Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Ружин

Сторінка 1 з 8
Ружин — селище міського типу (з 1962 року), центр селищної Ради і району. Розташований у південно-східній частині області, на березі річки Роставиці (притока Росі). Відстань до Житомира — 112 км, до найближчої залізничної станції Зарудинці — 10 км. Через селище проходить автошлях Київ — Вінниця. Населення — 3,9 тис. чоловік.
Територія сучасного селища була заселена ще в II—VI ст. н. е. Про це свідчать залишки ранньослов'янського поселення черняхівської культури. Тут також вияв­лено рештки городища часів Київської Русі.
Населений пункт відомий з кінця XV ст. під назвою Щербів. 1569 року він разом з іншими землями Правобережжя потрапив під владу шляхетської Польщі.
Польський король подарував його братам Тивоновичам. Згодом Щербів перейшов до князів Стрижевських, а з 1591 року — до Ружинських, які перейменували його на Ружин. Тут було зведено замок, названий Скоргородком. В 1592 та 1612 роках Ружин був зруйнований татарами.
Князі Ружинські нещадно визискували населення. На початку XVII ст. селяни працювали на хазяїна 4—5 днів на тиждень.
Жорстока феодально-кріпосницька експлуатація та національне гноблення штовхали населення Ружина на шлях антифеодальної і національно-визвольної боротьби. Тому, коли в 1591—1593 pp. під проводом К. Косинського та в 1637 — 1638 pp. під керівництвом П. Павлюка та К. Скидана на території Правобережної України спалахнули селянсько-козацькі повстання, в них взяли участь і ружин­ські селяни. Але найвищим проявом боротьби були їх виступи проти польсько-шля­хетського гноблення під час визвольної війни українського народу 1648—1654 pp. під проводом Богдана Хмельницького.
З 1648 року Ружин став сотенним містечком Паволоцького полку. Але пізніше він залишився під владою Польщі. 1663 року польські магнати зруйнували Ружин. З часом містечко відродилося. Новим проявом народної боротьби була участь селян Ружина у визвольному повстанському русі проти польсько-шляхетських загарбни­ків під керівництвом фастівського козацького полковника С. Палія. Після Прутського трактату 1711 року значна частина ружинського населення, щоб позбутися гніту шляхетської Польщі, переселилася на Лівобережну Україну. Селяни й міщани Ружина брали участь у гайдамацьких повстаннях 1734,1750 років, а також у вели­кому народно-визвольному повстанні 1768 року.
1793 року Правобережна Україна возз'єдналася з Росією. Ружин у числі інших населених пунктів віднесено до Київського намісництва, а з 1797 року він став за­штатним містечком Київської губернії. Володіла ним тоді поміщиця Потоцька. Проживало в Ружині 750 чоловік.
На початку XIX ст. в Ружині зароджується дрібна промисловість. 1811 року засновано суконну фабрику, 1829-го — винокурний, цегельний, черепичний заводи, паровий і водяний млини. Згодом тут збудовано невеликі напівкустарні підприєм­ства — шкіряний завод, 8 кузень, слюсарну майстерню, 4 кінних млини, крупо­рушку та олійницю. Найбільшим з них був винокурний завод, на якому працювало 12 робітників. Значні прибутки поміщикам давали млин та олійниця.
Становище селян в умовах феодально-кріпосницького ладу залишалося тяжким. Пани силою змушували кріпаків відбувати повинності. Так, селянина Гордія Черниченка за невихід на панщину покарали 30 ударами різок, Антона Крохмалюка віддали в солдати за те, що поскаржився на посесора. 1839 року обурені кріпаки, які працювали щоденно на панщині, звернулися до повітового суду з проханням захистити їх від жорстоких знущань орендаря. Проте захисту вони так і не знайшли.
Не поліпшилося економічне становище трудящих і після реформи 1861 року. Кращі, родючі землі в Ружині залишилися власністю поміщика та церкви. Так, земле­власник А. Злотницький володів 2743 десятинами землі, церква тримала в своїх ру­ках 148 десятин, а селянам залишалося лише 643 десятини.
Розвиток промисловості й торгівлі зумовлював дальше зростання Ружина. 1866 року в ньому налічувалося 1524 чоловіка. Ружин тоді став, волосним центром Сквирського повіту Київської губернії.1900 року тут уже проживало 5424 чоловіка.
Революція 1905—1907 рр. знайшла глибокий відгук серед трудящих Ружина. Робітники та селяни рубали поміщицький ліс, пасли худобу на поміщицьких посі­вах, а згодом спалили поміщицьку садибу.


Сучасна карта - Ружин