Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Мирославка

Сторінка 1 з 7
Мирославка (до 1960 року — Голодьки)—село, центр сільської Ради. Розташована на лівому березі річки Гнилоп’ятки (притока Гнилоп’яті), за 8 км на північний захід від районного центру та за 2 км від залізничної станції Демчин. Через село прохо­дить автошлях Бердичів—Шепетівка. Дворів — 415. Населення — 1244 чоловіка. Сільраді підпорядковане с. Демчин.
Територія сучасної Мирославки заселена здавна. На околиці села виявлено за­лишки поселення пізньотрипільської культури, доби бронзи та скіфського періоду.
Під назвою Голотков село вперше згадується 1593 року в інвентарній книзі маєтку магнатів Тишкевичів-Логойських. Воно входило тоді до складу Речі Поспо­литої.
Польська шляхта жорстоко поневолювала населення. Соціальне гноблення до­повнювалося національно-релігійним гнітом. Шляхта й духовенство нехтували національними традиціями та звичаями українців, силоміць насаджували като­лицизм. Це викликало рішучий протест трудящих села. Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. багато голодьківців влилося до повстанських загонів, очолюваних М. Кривоносом, і відважно билося з польсько-шляхетськими загарбниками. В 80—90-х роках XVII ст. вони були активними учасниками визвольного повстанського руху під проводом С. Палія.
1793 року Голодьки в числі інших населених пунктів Правобережної України возз’єднано з Росією. В 1796 році село увійшло до Озадівської волості Житомир­ського повіту новоутвореної Волинської губернії. 1798 року тут налічувалося 49 се­лянських дворів, діяли винокурня, млин.
Становище трудового селянства в умовах царського самодержавства лишалося тяжким. Селяни Голодьок жили в злиднях і безправ’ї. Вони обробляли поміщицьку землю, відбуваючи 3 дні панщини на тиждень, працювали на винокурному та цегель­ному заводах.
Здійснення реформи 1861 року призвело до дальшого обезземелення й розорення селянства. Вже з перших днів вони збагнули її грабіжницький характер. Того ж року в Голодьках та інших селах повіту відбулося заворушення селян. Повсталі вимагали перегляду реформи, поліпшення умов життя. Заворушення тривало близько трьох місяців і лише в травні було придушено з допомогою військових частин. Не маючи змоги викупити землю, селяни наймалися до поміщика або шукали заробітків за межами села. Багато голодьківців працювало в Бердичеві, який на кінець XIX ст. став значним торговельним і промисловим центром Правобережжя. Прокладення в 70-х роках Києво-Брестської залізниці сприяло економічному розвиткові села. У 80-х роках, розширюючи цукрове виробництво, навколишні землі прибрав до своїх рук заводчик Ф. Терещенко. Близько 2 тис. десятин кращих земель він відвів під бурякові плантації. На обробітку їх застосовувалася наймана праця.
Гноблені й позбавлені будь-яких прав, селяни піднімалися на боротьбу проти самодержавно-поміщицького ладу. Під час першої російської революції 1905— 1907 рр. у Голодьках неодноразово відбувалися селянські заворушення. Часто палали панські скирди, горіли комори та інше майно. Селяни вимагали поділу поміщиць­ких земель, збільшення заробітної плати на обробітку бурякових плантацій.
Столипінська аграрна реформа прискорила процес класового розшарування селянства. В Озадовській волості, у т. ч. і Голодьках, 1910 року 4,8 проц. селянських господарств були безземельними, 70 проц.— мали лише до 1 десятини землі на душу. Після ліквідації общинного землеволодіння з середовища селян виділялися куркулі, які багатіли за рахунок експлуатації чужої праці. Більшість селянських гос­подарств остаточно розорялася й занепадала. Один з чиновників Волинської гу­бернської управи в справах сільського господарства, побувавши влітку 1910 року в Голодьках та інших селах волості, констатував: «Селянські поля мають жалю­гідний вигляд. Вони засмічені осотом, куколем та чортополохом».
Тривалий час селяни лишалися неписьменними. Лише 1884 року тут відкрито церковнопарафіяльну школу, в якій навчалося 25 учнів (усього в селі проживало 1018 чоловік населення). В 1910 році з 46 учнів, які відвідували школу, навчальний рік закінчило 5. На утримання школи було асигновано 189 крб. 58 коп., що виста­чало тільки на зарплату вчителя. Вкрай незадовільним було медичне обслу­говування населення.


Сучасна карта - Мирославка