Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Баранівка

Баранівка — селище міського типу, центр району, розташоване  на обох берегах річки Случі, при впадінні в неї річки Душнівки, за 26 км від залізничної станції Радулин. Населення — 10,6 тис. чоловік.
Перша згадка про Баранівку належить до 1565 року, як про село, що входило до складу Литовського великого князівства.
У 1593 році його спустошили татари. 1618 року кримські татари пограбували всю Полонську волость Волинського воєводства, до якого входила й Баранівка.
Населення зазнавало жорстоких утисків з боку місцевих феодалів, особливо після запровадження волочної системи, внаслідок чого селяни безпосередньо закабалилися землевласниками. Князі Острозькі та Любомирські, яким Баранівка нале­жала в XVII ст., дбали лише про власну наживу. Вони не забували обкладати по­датком і ремісників (1635 року 44 проц. населення займалося ремісництвом).
Важко було терпіти панські здирства, і жителі Баранівки всіляко висловлюва­ли протест проти гнобителів. Коли вибухнула визвольна війна українського народу проти польської шляхти, чимало їх 1648 року поповнило повстанські загони Мак­сима Кривоноса, який вів своє військо з Бердичева на Полонне. Боролися вони проти шляхти і в складі Звягельського полку. Після Андрусівського перемир'я 1667 року Баранівка залишилась у складі шляхетської Польщі. Польська шляхта проводила політику, спрямовану на полонізацію й покатоличення українського населення. Жителі Баранівки чинили опір поневолювачам, зокрема, під прово­дом С. Палія брали активну участь у визвольному повстанському русі проти польсько-шляхетських загарбників за возз'єднання Правобережної України з Росією.
Після возз'єднання Правобережної України з Росією Баранівка з 1796 року стала волосним центром Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. На той час тут проживало 600 жителів, які в основному займалися сільським господарством. За інвентарними правилами 1847 року, у Баранівці було близько 981 дес. землі на 177 селянських дворів, у т. ч. тяглових — 15, піших — 89, городників — 73. За користування землею вони сплачували поміщиці Гагариній на рік 1740 крб. оброку. Крім того, тяглові господарства відбували зі своєю худобою три дні чоло­вічих та один жіночий, інші — два чоловічих і один жіночий день на тиждень. Селяни відробляли ще й по 12 «літніх» і «зимових» днів, 8 «будівельних». Городники платили оброк, відбували 24 дні панщини на рік.
У відповідь на жорстокий визиск знову спалахували селянські заворушення. Так, 8 березня 1848 року новоград-волинський земський справник доповідав гене­рал-губернаторові про непокору селян Баранівки і для їх утихомирення просив прислати війська.
Чимало селян працювали на промислових підприємствах. У Баранівці діяли шкірзавод, 10 гуралень, 3 млини. 1802 року на лівому березі Случі, неподалік міс­течка, знайдено родовище каоліну. Французький підприємець М. Мезер, придбавши у поміщиці Гагариної земельну ділянку, заснував тут фарфоровий завод. Для роботи на ньому він купив кількох майстрів-кріпаків. Вони


Сучасна карта - Баранівка