Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Червоноармійськ

Сторінка 1 з 8
Червоноармійськ (до 1935 року — Пулини) — селище міського типу, центр району. Розташований за 40 км від Житомира і за 7 км від автошляху Київ — Львів. До залізничної станції Курне 18 км. Населення — 4350 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Буряківка і Ягоденка.
Уперше село згадується в середині XII ст. під назвою Чортоліси. В літописах зазначено, що існував т. зв. Чортів ліс (звідси й назва), через який пролягав старо­винний шлях з Києва на Житомир і Чортоліси до Звягеля (тепер — Старий шлях). В 1240 році під час походу Батия Чортоліси в числі інших сіл були спустошені. Наступні згадки про село стосуються 1545 року, коли воно дісталося поміщикові Тишкевичу. 31 серпня 1583 року поселення згадується вже як Пулини (в той час воно перебувало під владою шляхетської Польщі) в скарзі воєводи Ф. Ф. Тишкевича на феодала Пронського, який вчинив збройний напад на Пулини, пограбував і побив його підлеглих. Через рік Ф. Тишкевич заставив Пулини старості Звягеля В. Ільїнському за 390 кіп грошей. 1593 року в Пулинах було 50 будинків. Селяни платили громадою грошовий та натуральний чинш, зокрема по 10 кіп грошей, 14 відер меду, відбували раз на рік повинність підводами за 10 миль.
Як і раніше, населення Пулин терпіло від міжусобиць феодалів та військових постоїв. Так, у 1602 році пулинських селян пограбував озброєний загін острозького воєводи. Через три роки на село напав загін пана М. Маховського, урядника Грижанського та брестського воєводи. Вони побили багатьох селян, спалили частину села. В 1617 році пулинців пограбували загони А. Лещинського. Соціально-економічне гноблення посилювалося національно-релігійними утисками.
Мешканці села взяли участь у визвольній війні 1648—1654 рр. За адміністратив­но-територіальним поділом село ввійшло до Київського полку. Але за Андрусівським перемир'ям 1667 року воно лишилося за Польщею. Селяни не хотіли миритися з поль­сько-шляхетським пануванням і продовжували боротьбу в гайдамацьких загонах. У жовтні 1750 року в Пулинах та навколишніх селах діяв загін гайдамаків на чолі з Іваном Подолякою. Пулинці, Г. Нечай з сином, П. Шанін, П. Коновалов та інші взяли участь у Коліївщині.
1793 року правобережні землі України, в т. ч. й Пулини, возз'єднано з лівобе­режними у складі Росії. Село Пулини ввійшло до Житомирського повіту. Основними заняттями мешканців були землеробство, ремісництво, торгівля. Селяни-кріпаки ходили на панщину та виконували інші повинності. Панську сваволю ніщо не стри­мувало. У 1845 році, коли Микола І, проїжджаючи по Волині, зупинився в Пулинах, селянин Т. Калинський передав йому скаргу на пана. Та цар наказав покарати при­звідників цієї справи. 10 селян, що підписали листа, у т. ч. і Т. Калинського, ув'яз­нили.
Побоюючись зростання народного гніву, намагаючись привернути селян па свій бік у боротьбі проти польського визвольного руху, царський уряд 1848 року провів інвентарну реформу, яка практично не полегшила їх становища. На час реформи 1861 року в маєтку К. Качковського, якому належав 41 піший двір (208 ревізьких душ), викупу підлягало 86 десятин садибної землі, 7 десятин пасовищ та 760 десятин польової, вт. ч. 272 десятини непридатної. За цю землю селяни повинні були щоріч­но вносити по 1180 крб. Більшість селянських господарств залишалася безкінною, не могла прожити із свого власного господарства й платити викупні платежі. Селяни, як і до реформи, йшли у Найми до поміщика, куркулів, сплачували численні податки. Все це призводило до обезземелення й безперервного дроблення наділів.
У пореформений період у Пулинях дещо прискорився розвиток промисловості. 1866 року село стало волосним центром. Зростало його населення. Якщо в 1870 році в ньому було 130 дворів, то 1899 тут налічувалося 334 двори з населенням 2125 чо­ловік. Працювали свічковий завод, фабрика гнутих меблів, дві слюсарні майстерні, де лагодили землеробське знаряддя. Найбільшим підприємством була сірникова фабрика.
Протягом 1907—1912 pp. стали до ладу чавуноливарний завод, на якому виго­товляли сільськогосподарські машини, паровий млин, два пивоварні заводи й це­гельня, де, крім цегли й черепиці, виробляли гончарний посуд. На чавуноливарному заводі працювало 18 чоловік. За рік підприємство давало близько 6 тис. пудів ча­вуну. Як і раніше, частина населення займалася ткацтвом, обробкою дерева, ви­готовленням кожухів, виробів з лози тощо.


Сучасна карта - Червоноармійськ