Сторінка 2 з 10
В першій половині XIX ст. зросла й торгівля, особливо шкірами та хутром. Розвиток промислового виробництва й торгівлі зумовлював дальше зростання міста. 1849 року тут налічувалося 563 будинки (з них тільки 5 кам'яних), в яких мешкало 5120 чоловік.
Незважаючи на те, що в Радомислі проживало багато населення, медичне обслуговування його було незадовільним. Коли в 1831 році спалахнула епідемія холери, вона скосила багато людей. Лікарня відкрита тут лише в 40-х роках XIX ст. В 1845 році її відвідало 350 хворих.
З освітніх закладів наприкінці XVIII ст. існувала семінарія, 1835 року відкрито повітове дворянське училище, діяло парафіяльне училище, в яких 1848 року 5 учителів навчали 84 учнів.
Велике значення для дальшого розвитку міста мало Києво-Брестське шосе, будівництво якого закінчено в 60-х роках XIX ст. Тоді ж від Радомисля до Кочерівської поштової станції прокладено брукований шлях, завдяки чому поліпшилися зв'язки з Житомиром і Києвом, прискорився розвиток промисловості. 1875 року засновано пивоварний завод, тут діяли також 5 чинбарень, два млини. В 1886 році засновано склозавод, де працювало 40 робітників, у т. ч. 20 дітей. 1890 року відкрито кустарну фабрику шинельного сукна, в 1900 — слюсарно-ремонтні майстерні, в 1904 — чавуноливарний завод, на якому працювало 50 робітників. Вони ремонтували нескладні сільськогосподарські машини та виготовляли кінні приводи для молотарок, січкарень, олійниць. Суконна фабрика, збудована 1903 року, виробляла попони на замовлення військового міністерства та грубошерстне сукно для масового продажу. На той час це було значне підприємство, де налічувалося 120 робітників.
Під впливом революційних подій, що розгорнулися в країні в 1905—1907 рр., у Радомислі відбувалися страйки робітників та політичні демонстрації. Організаторами їх виступали робітники місцевої друкарні, заснованої в 1903 році. На нелегальних зборах вони знайомили трудящих з творами К. Маркса й В. І. Леніна, розповідали про революційні виступи в країні. В першій половині лютого 1905 року стався загальний страйк робітників шкіряних заводів та суконної фабрики. У ньому взяло участь 400 робітників. Вони вимагали 8-годинного робочого дня, поліпшення умов праці та підвищення заробітної плати. Страйк тривав два тижні й закінчився перемогою робітників, яким адміністрація підвищила заробітну плату на 20— 25 проц. 14 червня в Радомислі знову застрайкували робітники всіх підприємств. Тільки силою зброї властям вдалося придушити і цей виступ. На початку жовтня поліція заарештувала кількох організаторів страйку. На підтримку їх 18 жовтня в місті відбулася багатолюдна демонстрація. Поліція та козаки розігнали робітників, 20 грудня 1905 року сталося заворушення новобранців. 1908 року застрайкували трудівники механічних майстерень, які вимагали скорочення робочого дня до 10 годин, безплатного лікування. Подібні виступи мали місце й на інших підприємствах. Страйковою боротьбою керувала місцева організація РСДРП, що активно діяла у 1908—1909 роках.
Напередодні першої світової війни в Радомислі налічувалося 19 підприємств. На заводах і фабриках, у ремісничих майстернях працювало понад 1500 робітників. Становище їх залишалося тяжким, доводилося працювати по 12—14 годин, а одержувати за день по 40—50 коп.
З розвитком промисловості розширювалося місто, зросла кількість населення. 1913 року налічувалося 15005 чоловік, які мешкали в 1034 будинках (з них тільки 53 — кам'яні). Вулиці освітлювалися 230 гасовими ліхтарями. У 1908 році побудовано водогін довжиною 5,5 км та споруджено електростанцію на 120 кіловат.
Незадовільним було медичне обслуговування трудящих. На 1913 рік у місті діяло дві лікарні на 48 місць, у яких працювало шість лікарів, три стоматологи, чотири акушери. В середньому на одного лікаря припадав 2501 чоловік. Налічувалося також 3 аптеки, 7 аптечних магазинів. З освітніх закладів діяли чоловіча гімназія та чотири школи нижчого ступеня, в яких 15 учителів навчало 445 учнів. Існувала ще фабрично-заводська реміснича школа.
Під час першої світової війни у Радомислі й усьому повіті відбувалися масові антивоєнні й антипоміщицькі виступи. У липні 1914 року робітники й селяни, що призивалися в армію, почали громити купецькі крамниці та будинки міської знаті. За п'ять днів у місті й навколишніх селах розгромлено й спалено 25 поміщицьких маєтків і куркульських господарств. Для придушення заворушень були викликані війська.
Дивиться також інші населені пункти району: