Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Вперше в історичних документах село згадується 1501 року. В цей час воно перебувало під владою Литовського князівства і було приписане до Житомирського замку, Тут жило 10 селян, які платили данину медом та іншими сільськогосподарськими продуктами, 18 — сплачували подимний податок на користь замку.
У 1569 році село потрапило під владу польських магнатів. Ще більше посилився соціальний та національно-релігійний гніт. Панщина доходила до 5—6 днів на тиждень з лану, селяни повинні були давати підводи, щоб вивозити хліб і дрова, платити численні збори. Крім того, жителі Левкова сплачували різні податки: мостове, гостинне та інші.
Багато шкоди селянам завдавали міжусобиці польських магнатів. 1588 року шляхтич К. Ружинський, напавши на левківський маєток Стрибеля, вирубав поблизу села ліс, убив та покалічив багатьох селян. 1611 року озброєний загін з кількох сот чоловік нападав на Левків, грабував селянські господарства, вирубував ліс та бортні дерева. Через два роки на село напали 80 озброєних слуг К. Немирича, які спустошили його. Напад повторився і 1617 року.
Безперервні війни, що їх вела шляхетська Польща, вкрай розорювали селян. Вони завжди супроводжувалися великими поборами й грабежами. Доведені до відчаю селяни повставали на боротьбу проти поневолювачів. 1618 року селяни Левкова спалили поміщицький маєток. Цей виступ був придушений військами. Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. левківці в складі загонів селянсько-козацьких військ під проводом Богдана Хмельницького брали участь у боротьбі за визволення від польсько-шляхетського панування і возз'єднання України з Росією.
Після Зборівської угоди 1649 року польська шляхта знову почала повертатися у свої маєтки. Повернувся і власник Левкова. Не бажаючи працювати на пана, багато жителів села покинули свої господарства і переселилися на Лівобережну Україну, через що 1650 року в Левкові залишилося 47 дворів. Після 1667 року Правобережна Україна залишилась у складі Польщі. Були відновлені натуральні та грошові повинності.
Соціально-економічний гніт посилювався національно-релігійними утисками. Польська шляхта прагнула полонізувати місцеве українське населення. За допомогою католицької церкви вона силоміць нав'язувала унію.
1793 року Правобережна Україна, у т. ч. і Левків, возз'єдналася з Лівобережною в складі Російської Держави. За новим адміністративним поділом містечко стало волосним центром створеної в січні 1797 року Волинської губернії. З цього часу Левків став швидко розвиватися.
У 1847—1848 pp. царський уряд, щоб підірвати народний рух, провів на Правобережній Україні інвентарну реформу. В Левкові для тяглових господарств виділялося 5—7 десятин, встановлювалася панщина 3 дні на тиждень з тяглом і 1 жіночий. Крім того, всі працездатні члени тяглових і піших дворів мали відробляти по 12 літніх, «згінних», днів за плату 5—15 коп.
Не виправдала сподівань селян і реформа 1861 року. Вона юридично звільнила їх від кріпацтва, але економічне становище трудового народу залишалося тяжким. На той час у Левкові було 188 дворів з населенням 1,5 тис. чоловік. їм виділили 997 десятин орної землі (що становило по 5,3 десятини на двір), 258 десятин городньої та 204—сіножатей. Крім викупних платежів, селяни були обтяжені численними податками. Однак і цю кількість землі поміщики намагалися зменшити. За уставною грамотою 1863 року пан Клечинський хотів відібрати від селянських наділів 4,5 десятини орної землі від кожного двору, десятину городньої та 1,5 десятини сіножатей. Селяни відмовились підписати її і виконувати повинності.
Невдоволені реформою селянські маси Левкова продовжували боротьбу. В квітні та червні 1870 року вони категорично відмовилися одержувати землю, яку їм пропонував мировий з'їзд для розмежування земель, вимагаючи наділу по 20 десятин землі кожному двору. На вимогу станового пристава та повітового урядника припинити опір селяни відповіли, що вони готові зазнати будь-яких покарань, але будуть відстоювати свої права. В зв'язку з цим 27 червня 1870 року в містечко прибув загін карателів. Були арештовані активні учасники виступу селяни О. Карпенко, В. Кислицький, Г. Окрушко, Е. Шахрай та Ф. Яремчук, інших покарали різками.
Левків
Сторінка 1 з 6
Левків — село, центр сільської Ради. Розташоване на берегах річки Тетерева, за 10 км від районного та обласного центру й за 5 км від залізничної станції Станишівка. Дворів — 996. Населення — 3464 чоловіка. Сільраді підпорядковані населені пункти Калинівка та Клітчин.Вперше в історичних документах село згадується 1501 року. В цей час воно перебувало під владою Литовського князівства і було приписане до Житомирського замку, Тут жило 10 селян, які платили данину медом та іншими сільськогосподарськими продуктами, 18 — сплачували подимний податок на користь замку.
Багато шкоди селянам завдавали міжусобиці польських магнатів. 1588 року шляхтич К. Ружинський, напавши на левківський маєток Стрибеля, вирубав поблизу села ліс, убив та покалічив багатьох селян. 1611 року озброєний загін з кількох сот чоловік нападав на Левків, грабував селянські господарства, вирубував ліс та бортні дерева. Через два роки на село напали 80 озброєних слуг К. Немирича, які спустошили його. Напад повторився і 1617 року.
Безперервні війни, що їх вела шляхетська Польща, вкрай розорювали селян. Вони завжди супроводжувалися великими поборами й грабежами. Доведені до відчаю селяни повставали на боротьбу проти поневолювачів. 1618 року селяни Левкова спалили поміщицький маєток. Цей виступ був придушений військами. Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. левківці в складі загонів селянсько-козацьких військ під проводом Богдана Хмельницького брали участь у боротьбі за визволення від польсько-шляхетського панування і возз'єднання України з Росією.
Після Зборівської угоди 1649 року польська шляхта знову почала повертатися у свої маєтки. Повернувся і власник Левкова. Не бажаючи працювати на пана, багато жителів села покинули свої господарства і переселилися на Лівобережну Україну, через що 1650 року в Левкові залишилося 47 дворів. Після 1667 року Правобережна Україна залишилась у складі Польщі. Були відновлені натуральні та грошові повинності.
Соціально-економічний гніт посилювався національно-релігійними утисками. Польська шляхта прагнула полонізувати місцеве українське населення. За допомогою католицької церкви вона силоміць нав'язувала унію.
1793 року Правобережна Україна, у т. ч. і Левків, возз'єдналася з Лівобережною в складі Російської Держави. За новим адміністративним поділом містечко стало волосним центром створеної в січні 1797 року Волинської губернії. З цього часу Левків став швидко розвиватися.
У 1847—1848 pp. царський уряд, щоб підірвати народний рух, провів на Правобережній Україні інвентарну реформу. В Левкові для тяглових господарств виділялося 5—7 десятин, встановлювалася панщина 3 дні на тиждень з тяглом і 1 жіночий. Крім того, всі працездатні члени тяглових і піших дворів мали відробляти по 12 літніх, «згінних», днів за плату 5—15 коп.
Не виправдала сподівань селян і реформа 1861 року. Вона юридично звільнила їх від кріпацтва, але економічне становище трудового народу залишалося тяжким. На той час у Левкові було 188 дворів з населенням 1,5 тис. чоловік. їм виділили 997 десятин орної землі (що становило по 5,3 десятини на двір), 258 десятин городньої та 204—сіножатей. Крім викупних платежів, селяни були обтяжені численними податками. Однак і цю кількість землі поміщики намагалися зменшити. За уставною грамотою 1863 року пан Клечинський хотів відібрати від селянських наділів 4,5 десятини орної землі від кожного двору, десятину городньої та 1,5 десятини сіножатей. Селяни відмовились підписати її і виконувати повинності.
Невдоволені реформою селянські маси Левкова продовжували боротьбу. В квітні та червні 1870 року вони категорично відмовилися одержувати землю, яку їм пропонував мировий з'їзд для розмежування земель, вимагаючи наділу по 20 десятин землі кожному двору. На вимогу станового пристава та повітового урядника припинити опір селяни відповіли, що вони готові зазнати будь-яких покарань, але будуть відстоювати свої права. В зв'язку з цим 27 червня 1870 року в містечко прибув загін карателів. Були арештовані активні учасники виступу селяни О. Карпенко, В. Кислицький, Г. Окрушко, Е. Шахрай та Ф. Яремчук, інших покарали різками.