Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Радомишль

Сторінка 1 з 10
Радомишль (до 1946 р. Радомисль) — місто районного підпорядкування, центр району, розташоване на обох берегах річки Тетерева (притока Дніпра), за 50 км на північний схід від Житомира, за 30 км від залізничної станції Ірша, на автошляху Кочерів — Овруч. Населення — 13,9 тис. чоловік.
Місцевість, де міститься Радомишль, заселена близько ЗО тис. років тому. На околиці міста досліджено стоянку пізньопалеолітичного поселення з 6-ти невеликих чумоподібних жител та ями-сховшца, заваленої кістками тварин. Житла були розташовані по колу, в центрі якого мешканці поселення проводили обробку кре­меню та кісток, розкладали вогнища тощо. Поблизу Радомишля знайдено також поховання доби міді (IV тисячоліття до н. е.), а на території міста — ранньослов'янські поселення VI—VII ст. та давньоруське городище — залишки міста Мичеська (Микгорода), згаданого в літопису під 1150 роком у зв'язку з боротьбою за Київ між київським князем Ізяславом та галицьким — Володимирком. В 1169 році князь Андрій Боголюбський подарував Мичеськ Києво-Печерському монастирю. Під час монголо-татарського нашестя місто було зруйновано. 1362 року Мичеськ підпав під владу Литовського великого князівства. Вже в 1390 році населений пункт згадується в грамоті київського князя Володимира Ольгердовича як с. Мицько. У 1399, 1416, 1462 pp., під час нападів татар на Київщину село кілька разів зазна­вало руйнування. У XVI ст. Радомисль був невеличким містечком і належав Києво-Печерській лаврі. Тут видобували болотну руду, а на початку XVII ст. архімандрит Є. Плетенецький заснував папірню.
Після Люблінської унії Радомисль потрапив під владу шляхетської Польщі і входив до Житомирського повіту Київського воєводства. У містечку налічувалося 154 селянські господарства, в т. ч. 17 волочних, 41 — півволочне, 29 — чвертників, 36 — городників, 31 — комірник. Селяни платили великі податки грішми й продук­тами. Соціально-економічне поневолення доповнювалося національно-релігійним гнітом. Населенню нав'язували католицизм, польську мову. Все це штовхало селян та міщан на боротьбу проти своїх пригноблювачів. З особливою силою народний гнів вибухнув у 1618 році, коли жителі міст Київського воєводства, в т. ч. й Радомисля, знищували шляхетські маєтки, розправлялися з панами, оголошували себе вільними козаками й створювали козацькі загони.
На початку визвольної війни українського народу 1648—1654 pp. велике повстання спалахнуло і в Радомислі. В ньому брали участь також селяни навколиш­ніх сіл. Селяни разом з козаками захоплювали поміщицькі землі, знищували документи на володіння, вбивали ненависних шляхтичів і великих орендарів. У 1702—1704 роках вони брали активну участь у повстанні під керівництвом С. Па­лія, а пізніше в гайдамацькому русі. У травні 1750 року в районі містечка діяв гайдамацький загін Подоляки. Під час Коліївщини тут громив панські маєтки загін одного з сподвижників М. Залізняка — І. Бондаренка.
У 1793 році Радомисль у складі Правобережної України був возз'єднаний з Росією, а в 1794 році увійшов до складу Ізяславського намісництва. З 1746 по 1795 рік він був власністю уніатських митрополитів, а з ліквідацією митрополії в 1795 році перейшов у відання казни. З 5 липня цього ж року Радомисль став пові­товим містом Волинського намісництва. Було утворено магістрат. В 1797 році Радомисльський повіт передано до складу Київської губернії. На той час у місті налічу­валося 1829 чоловіків, стільки ж, напевно, й жінок.
Жителі міста брали активну участь у Вітчизняній війні 1812 року. Тут за наказом фельдмаршала M. І. Кутузова генерал-майор К. К. Сіверс, котрий командував Новоросійським драгунським полком та двома ескадронами, з 1803 року розкварти­рованими в місті, формував козачі полки. З повіту, в т. ч. й Радомисля, було відправлено в армію 283 чоловіки.
У Радомислі знайшов відгук і рух декабристів. Тут стояв Ллексопільський піхотний полк, командиром якого був декабрист полковник І. С. Повало-Швейковський. У період підготовки повстання Чернігівського полку до міста приїздив М. П. Бестужев-Рюмін.
З середини XIX ст. почали виникати невеличкі підприємства. Розвивалося ремісництво. 1848 року у місті налічувалося 72 ремісники, які виготовляли різні вироби з дерева, займалися різьбленням по дереву та інкрустаційними роботами. Серед ремісників були також слюсарі, ковалі, гребінщики, колісники, шорники, шапкарі, шевці, кравці, пекарі та інші.


Сучасна карта - Радомишль