Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
1793 року Житомир у складі Правобережної України возз’єднано з Росією. Це сприяло дальшому зростанню продуктивних сил, розвиткові капіталістичних відносин, посиленню економічних та культурних зв’язків з російським
народом. 1796 року царський уряд викупив у Ільїнських житомирські землі і спочатку тимчасово, а в 1804 році остаточно затвердив Житомир адміністративним центром Волинської губернії. Органом міського управління деякий час залишався магістрат, але 1837 року замість нього створено міську думу та управу.
Пожвавилося й господарське життя, зростало населення. Якщо 1798 року в місті мешкало 5419 жителів, то в 1840 році їх стало 16,7 тис., а в 1863 році — 38,4 тис. У першій чверті XIX ст. Житомир втягується в загальноросійський ринок і перетворюється на один з значних економічних центрів українського Полісся. 1808 року в місті діяло 4 цегельні і 2 шкіряні заводи, 7 млинів, 50 винокурень і пивоварень. Дальшим розвитком промисловості позначена середина XIX ст. Якщо 1839 року в місті діяло 14 промислових підприємств, то в 1861 році їх стало вже 33. Найбільшими були миловарне та свічкове підприємства. Кількість ремісників зросла до 2730 чоловік. Серед них було 606 кравців та 402 шевці.
Розвивалася й торгівля. До споживача товари доходили через дрібних торговців, які повністю залежали від купців-оптовиків. Нещадними визискувачами трудового люду були шинкарі, які, мов ті павуки, обплутували його. Газета «Северная пчела» за 1850 рік писала, що вулиця Вільська в Житомирі складалася з суцільного ряду корчем. У Житомирі з’явилися й іноземні капіталісти. Вони відкрили тут склад сільськогосподарських машин.
Але промисловий розвиток гальмувався кріпосницькими відносинами. Поміщики навколишніх сіл, використовуючи дарову працю кріпаків, засновували майстерні, вироби яких конкурували з продукцією ремісників. Це спричинилося до загострення боротьби міщан проти землевласників.
Під час Вітчизняної війни 1812 року проти французьких загарбників багато жителів міста билося з ворогом у лавах російської армії. Лише наприкінці липня 1812 року з Житомира до діючої армії пішло 163 чоловіка. В листопаді 1812 року в місті були на постої піші й кінні ратники земського ополчення.
З початку XIX ст. Житомир став одним з центрів суспільного руху на Волині. В 1823—1825 рр. в місті діяли члени Товариства об’єднаних слов’ян і Південного товариства декабристів. З містом, зокрема, пов’язана діяльність декабристів П. І. Пестеля, C. І. Муравйова-Апостола, П. Дунцова-Вигодовського, А. І. Борисова, П. І. Борисова та І. І. Іванова. 1824 року C. І. Муравйов-Апостол зустрічався в Житомирі з розжалуваними солдатами Семенівського полку, а в грудні 1825 року — з представником польського патріотичного товариства Мощинським. 30 грудня 1825 року в будинку Уварових відбулася нарада членів Південного товариства, на якій обговорювався план повстання. Декабристи планували захопити в Житомирі штаб-квартиру 3-го піхотного корпусу, в якому служив секретар Товариства об’єднаних слов’ян І. Іванов, заарештувати командира корпусу, підняти солдатів та офіцерів і рушити на Київ. Проте повстання декабристів, яке розпочалося в Петербурзі, зазнало поразки.
Житомир поступово ріс і розвивався. Місто оточували численні хутори. В першій половині XIX ст. вулиці міста, зокрема Замкова, Рибна, Гостинна, частково Велика Бердичівська та Київська, починають забудовуватися мурованими спорудами. В місті набули чіткого окреслення вісім площ, з’явилися нові вулиці. В 50-х роках з’являється центральний бульвар (сучасна вулиця ім. 50-річчя Великого Жовтня).
