Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Незважаючи на важкий економічний гніт, трудящі Житомира творили свою культуру, мистецтво. В місті користувалися популярністю народний
ляльковий театр, а також т. зв. троїста музика. На початку XIX ст. тут виступав кріпацький театр. Тоді ж споруджено спеціальне приміщення для театру, хоч у місті й не було своєї театральної трупи. В цьому театрі виступали не лише артисти місцевої напіваматорської трупи, але й артисти провідних тогочасних театрів (М. Щепкін і К. Соленик). У 30-х роках XIX ст. засновано публічну бібліотеку, при якій 1837 року відкрито постійно діючу виставку зразків природних багатств. 1862 року в ній налічувалося 2734 книги.
Протягом 1802—1809 рр. у Житомирі не раз бував великий російський полководець M. І. Кутузов. З вересня 1811 по лютий 1812 року в місті жив відомий російський генерал, герой Вітчизняної війни 1812 р. П. І. Багратіон. Він командував Подільською (згодом другою Західною) армією, штаб якої містився тоді в Житомирі. Подорожуючи по Волині й Поділлю, восени 1846 року місто відвідав Т. Г. Шевченко. Житомир — батьківщина Я. Домбровського, відомого революціонера, командуючого збройними силами Паризької Комуни. З Житомиром зв’язане життя і діяльність національного героя Польщі Сигізмунда Сераковського — друга Т. Г. Шевченка і М. Г. Чернишевського. С. Сераковський у 1838—1843 рр. навчався в Житомирській гімназії.
Після скасування кріпосного права в 1861 році, в умовах розвитку капіталізму, Житомир поступово перетворювався на промислово-торговельний центр Волині. З кожним роком у місті зростала кількість робітників і ремісників. З 1861 до 1898 року число промислових підприємств збільшилося з 33 до 46, на яких працювало 763 робітники, загальний обсяг промислової продукції за цей час виріс у 4,1 раза. Найбільшим підприємством міста був свічковий завод. Значна питома вага серед підприємств міста належала пивному заводу. Наприкінці XIX ст. виникли чавуноливарний і механічний заводи, що виготовляли нескладні сільськогосподарські машини та устаткування для цукрової промисловості. Водночас місто й далі залишалося зосередженням ремісничо-кустарних промислів. 1884 року тут налічувалося 4232 ремісники, в т. ч. 1389 майстрів, 2025 підмайстрів і 818 учнів. Найбільше було шевців (1534), кравців (592), мебельників (222).
Вигідне географічне положення міста сприяло розвитку оптової торгівлі. Для розвитку економіки в кінці XIX — на початку XX ст. мало позитивне значення спорудження вузькоколійної залізниці Житомир—Бердичів (1896 р.), що зв’язала місто з мережею Південно-Західних залізниць. Сполучення з іншими містами в цей час здійснювалося кінним транспортом. Між Житомиром і Києвом регулярно курсували диліжанси. 1914 року почалося спорудження ширококолійної залізниці Бердичів—Житомир—Коростень. Нова залізниця стала до ладу під час першої світової війни.
Становище робітників та ремісників було дуже важким. Їх нещадно експлуатували фабриканти й заводчики, купці й банкіри, лихварі та інші. Робочий день на більшості підприємств міста тривав 11—13 годин на добу. Заробітна плата не перевищувала 6—8 крб. на місяць, а жінкам платили ще менше. Газета «Волынь» 1901 року з цього приводу писала: «Ніде, здається, жіноча праця не ціниться так дешево, як у Житомирі. Жінка ніколи не може розраховувати на таку ж оплату, як чоловік. Вчителька з гімназичною освітою одержує щонайбільше 10 крб. у місяць. Аптечні учениці про зарплату й мріяти не можуть». Жили і працювали робітники в жахливих побутових умовах. Навіть фабрична інспекція змушена була констатувати неправильне нарахування і зниження заробітку робітників, незаконні відрахування і штрафи, порушення умов найму, відсутність охорони праці.
Переважна більшість ремісників, заробляючи не більше 1—3 крб. на місяць, ледве животіла. Багато городян змушені були шукати заробітку поза містом. Близько 5 тис. жителів не мали постійних джерел існування. Робітники протестували проти нерівної оплати жінкам і чоловікам за однакову роботу, несвоєчасної виплати заробітної плати, важких умов праці, поганого харчування, систематичних штрафів тощо. Найпоширенішою формою протесту в другій половині XIX ст. було самовільне залишення роботи.
Житомир
Сторінка 4 з 26
царський уряд закрив її. Всіляко обмежуючи освіту широких народних мас, царський уряд у міському бюджеті на освіту відводив лише 0,004 процента.Незважаючи на важкий економічний гніт, трудящі Житомира творили свою культуру, мистецтво. В місті користувалися популярністю народний
Протягом 1802—1809 рр. у Житомирі не раз бував великий російський полководець M. І. Кутузов. З вересня 1811 по лютий 1812 року в місті жив відомий російський генерал, герой Вітчизняної війни 1812 р. П. І. Багратіон. Він командував Подільською (згодом другою Західною) армією, штаб якої містився тоді в Житомирі. Подорожуючи по Волині й Поділлю, восени 1846 року місто відвідав Т. Г. Шевченко. Житомир — батьківщина Я. Домбровського, відомого революціонера, командуючого збройними силами Паризької Комуни. З Житомиром зв’язане життя і діяльність національного героя Польщі Сигізмунда Сераковського — друга Т. Г. Шевченка і М. Г. Чернишевського. С. Сераковський у 1838—1843 рр. навчався в Житомирській гімназії.
Після скасування кріпосного права в 1861 році, в умовах розвитку капіталізму, Житомир поступово перетворювався на промислово-торговельний центр Волині. З кожним роком у місті зростала кількість робітників і ремісників. З 1861 до 1898 року число промислових підприємств збільшилося з 33 до 46, на яких працювало 763 робітники, загальний обсяг промислової продукції за цей час виріс у 4,1 раза. Найбільшим підприємством міста був свічковий завод. Значна питома вага серед підприємств міста належала пивному заводу. Наприкінці XIX ст. виникли чавуноливарний і механічний заводи, що виготовляли нескладні сільськогосподарські машини та устаткування для цукрової промисловості. Водночас місто й далі залишалося зосередженням ремісничо-кустарних промислів. 1884 року тут налічувалося 4232 ремісники, в т. ч. 1389 майстрів, 2025 підмайстрів і 818 учнів. Найбільше було шевців (1534), кравців (592), мебельників (222).
Вигідне географічне положення міста сприяло розвитку оптової торгівлі. Для розвитку економіки в кінці XIX — на початку XX ст. мало позитивне значення спорудження вузькоколійної залізниці Житомир—Бердичів (1896 р.), що зв’язала місто з мережею Південно-Західних залізниць. Сполучення з іншими містами в цей час здійснювалося кінним транспортом. Між Житомиром і Києвом регулярно курсували диліжанси. 1914 року почалося спорудження ширококолійної залізниці Бердичів—Житомир—Коростень. Нова залізниця стала до ладу під час першої світової війни.
Становище робітників та ремісників було дуже важким. Їх нещадно експлуатували фабриканти й заводчики, купці й банкіри, лихварі та інші. Робочий день на більшості підприємств міста тривав 11—13 годин на добу. Заробітна плата не перевищувала 6—8 крб. на місяць, а жінкам платили ще менше. Газета «Волынь» 1901 року з цього приводу писала: «Ніде, здається, жіноча праця не ціниться так дешево, як у Житомирі. Жінка ніколи не може розраховувати на таку ж оплату, як чоловік. Вчителька з гімназичною освітою одержує щонайбільше 10 крб. у місяць. Аптечні учениці про зарплату й мріяти не можуть». Жили і працювали робітники в жахливих побутових умовах. Навіть фабрична інспекція змушена була констатувати неправильне нарахування і зниження заробітку робітників, незаконні відрахування і штрафи, порушення умов найму, відсутність охорони праці.
Переважна більшість ремісників, заробляючи не більше 1—3 крб. на місяць, ледве животіла. Багато городян змушені були шукати заробітку поза містом. Близько 5 тис. жителів не мали постійних джерел існування. Робітники протестували проти нерівної оплати жінкам і чоловікам за однакову роботу, несвоєчасної виплати заробітної плати, важких умов праці, поганого харчування, систематичних штрафів тощо. Найпоширенішою формою протесту в другій половині XIX ст. було самовільне залишення роботи.