­державного ладу становище селян лишалося тяжким. Землею в Барашах володіли четверо поміщиків. Найбагатшим був Грушецький, що мав 227 кріпаків. Панщина збільшилася до 5 днів на тиждень. Рік у рік зростали норми урочних робіт. 1847 року за день селянин мусив виорати сохою чверть десятини землі. Збільшено було навіть розмір снопа на чверть аршина.
Жили селяни в злиднях і нестатках. Медичне обслуговування здійснював фельдшер. Освіту діти бідняків здобували у парафіяльній школі.
Бараші лишалися глухим поліським селом. До поштової станції було 40 верст.
Не принесла селянам економічного полегшення і селянська реформа 1861 року. 483 дес. кращої землі залишилося за чотирма місцевими поміщиками. 133 селянським дворам за високий викуп було наділено заболочених 2398 десятин.
Злидні змушували барашівців йти у найми, багато хто постійно працював на фарфоровому заводі, заснованому 1864 року. 1887 року тут налічувалося 106 робіт­ників. Широко застосовувалася жіноча й дитяча праця. Підприємство виготовляло чашки, тарілки та інший столовий посуд, що надходив до Києва, Житомира, Кремен­чука та інших міст. Робочий день тривав 14 годин. Заробітної плати не вистачало для утримання сім'ї. 1904 року завод згорів. Незабаром його відбудували, але лише частково. Працювало тут тільки 48 чоловік. Через кілька років підприємство зов­сім занепало.
На початку XX ст. у 400 дворах Барашів мешкало понад 2 тис. жителів, серед яких дедалі більше позначалося класове розшарування. Найбільше це виявилося під час столипінської реформи, коли село обросло куркульськими хуторами — від Барашів виділилося 85 господарств, які захопили більшість землі. Біднота, не маючи тягла й реманенту для обробітку землі, змушена була найматися до куркулів. Частина селян продавала землю, переселяючись у Сибір або на Далекий Схід.


Сучасна карта - Бараші