Сторінка 5 з 7
посіяли на 276 га зернові культури і на 45 га — цукрові буряки. У польових роботах взяло участь усе працездатне населення. З великим патріотичним піднесенням трудящі села, як і всі радянські люди, віддавали свої
заощадження на побудову танкової колони та іншої бойової техніки.
Хоробро билися з фашистськими загарбниками голодьківці. Лише одна родина А. М. Марущака втратила трьох синів: Павла, Петра та Івана. Загинули П. С. Борейко — в боях під Москвою, А. П. Лисюк, захищаючи Мінськ, Н. Ф. Лисюк — під час героїчної оборони Севастополя. 121 уродженець села поліг за свободу й незалежність Батьківщини. Їхні імена викарбовано на пам’ятнику, спорудженому 1960 року в центрі села. За мужність і відвагу, виявлені у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, 96 громадян села удостоєно урядових нагород. Серед них орденом Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів і п’ятьма медалями нагороджений комуніст О. М. Базилєєв, який брав участь у визволенні Варшави, штурмі Берліна. Двома орденами Червоної Зірки та трьома медалями відзначено учасника оборони Ленінграда К. С. Гусара.
Перемога над фашистською Німеччиною ще більше піднесла трудовий ентузіазм селян. Їх роботу на відбудові зруйнованого господарства очолила сільська Рада. В травні 1946 року створено сільську партійну організацію. Увага комуністів була зосереджена на розгортанні соціалістичного змагання, успішному здійсненні сільськогосподарських кампаній, виконанні державних планів виробництва й заготівлі хліба та продуктів тваринництва.
За роки четвертої п’ятирічки трудящі села повністю відродили колгосп, освоїли довоєнні посівні площі, відновили довоєнне поголів’я худоби. На кінець 1950 року колгосп виконав 3-річний план розвитку тваринництва, збудував гідроелектростанцію. Після реорганізації МТС 1958 року колгосп закупив потрібну для господарства техніку. На основі раціонального використання техніки й піднесення культури землеробства уже в перші роки семирічки він став рентабельним господарством. За пропозицією громадян села в 1960 році Голодьки перейменовано на Мирославку (від слів «мир славити»).
1961 року колгоспи сіл Мирославки, Демчина та Малосілки об’єдналися в одне господарство ім. Богдана Хмельницького, за яким закріплено 4140 га сільськогосподарських угідь, у т.. ч. 3950 га орної землі. Центральною садибою новоствореного колгоспу стала Мирославка. Зросла партійна організація колгоспу. 1962 року в ній налічувалося 52 комуністи. Лави комуністів поповнювалися за рахунок кращих людей колгоспу, переважна більшість яких працювала безпосередньо на виробництві: на фермах, у тракторній бригаді.
Колгосп ім. Богдана Хмельницького— багатогалузеве господарство, його провідними галузями є виробництво зерна та м’ясо-молочне тваринництво. Господарство має добру енергетичну і технічну базу. Його підключено до державної електромережі. У розпорядженні колгоспу — 19 тракторів, 7 комбайнів, 14 вантажних автомашин, 76 електромоторів та багато іншої сільськогосподарської техніки. Всі трудомісткі роботи в рільництві й тваринництві механізовано.
Завдяки заходам, накресленим партією та урядом щодо піднесення сільського господарства, а також роботі, проведеній парторганізацією і правлінням колгоспу в справі поліпшення організації праці економіка господарства з кожним роком міцніла й розвивалася. За роки семирічки прибутки колгоспу зросли більш, як у два рази, що дало можливість збудувати 4 типові корівники, 3 свинарники, гараж, зерносховище, ремонтну майстерню, склад мінеральних добрив.
З великим трудовим і політичним піднесенням зустріли трудівники Мирославки 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції та 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Вони успішно виконали взяті соціалістичні зобов’язання — збільшити виробництво й продаж державі зерна та продуктів тваринництва. Грошові прибутки колгоспу протягом 1965—1970 pp. зросли в два рази порівняно з попереднім п’ятиріччям.
Успішно справилися колгоспники з планом 1971 року. Вони одержали по 20,3 цнт зернових, по 237 цнт цукрових буряків, по 167 цнт картоплі з гектара. Не відстали й тваринники. Надій на кожну фуражну корову становив по 2869 кг молока при зобов’язанні 2600 кг, а доярки Т. Б. Лисюк,
Дивиться також інші населені пункти району: