Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Незважаючи на те, що в кінці XIX ст. Левків був досить великим населеним пунктом, зовні він виглядав убого. В центрі височіли розкішний поміщицький будинок та церква, а навколо тулилися селянські хати під солом'яними стріхами.
Революційні події 1905—1907 pp. не обминули й Левкова. Протягом 1905 року в урочищі Гінчині відбувалися масові таємні сходки робітників та селян поміщицької економії. Тут вони знайомилися з революційними прокламаціями та політичною літературою, читали твори Маркса, Енгельса, Леніна. Поліція переслідувала сходки, арештовувала їх активних учасників. Та революційний рух на території Левкова не припинявся. В червні 1906 року застрайкували робітники винокурного заводу. В цьому виступі взяло участь 200 чоловік, у серпні і вересні того ж року селяни здійснили кілька порубок поміщицького лісу. Весною 1908 року левківці випасали худобу на поміщицьких пасовищах.
Під час столипінської аграрної реформи з Левкова на хутори виділилося 12 куркульських господарств, які мали від 10 до 23 десятин землі. Внаслідок цього поглибився процес майнового розшарування селянства.
Дедалі розширювалися містечкові промислові підприємства. В цей час у Левкові діяло два заводи: винокурний та спиртоочисний (створений 1870 р.). На двох водяних млинах за рік перемелювалося 10 тис. пудів зерна.
У містечку 1872 року проживало 1117 чоловік, а 1913 року — 1542. Таке повільне зростання населення пояснювалося тим, що чимало селян у пошуках кращого життя змушені були переселятися до Томської губернії, йти на заробітки в інші міста. Медичне обслуговування населення було на низькому рівні. Про це свідчить той факт, що на 1913 рік у містечку працювали аптекарський магазин і фельдшерський пункт, який обслуговував всю Левківську волость (19 194 чоловіка). У Левкові діяли церковнопарафіяльна школа на 40 учнів та двокласне училище (створене 1873 року). Основна маса селян через матеріальні нестатки не мала змоги вчити своїх дітей.
Багато лиха і страждань принесла жителям містечка перша світова війна. Близько 60 проц. чоловічого населення мобілізували на фронт, у селян реквізували коней, примушували населення копати окопи та будувати укріплення.
Довідавшись про Лютневу буржуазно-демократичну революцію 1917 року, трудящі Левкова почали захоплювати поміщицькі землі, відмовлялися сплачувати орендну плату. В березні та квітні 1917 року їх дії стали настільки рішучими, що повітові та губернські власті Тимчасового уряду змушені були ухвалити рішення про надання селянам випасів для худоби та зменшення орендної плати до 10 крб. за десятину.
Після перемоги Жовтневого збройного повстання в Петрограді трудове селянство Левкова чекало розподілу поміщицької землі відповідно до ленінського Декрету про землю. Але контрреволюційна буржуазно-націоналістична Центральна рада, яка у листопаді 1917 року узурпувала владу на Україні, захищала інтереси куркульства й поміщиків. У кінці листопада та грудні 1917 року робітники і селяни вчинили кілька нападів на поміщицький маєток, під час яких захопили склад лісоматеріалів, зруйнували господарські будівлі. Війська Центральної ради жорстоко придушили цей виступ.
Радянська влада в Левкові була встановлена в січні 1918 року. Але приступити до соціалістичних перетворень трудящі не встигли: в лютому містечко окупували австро-німецькі війська. Окупанти люто розправлялися з місцевим населенням, забирали останній хліб і худобу в селян.
