Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Перша згадка про Баранівку належить до 1565 року, як про село, що входило до складу Литовського великого князівства.
У 1593 році його спустошили татари. 1618 року кримські татари пограбували всю Полонську волость Волинського воєводства, до якого входила й Баранівка.
Населення зазнавало жорстоких утисків з боку місцевих феодалів, особливо після запровадження волочної системи, внаслідок чого селяни безпосередньо закабалилися землевласниками. Князі Острозькі та Любомирські, яким Баранівка належала в XVII ст., дбали лише про власну наживу. Вони не забували обкладати податком і ремісників (1635 року 44 проц. населення займалося ремісництвом).
Важко було терпіти панські здирства, і жителі Баранівки всіляко висловлювали протест проти гнобителів. Коли вибухнула визвольна війна українського народу проти польської шляхти, чимало їх 1648 року поповнило повстанські загони Максима Кривоноса, який вів своє військо з Бердичева на Полонне. Боролися вони проти шляхти і в складі Звягельського полку. Після Андрусівського перемир'я 1667 року Баранівка залишилась у складі шляхетської Польщі. Польська шляхта проводила політику, спрямовану на полонізацію й покатоличення українського населення. Жителі Баранівки чинили опір поневолювачам, зокрема, під проводом С. Палія брали активну участь у визвольному повстанському русі проти польсько-шляхетських загарбників за возз'єднання Правобережної України з Росією.
Після возз'єднання Правобережної України з Росією Баранівка з 1796 року стала волосним центром Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. На той час тут проживало 600 жителів, які в основному займалися сільським господарством. За інвентарними правилами 1847 року, у Баранівці було близько 981 дес. землі на 177 селянських дворів, у т. ч. тяглових — 15, піших — 89, городників — 73. За користування землею вони сплачували поміщиці Гагариній на рік 1740 крб. оброку. Крім того, тяглові господарства відбували зі своєю худобою три дні чоловічих та один жіночий, інші — два чоловічих і один жіночий день на тиждень. Селяни відробляли ще й по 12 «літніх» і «зимових» днів, 8 «будівельних». Городники платили оброк, відбували 24 дні панщини на рік.
У відповідь на жорстокий визиск знову спалахували селянські заворушення. Так, 8 березня 1848 року новоград-волинський земський справник доповідав генерал-губернаторові про непокору селян Баранівки і для їх утихомирення просив прислати війська.
Чимало селян працювали на промислових підприємствах. У Баранівці діяли шкірзавод, 10 гуралень, 3 млини. 1802 року на лівому березі Случі, неподалік містечка, знайдено родовище каоліну. Французький підприємець М. Мезер, придбавши у поміщиці Гагариної земельну ділянку, заснував тут фарфоровий завод. Для роботи на ньому він купив кількох майстрів-кріпаків. Вони
Баранівка
Сторінка 1 з 10
Баранівка — селище міського типу, центр району, розташоване на обох берегах річки Случі, при впадінні в неї річки Душнівки, за 26 км від залізничної станції Радулин. Населення — 10,6 тис. чоловік.Перша згадка про Баранівку належить до 1565 року, як про село, що входило до складу Литовського великого князівства.
Населення зазнавало жорстоких утисків з боку місцевих феодалів, особливо після запровадження волочної системи, внаслідок чого селяни безпосередньо закабалилися землевласниками. Князі Острозькі та Любомирські, яким Баранівка належала в XVII ст., дбали лише про власну наживу. Вони не забували обкладати податком і ремісників (1635 року 44 проц. населення займалося ремісництвом).
Важко було терпіти панські здирства, і жителі Баранівки всіляко висловлювали протест проти гнобителів. Коли вибухнула визвольна війна українського народу проти польської шляхти, чимало їх 1648 року поповнило повстанські загони Максима Кривоноса, який вів своє військо з Бердичева на Полонне. Боролися вони проти шляхти і в складі Звягельського полку. Після Андрусівського перемир'я 1667 року Баранівка залишилась у складі шляхетської Польщі. Польська шляхта проводила політику, спрямовану на полонізацію й покатоличення українського населення. Жителі Баранівки чинили опір поневолювачам, зокрема, під проводом С. Палія брали активну участь у визвольному повстанському русі проти польсько-шляхетських загарбників за возз'єднання Правобережної України з Росією.
Після возз'єднання Правобережної України з Росією Баранівка з 1796 року стала волосним центром Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. На той час тут проживало 600 жителів, які в основному займалися сільським господарством. За інвентарними правилами 1847 року, у Баранівці було близько 981 дес. землі на 177 селянських дворів, у т. ч. тяглових — 15, піших — 89, городників — 73. За користування землею вони сплачували поміщиці Гагариній на рік 1740 крб. оброку. Крім того, тяглові господарства відбували зі своєю худобою три дні чоловічих та один жіночий, інші — два чоловічих і один жіночий день на тиждень. Селяни відробляли ще й по 12 «літніх» і «зимових» днів, 8 «будівельних». Городники платили оброк, відбували 24 дні панщини на рік.
У відповідь на жорстокий визиск знову спалахували селянські заворушення. Так, 8 березня 1848 року новоград-волинський земський справник доповідав генерал-губернаторові про непокору селян Баранівки і для їх утихомирення просив прислати війська.
Чимало селян працювали на промислових підприємствах. У Баранівці діяли шкірзавод, 10 гуралень, 3 млини. 1802 року на лівому березі Случі, неподалік містечка, знайдено родовище каоліну. Французький підприємець М. Мезер, придбавши у поміщиці Гагариної земельну ділянку, заснував тут фарфоровий завод. Для роботи на ньому він купив кількох майстрів-кріпаків. Вони