Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Територія, де розташований сучасний Троянів, була заселена ще в III тисячолітті до н. е. На його околиці досліджено поселення пізньотрипільської культури, житла на якому розміщувалися двома концентричними рядами, знайдено кремінні знаряддя, глиняні статуетки. Виявлено також поселення доби бронзи (II тисячоліття до н. е.), ранньоскіфського часу (УП—УІ ст. до н. е.) і поселення ранніх слов'ян VII—VIII ст. та давньоруське із залишками залізоробного виробництва.
З середини XIV ст. село належало литовським феодалам, а після Люблінської унії 1569 року Троянів, як і вся Правобережна Україна, підпав під владу шляхетської Польщі. Між магнатами часто точилася боротьба за землю, від чого найбільше терпіли селяни. Так, 1605 року жителі сіл Соколівки та Михайлівки скаржилися повітовому суду на троянівського власника О. Воронича, син якого з групою озброєних дворових людей пограбував їхні села, а селян, що чинили опір, люто карав.
Жорстоке гноблення й сваволя польської шляхти викликали гнів і обурення трудового люду. 1648 року, коли почалася визвольна війна українського народу, троянівські повстанці в складі Київського полку брали участь у боротьбі проти польсько-шляхетських військ за возз'єднання України з Росією. Однак після Андрусівського перемир'я 1667 року Троянів в складі Правобережної України знову відійшов до Польщі.
На початку XVIII ст. в Троянівському маєтку Вороничів почало складатися панщинно-фільваркове виробництво. Цей напрям господарства швидко усталювався. Якщо 1728 року у володіннях Вороничів на 116 селянських господарств панщинних було всього 18, то в 1767 — відповідно 373 і 138, які відробляли панщини 52—128 днів на рік. В інвентарній книзі за 1758 рік зазначено:«Кріпаки за звичаєм, як тяглові, так і піші, з плугом, бороною, ціпом, косою, серпом, сокирою повинні ходити з ранку до вечора на панщину і впрягати в плуг волів стільки, скільки собі впрягають».
Поширення відробіткової ренти спричинилося до масової участі кріпаків Троянівського маєтку в Коліївщині, що стверджується матеріалами шляхетського суду, який відбувся в Троянові і Кодні 1771—1772 рр. над учасниками гайдамацького руху.
1793 року Троянів у складі Правобережної України возз'єднано з Росією. 1796 року він став волосним центром Волинської губернії. В умовах самодержавного ладу трудящі Троянова теж зазнавали жорстокого визиску. Про це яскраво свідчать численні скарги селян до повітового суду на місцевого поміщика. В 1832 році група вільних селян скаржилася на те, що поміщик самоправно покріпачив їх. 1853 року він зарахував до кріпаків навіть відставного унтер-офіцера.
Селян оббирали не лише поміщики, а й духовенство. Двом церквам у Троянові належало 165 десятин орної землі, яку обробляли селяни-прихожани. На користь церкви збиралися грошові та натуральні побори.
Інвентарна реформа 1847—1848 рр. формально дещо обмежила поміщицьку сваволю. Але повинності, введені реформою, були не менші. За користування землею селяни мусили відробляти на користь поміщика три дні на тиждень, по 12 згінних днів влітку та обробляти церковну землю.
Щоб збільшити прибутки, власник маєтку дедалі розширював промислове виробництво. В 50-х роках XIX ст. у Троянові почав діяти винокурний завод. У 1860 році селяни-кріпаки, які працювали на заводі, скаржилися в повітовий суд на важкі умови праці. Але суд справу вирішив на користь поміщика.
Після скасування кріпацтва селянам Троянова за уставною грамотою передано 2060 десятин землі, в т. ч. 224 десятини садибної. За цю землю, починаючи з 1 серпня 1863 року, протягом 49 років селяни повинні були сплатити 28 934 крб.
Але більшість селян не могла її викупити. Через 40 років лише 210 господарств викупили невеликі ділянки. Решту земель троянівського маєтку взяв в оренду багатій Нестроєв.
У пореформений період, у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин, у містечку швидко розвивалися ремесло й торгівля. 1864 року тут налічувалося 28 крамниць, працювали млин, пивоварний і шкіряний заводи. Щотижня
Троянів
Сторінка 1 з 7
Троянів — село, центр сільської Ради, розташоване на берегах річки Гнилоп'яті (притока Тетерева), за 25 км від Житомира та за 10 км від залізничної станції Кодня. Населення — 3309 чоловік. Сільраді підпорядковані села Головенка, Залізня, Ставецьке. З середини XIV ст. село належало литовським феодалам, а після Люблінської унії 1569 року Троянів, як і вся Правобережна Україна, підпав під владу шляхетської Польщі. Між магнатами часто точилася боротьба за землю, від чого найбільше терпіли селяни. Так, 1605 року жителі сіл Соколівки та Михайлівки скаржилися повітовому суду на троянівського власника О. Воронича, син якого з групою озброєних дворових людей пограбував їхні села, а селян, що чинили опір, люто карав.
Жорстоке гноблення й сваволя польської шляхти викликали гнів і обурення трудового люду. 1648 року, коли почалася визвольна війна українського народу, троянівські повстанці в складі Київського полку брали участь у боротьбі проти польсько-шляхетських військ за возз'єднання України з Росією. Однак після Андрусівського перемир'я 1667 року Троянів в складі Правобережної України знову відійшов до Польщі.
На початку XVIII ст. в Троянівському маєтку Вороничів почало складатися панщинно-фільваркове виробництво. Цей напрям господарства швидко усталювався. Якщо 1728 року у володіннях Вороничів на 116 селянських господарств панщинних було всього 18, то в 1767 — відповідно 373 і 138, які відробляли панщини 52—128 днів на рік. В інвентарній книзі за 1758 рік зазначено:«Кріпаки за звичаєм, як тяглові, так і піші, з плугом, бороною, ціпом, косою, серпом, сокирою повинні ходити з ранку до вечора на панщину і впрягати в плуг волів стільки, скільки собі впрягають».
Поширення відробіткової ренти спричинилося до масової участі кріпаків Троянівського маєтку в Коліївщині, що стверджується матеріалами шляхетського суду, який відбувся в Троянові і Кодні 1771—1772 рр. над учасниками гайдамацького руху.
1793 року Троянів у складі Правобережної України возз'єднано з Росією. 1796 року він став волосним центром Волинської губернії. В умовах самодержавного ладу трудящі Троянова теж зазнавали жорстокого визиску. Про це яскраво свідчать численні скарги селян до повітового суду на місцевого поміщика. В 1832 році група вільних селян скаржилася на те, що поміщик самоправно покріпачив їх. 1853 року він зарахував до кріпаків навіть відставного унтер-офіцера.
Селян оббирали не лише поміщики, а й духовенство. Двом церквам у Троянові належало 165 десятин орної землі, яку обробляли селяни-прихожани. На користь церкви збиралися грошові та натуральні побори.
Інвентарна реформа 1847—1848 рр. формально дещо обмежила поміщицьку сваволю. Але повинності, введені реформою, були не менші. За користування землею селяни мусили відробляти на користь поміщика три дні на тиждень, по 12 згінних днів влітку та обробляти церковну землю.
Щоб збільшити прибутки, власник маєтку дедалі розширював промислове виробництво. В 50-х роках XIX ст. у Троянові почав діяти винокурний завод. У 1860 році селяни-кріпаки, які працювали на заводі, скаржилися в повітовий суд на важкі умови праці. Але суд справу вирішив на користь поміщика.
Після скасування кріпацтва селянам Троянова за уставною грамотою передано 2060 десятин землі, в т. ч. 224 десятини садибної. За цю землю, починаючи з 1 серпня 1863 року, протягом 49 років селяни повинні були сплатити 28 934 крб.
Але більшість селян не могла її викупити. Через 40 років лише 210 господарств викупили невеликі ділянки. Решту земель троянівського маєтку взяв в оренду багатій Нестроєв.
У пореформений період, у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин, у містечку швидко розвивалися ремесло й торгівля. 1864 року тут налічувалося 28 крамниць, працювали млин, пивоварний і шкіряний заводи. Щотижня