Наприкінці XVIII ст. в місті діяло два шпиталі — при монастирі та військовий (заснований 1795 року). Міську лікарню на 60 місць відкрито лише 1857 року. 1861 року було три приватних аптеки. Всього в місті працювало 10 лікарів. Хоч і повільно, розвивалася освіта. 1809 року тут відкрилося чотирикласне повітове училище, 1833 року — чоловіча гімназія, а 1843 — пансіонат шляхетних дівчат, де вчилися діти дворян і чиновників. 1859 року, завдяки M. І. Пирогову, попечителю Київського та Одеського навчальних округів, у Житомирі почала діяти недільна школа, але через три роки
Житомир
Сторінка 3 з 26
височіли будівлі чотирьох монастирів, двох духовних семінарій, кафедральний костьол, споруджений у стилі пізнього ренесансу та елементів барокко.1793 року Житомир у складі Правобережної України возз’єднано з Росією. Це сприяло дальшому зростанню продуктивних сил, розвиткові капіталістичних відносин, посиленню економічних та культурних зв’язків з російським
Пожвавилося й господарське життя, зростало населення. Якщо 1798 року в місті мешкало 5419 жителів, то в 1840 році їх стало 16,7 тис., а в 1863 році — 38,4 тис. У першій чверті XIX ст. Житомир втягується в загальноросійський ринок і перетворюється на один з значних економічних центрів українського Полісся. 1808 року в місті діяло 4 цегельні і 2 шкіряні заводи, 7 млинів, 50 винокурень і пивоварень. Дальшим розвитком промисловості позначена середина XIX ст. Якщо 1839 року в місті діяло 14 промислових підприємств, то в 1861 році їх стало вже 33. Найбільшими були миловарне та свічкове підприємства. Кількість ремісників зросла до 2730 чоловік. Серед них було 606 кравців та 402 шевці.
Розвивалася й торгівля. До споживача товари доходили через дрібних торговців, які повністю залежали від купців-оптовиків. Нещадними визискувачами трудового люду були шинкарі, які, мов ті павуки, обплутували його. Газета «Северная пчела» за 1850 рік писала, що вулиця Вільська в Житомирі складалася з суцільного ряду корчем. У Житомирі з’явилися й іноземні капіталісти. Вони відкрили тут склад сільськогосподарських машин.
Але промисловий розвиток гальмувався кріпосницькими відносинами. Поміщики навколишніх сіл, використовуючи дарову працю кріпаків, засновували майстерні, вироби яких конкурували з продукцією ремісників. Це спричинилося до загострення боротьби міщан проти землевласників.
Під час Вітчизняної війни 1812 року проти французьких загарбників багато жителів міста билося з ворогом у лавах російської армії. Лише наприкінці липня 1812 року з Житомира до діючої армії пішло 163 чоловіка. В листопаді 1812 року в місті були на постої піші й кінні ратники земського ополчення.
З початку XIX ст. Житомир став одним з центрів суспільного руху на Волині. В 1823—1825 рр. в місті діяли члени Товариства об’єднаних слов’ян і Південного товариства декабристів. З містом, зокрема, пов’язана діяльність декабристів П. І. Пестеля, C. І. Муравйова-Апостола, П. Дунцова-Вигодовського, А. І. Борисова, П. І. Борисова та І. І. Іванова. 1824 року C. І. Муравйов-Апостол зустрічався в Житомирі з розжалуваними солдатами Семенівського полку, а в грудні 1825 року — з представником польського патріотичного товариства Мощинським. 30 грудня 1825 року в будинку Уварових відбулася нарада членів Південного товариства, на якій обговорювався план повстання. Декабристи планували захопити в Житомирі штаб-квартиру 3-го піхотного корпусу, в якому служив секретар Товариства об’єднаних слов’ян І. Іванов, заарештувати командира корпусу, підняти солдатів та офіцерів і рушити на Київ. Проте повстання декабристів, яке розпочалося в Петербурзі, зазнало поразки.
Житомир поступово ріс і розвивався. Місто оточували численні хутори. В першій половині XIX ст. вулиці міста, зокрема Замкова, Рибна, Гостинна, частково Велика Бердичівська та Київська, починають забудовуватися мурованими спорудами. В місті набули чіткого окреслення вісім площ, з’явилися нові вулиці. В 50-х роках з’являється центральний бульвар (сучасна вулиця ім. 50-річчя Великого Жовтня).
Наприкінці XVIII ст. в місті діяло два шпиталі — при монастирі та військовий (заснований 1795 року). Міську лікарню на 60 місць відкрито лише 1857 року. 1861 року було три приватних аптеки. Всього в місті працювало 10 лікарів. Хоч і повільно, розвивалася освіта. 1809 року тут відкрилося чотирикласне повітове училище, 1833 року — чоловіча гімназія, а 1843 — пансіонат шляхетних дівчат, де вчилися діти дворян і чиновників. 1859 року, завдяки M. І. Пирогову, попечителю Київського та Одеського навчальних округів, у Житомирі почала діяти недільна школа, але через три роки