Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Радомишль

Сторінка 6 з 10
Трудящі міста відчували себе справжніми господарями країни. Це ще раз про­демонстрували вони під час підготовки й проведення виборів до Верховних Рад СРСР, УРСР і місцевих Рад депутатів трудящих на основі нової Радянської Консти­туції. 1938 року виборці одностайно віддали свої голоси за блок комуністів і безпартійних, обираючи до найвищого органу влади
Радянської України свого кандидата — учительку школи № 2 О. М. Мельничук. Вона 1939 року була деле­гатом XVIII з'їзду ВКП(б). 24 грудня 1939 року радомисльці обрали міську Раду депутатів трудящих, до якої увійшло 35 депутатів. За своїм складом вона була справді народною: 14 робітників, 6 колгоспників, у т. ч. 8 комуністів, 5 комсомоль­ців, 14 жінок.
Усім господарським, культурним і політичним життям міста керувала партійна організація, в якій 1940 року налічувалося 156 комуністів. Активними їх помічни­ками були комсомольці (316 чоловік). Вони завжди йшли в авангарді соцзмагання, займалися комуністичним вихованням молоді.
Розбійницький напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирне життя трудящих Радомисля. У перші ж дні війни сотні їх пішло в Червону Армію. Для боротьби з диверсантами створений винищувальний загін. Під керів­ництвом райкому партії та райвиконкому провадились евакуація майна МТС та колгоспів у східні райони країни. Близько 500 жителів працювало на спору­дженні посадочного майданчика для радянських літаків поблизу с. Борщова.
7 липня на підступах до Радомисля розгорілися запеклі бої. Радянські воїни мужньо стримували натиск гітлерівців, але сили були нерівні. 9 липня ворог оку­пував місто. Уже в перші дні карателі розстріляли вчителя-активіста І. А. Капуцького і його дружину, чотирнадцятилітнього юнака Л. Б. Пивовара за патріотичні записи, знайдені у нього в зошиті, та десятьох учнів, яких звинуватили у зв'язках з партизанами. Проте трудящі не скорилися фашистським загарбникам. Коли в липні по місту рухалася колона окупантів, старий комуніст О. Т. Гончаренко кинув у неї дві гранати. Гітлерівці схопили народного месника й розстріляли.
Наприкінці грудня 1941 року почала діяти підпільна патріотична група, якою керував командир Червоної Армії В. Ю. Гальона. У ній налічувалося 20 чоловік, переважно жителів міста. Незабаром створено ще одну підпільну групу, в яку увійшли жителі Радомисля і села Кримок. Її очолила К. П. Сичевська. Підпільники виготовляли й розповсюджували серед населення антифашистські листівки, до­бували для партизанського загону І. О. Хитриченка розвіддані.
В лютому 1942 року почала діяти підпільна друкарня, створена колишнім секретарем районної газети М. А. Ткаченком та підпільником О. В. Лагутевком. У ній було надруковано 25 антифашистських листівок та повідомлень Радінформбюро загальним тиражем понад 18 тис. примірників. У лютому 1943 року тут передруковано газету «За Радянську Україну», перший номер якої присвячувався роз­грому німецько-фашистських загарбників під Сталінградом. У травні поліція натрапила на слід підпільників і захопила друкарню. А. К. Яромка і Л. С. Біляченка було заарештовано й страчено. Решта підпільників пішла в Радомисльський партизанський загін, очолюваний П. В. Жудрою. Підпільник М. А. Ткаченко, якого гітлерівці відправили в концтабір, по дорозі втік і згодом вступив у Чер­вону Армію.
У червні 1943 року почав діяти Радомисльський підпільний райком ЛКСМУ. Його очолювала В. А. Новицька, яка до війни працювала старшою піонервожатою. Підпільники мали радіоприймач і вночі приймали зведення Радінформбюро, передруковували їх на друкарській машинці й розповсюджували серед населення міста й району, закликали в листівках молодь не їхати на каторжні роботи до Німеччини. За завданням Радомисльського партизанського загону комсомольці спалили склад з зерном та борошном, зібрали й передали партизанам 50 гранат.
Війська 1-го Українського фронту 10 листопада 1943 року визволили Радомисль від окупантів, але 7 грудня вони знову захопили місто. В жорстоких оборон­них боях Червона Армія зупинила просування ворога. 26 грудня в ході здійснення Житомирсько-Бердичівської наступальної операції Радомисль остаточно був визво­лений від загарбників. У боях за місто відзначилася 93-я окрема танкова бригада під командуванням полковника І. Г. Якубовського.
Відступаючи, фашисти завдали місту великої шкоди. Вони спалили машинобудівний і зруйнували пивоварний заводи, суконну та меблеву


Сучасна карта - Радомишль