Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Але незважаючи на це, більшовицькі ідеї поступово здобували дедалі більше прихильників. Як писав Ілляшевич, слюсар чавуноливарного заводу, згодом активний член Житомирського комітету більшовиків, «як не ховали від
робітників меншовики більшовицьку газету «Правда», робітники її читали, і вона завойовувала симпатії робітників. Ставало все більше і більше співчуваючих більшовикам».
У березні 1917 року відновлено діяльність профспілок, зокрема профспілки друкарів, кравців, пекарів, меблевиків та металістів.
У квітні — червні 1917 року розгорнувся робітничий рух за встановлення восьмигодинного робочого дня.
Відзначаючи 1 Травня, трудящі міста на урочистому мітингу біля міського театру ухвалили резолюцію, в якій рішуче вимагали від Тимчасового уряду встановлення 8-годинного робочого дня. Виконання цієї вимоги домоглися робітники тютюнової фабрики, ремонтної майстерні, металісти та ряд інших робітничих колективів.
Меншовики і бундівці всіляко прагнули заволодіти профспілками, відвернути їх від революційної боротьби. Та більшовики, незважаючи на свою нечисельність, уже в перші місяці після Лютневої революції розгорнули роботу щодо перетворення профспілок у бойові революційні організації робітничого класу.
Особливу увагу більшовики звернули на спілку металістів, яка налічувала до 200 робітників. «За останній час різко визначилось,— писала газета «Волынь» 1 липня 1917 р.,— що в спілці склався більшовицький осередок».
Величезне значення для згуртування революційних сил мало створення самостійної більшовицької організації, що оформилася в червні 1917 року. Ще в травні 1917 року відбулися збори більшовиків міста, які схвалили Квітневі тези В. І. Леніна. 29 червня загальні збори металістів ухвалили більшовицьку резолюцію про передачу всієї влади Радам робітничих, селянських і солдатських депутатів.
Наприкінці липня більшовицька організація міста налічувала 25 комуністів. 10 з них працювало в спілці металістів, решта — в гарнізоні. Організація мала безпосередній зв’язок з Центральним Комітетом РСДРП(б).
У відповідь на лист більшовиків міста в ЦК РСДРП(б) з проханням надіслати до Житомира політичну літературу Я. М. Свердлов, що керував зв’язками ЦК РСДРП(б) з місцевими організаціями, доручив О. Д. Стасовій терміново вислати в Житомир необхідну літературу і просив житомирських більшовиків інформувати ЦК про становище і роботу на місці.
Житомирська більшовицька організація була тісно зв’язана з Київським комітетом РСДРП(б). Члени Київського комітету В. П. Затонський та І. Ю. Кулик часто бували в Житомирі, допомагали більшовикам міста в організації роботи.
Більшовики Житомира передплачували і розповсюджували серед робітників і солдатів газету «Рабочий путь». Вживалися заходи щодо налагодження видання місцевої більшовицької газети. Викриваючи соціал-угодовців та їх зрадницьку політику, більшовики посилювали свій вплив на робітничі маси. Під час перевиборів Ради робітничих і солдатських депутатів, що відбулися в серпні 1917 року, до її складу обрано 7 більшовиків, у т. ч. до виконкому Ради два більшовики. В Раді утворилася більшовицька фракція.
У серпні 1917 року більшовицька фракція виникла в профспілці меблевиків, витіснивши з неї бундівців. Окремі групи більшовиків діяли в гарнізоні, в складі виконавчого комітету ополчення, 39-ї мотоциклетної команди, в майстернях 11-ї армії. Більшовики також були в усіх військових частинах, розміщених у Житомирі. На цей час зміцніли зв’язки Житомирської більшовицької організації з організаціями на периферії.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції у Житомирі активізувалась і діяльність бундівців та сіоністів з організації Поалей-Ціон, які, прикриваючись соціалістичними лозунгами, підтримували контрреволюційну політику Тимчасового уряду, намагалися відірвати єврейських пролетарів від російських та українських робітників, від загальної класової боротьби проти буржуазії та поміщиків. Бундівці, як і сіоністи, створювали окремі організації націоналістичного напрямку. Розколюючи єдність дій житомирського пролетаріату, відволікаючи єврейських робітників від спільної боротьби за
Житомир
Сторінка 9 з 26
буржуазії та чиновництва. Вони вітали Тимчасовий уряд і закликали маси підтримувати його дії.Але незважаючи на це, більшовицькі ідеї поступово здобували дедалі більше прихильників. Як писав Ілляшевич, слюсар чавуноливарного заводу, згодом активний член Житомирського комітету більшовиків, «як не ховали від
У березні 1917 року відновлено діяльність профспілок, зокрема профспілки друкарів, кравців, пекарів, меблевиків та металістів.
У квітні — червні 1917 року розгорнувся робітничий рух за встановлення восьмигодинного робочого дня.
Відзначаючи 1 Травня, трудящі міста на урочистому мітингу біля міського театру ухвалили резолюцію, в якій рішуче вимагали від Тимчасового уряду встановлення 8-годинного робочого дня. Виконання цієї вимоги домоглися робітники тютюнової фабрики, ремонтної майстерні, металісти та ряд інших робітничих колективів.
Меншовики і бундівці всіляко прагнули заволодіти профспілками, відвернути їх від революційної боротьби. Та більшовики, незважаючи на свою нечисельність, уже в перші місяці після Лютневої революції розгорнули роботу щодо перетворення профспілок у бойові революційні організації робітничого класу.
Особливу увагу більшовики звернули на спілку металістів, яка налічувала до 200 робітників. «За останній час різко визначилось,— писала газета «Волынь» 1 липня 1917 р.,— що в спілці склався більшовицький осередок».
Величезне значення для згуртування революційних сил мало створення самостійної більшовицької організації, що оформилася в червні 1917 року. Ще в травні 1917 року відбулися збори більшовиків міста, які схвалили Квітневі тези В. І. Леніна. 29 червня загальні збори металістів ухвалили більшовицьку резолюцію про передачу всієї влади Радам робітничих, селянських і солдатських депутатів.
Наприкінці липня більшовицька організація міста налічувала 25 комуністів. 10 з них працювало в спілці металістів, решта — в гарнізоні. Організація мала безпосередній зв’язок з Центральним Комітетом РСДРП(б).
У відповідь на лист більшовиків міста в ЦК РСДРП(б) з проханням надіслати до Житомира політичну літературу Я. М. Свердлов, що керував зв’язками ЦК РСДРП(б) з місцевими організаціями, доручив О. Д. Стасовій терміново вислати в Житомир необхідну літературу і просив житомирських більшовиків інформувати ЦК про становище і роботу на місці.
Житомирська більшовицька організація була тісно зв’язана з Київським комітетом РСДРП(б). Члени Київського комітету В. П. Затонський та І. Ю. Кулик часто бували в Житомирі, допомагали більшовикам міста в організації роботи.
Більшовики Житомира передплачували і розповсюджували серед робітників і солдатів газету «Рабочий путь». Вживалися заходи щодо налагодження видання місцевої більшовицької газети. Викриваючи соціал-угодовців та їх зрадницьку політику, більшовики посилювали свій вплив на робітничі маси. Під час перевиборів Ради робітничих і солдатських депутатів, що відбулися в серпні 1917 року, до її складу обрано 7 більшовиків, у т. ч. до виконкому Ради два більшовики. В Раді утворилася більшовицька фракція.
У серпні 1917 року більшовицька фракція виникла в профспілці меблевиків, витіснивши з неї бундівців. Окремі групи більшовиків діяли в гарнізоні, в складі виконавчого комітету ополчення, 39-ї мотоциклетної команди, в майстернях 11-ї армії. Більшовики також були в усіх військових частинах, розміщених у Житомирі. На цей час зміцніли зв’язки Житомирської більшовицької організації з організаціями на периферії.
Після Лютневої буржуазно-демократичної революції у Житомирі активізувалась і діяльність бундівців та сіоністів з організації Поалей-Ціон, які, прикриваючись соціалістичними лозунгами, підтримували контрреволюційну політику Тимчасового уряду, намагалися відірвати єврейських пролетарів від російських та українських робітників, від загальної класової боротьби проти буржуазії та поміщиків. Бундівці, як і сіоністи, створювали окремі організації націоналістичного напрямку. Розколюючи єдність дій житомирського пролетаріату, відволікаючи єврейських робітників від спільної боротьби за