Восени 1918 року Волинський губернський партійний комітет створив у Левкові підпільну групу, яка згодом переросла в партизанський загін. Командиром його був більшовик М. Й. Марчук, член партії з травня 1917 року. Загін координував свої дії з партизанським загоном К. В. Гелевея, що діяв на території Радомишльського повіту. 4 січня 1919 року левківські партизани взяли активну участь у повстанні проти петлюрівського режиму в Житомирі. В другій половині січня цього ж року партизанські загони К. В. Гелевея та М. Й. Марчука визволили Левків від петлюрівців. Одразу ж після визволення створено ревком, до складу якого увійшли М. Й. Марчук, Д. С. Кондратюк, Р. П. Окружко, С. І. Йонников, Т. В. Смирнов та інші. Петлюрівці кілька разів
Левків
Сторінка 2 з 6
З другої половини XIX ст. у Левкові почало розвиватися промислове виробництво. 1872 року тут діяли винокурний, смоляний та свічковий заводи. Кустарними промислами займалося 5 ремісників. З розвитком промисловості зростала й торгівля. В містечку торгувало 6 невеликих крамниць.Незважаючи на те, що в кінці XIX ст. Левків був досить великим населеним пунктом, зовні він виглядав убого. В центрі височіли розкішний поміщицький будинок та церква, а навколо тулилися селянські хати під солом'яними стріхами.
Під час столипінської аграрної реформи з Левкова на хутори виділилося 12 куркульських господарств, які мали від 10 до 23 десятин землі. Внаслідок цього поглибився процес майнового розшарування селянства.
Дедалі розширювалися містечкові промислові підприємства. В цей час у Левкові діяло два заводи: винокурний та спиртоочисний (створений 1870 р.). На двох водяних млинах за рік перемелювалося 10 тис. пудів зерна.
У містечку 1872 року проживало 1117 чоловік, а 1913 року — 1542. Таке повільне зростання населення пояснювалося тим, що чимало селян у пошуках кращого життя змушені були переселятися до Томської губернії, йти на заробітки в інші міста. Медичне обслуговування населення було на низькому рівні. Про це свідчить той факт, що на 1913 рік у містечку працювали аптекарський магазин і фельдшерський пункт, який обслуговував всю Левківську волость (19 194 чоловіка). У Левкові діяли церковнопарафіяльна школа на 40 учнів та двокласне училище (створене 1873 року). Основна маса селян через матеріальні нестатки не мала змоги вчити своїх дітей.
Багато лиха і страждань принесла жителям містечка перша світова війна. Близько 60 проц. чоловічого населення мобілізували на фронт, у селян реквізували коней, примушували населення копати окопи та будувати укріплення.
Довідавшись про Лютневу буржуазно-демократичну революцію 1917 року, трудящі Левкова почали захоплювати поміщицькі землі, відмовлялися сплачувати орендну плату. В березні та квітні 1917 року їх дії стали настільки рішучими, що повітові та губернські власті Тимчасового уряду змушені були ухвалити рішення про надання селянам випасів для худоби та зменшення орендної плати до 10 крб. за десятину.
Після перемоги Жовтневого збройного повстання в Петрограді трудове селянство Левкова чекало розподілу поміщицької землі відповідно до ленінського Декрету про землю. Але контрреволюційна буржуазно-націоналістична Центральна рада, яка у листопаді 1917 року узурпувала владу на Україні, захищала інтереси куркульства й поміщиків. У кінці листопада та грудні 1917 року робітники і селяни вчинили кілька нападів на поміщицький маєток, під час яких захопили склад лісоматеріалів, зруйнували господарські будівлі. Війська Центральної ради жорстоко придушили цей виступ.
Радянська влада в Левкові була встановлена в січні 1918 року. Але приступити до соціалістичних перетворень трудящі не встигли: в лютому містечко окупували австро-німецькі війська. Окупанти люто розправлялися з місцевим населенням, забирали останній хліб і худобу в селян.
Восени 1918 року Волинський губернський партійний комітет створив у Левкові підпільну групу, яка згодом переросла в партизанський загін. Командиром його був більшовик М. Й. Марчук, член партії з травня 1917 року. Загін координував свої дії з партизанським загоном К. В. Гелевея, що діяв на території Радомишльського повіту. 4 січня 1919 року левківські партизани взяли активну участь у повстанні проти петлюрівського режиму в Житомирі. В другій половині січня цього ж року партизанські загони К. В. Гелевея та М. Й. Марчука визволили Левків від петлюрівців. Одразу ж після визволення створено ревком, до складу якого увійшли М. Й. Марчук, Д. С. Кондратюк, Р. П. Окружко, С. І. Йонников, Т. В. Смирнов та інші. Петлюрівці кілька разів