Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Трудящі Корнина, як і весь радянський народ, стали на боротьбу з ненависним ворогом. 21 жовтня 1941 року тут створено підпільну організацію, до складу якої входили Г. Д. Панчук (керівник), В. І. Іванченко, В. М. Білокур та Ф. Д. Верхівський. Вона спрямовувала діяльність підпільних груп, які діяли на території району. Найактивнішою була група цукрового заводу: В. І. Іванченко (керівник), Ф. М. Макаров, П. С. Панкін, С. О. Омельченко, А. А. Вичикжанін, П. Н. Сергійчук та М. П. Ведмідь. Активно діяла також Корнинська селищна підпільна група (М. Н. Журах, П. Д. Зуєв, Я. В. Білоконь та інші). Підпільники здійснювали диверсії на залізниці, виводили з ладу машини, псували продукцію цукрового заводу, проводили антифашистську агітацію серед населення, закликали його саботувати заходи окупантів, організовували допомогу партизанам.
Кожна підпільна група мала радіоприймач, розповсюджувала серед жителів селища повідомлення Радянського інформбюро. В кабінеті лікаря П. Д. Зуєва відбувалися зустрічі керівників підпільних груп. Але фашистам вдалося натрапити на слід патріотів. Чимало месників загинуло, серед них комуністка Г. О. Глухенька.
В районі Корнина діяли партизанські загони під командуванням П. О. Шуляка, А. Й. Цендровського та М. П. Гордєєва. 28 березня 1943 року народні месники напали в Корнині на пост німецької жандармерії, вбили її начальника, а також роззброїли 16 поліцаїв, вивели з ладу телефон і телеграф. У серпні вони вчинили диверсію між станціями Криве і Скочище, внаслідок чого рух на залізниці припинився на дві доби.
25 грудня 1943 року — на другий день Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, здійсненої 1-м Українським фронтом, Корнин визволено від німецько-фашистських окупантів. У боях в районі Корнин-Брусилів відзначилися воїни 1-ї гвардійської (командуючий генерал-полковник А. А. Гречко), 38-ї (командуючий генерал-полковник К. С. Москаленко), 40-ї (командуючий генерал-лейтенант П. Ф. Жмаченко) і 1-ї танкової (командуючий генерал-лейтенант М. Ю. Катуков) армій, які розгромили чотири танкові і шість піхотних дивізій ворога.
У визволенні Корнина від гітлерівських загарбників брали участь представники багатьох національностей Радянського Союзу. Серед них смертю героя тут загинули росіяни С. С. Архипов, Є. М. Глотов, О. Є. Ісаєв, М. Д. Малєєв, українці І. Т. Бабич, П. Г. Цимбаленко, башкир А. Назиров, татарин В. Сайфулін та інші.
Трудящі Корнина внесли гідний вклад у розгром німецько-фашистських загарбників. 256 корнинців віддали своє життя за свободу й незалежність Вітчизни, в т. ч. генерал-майор А. П. Пилипенко, політрук танкової роти А. П. Цибенко, командир батареї старший лейтенант М. Т. Семенюк. На честь загиблих трудящі в центрі Корнина спорудили гранітний п'ятиметровий обеліск вічної Слави. 348 жителів селища відзначено урядовими нагородами. Двох орденів Червоної Зірки та кількох медалей удостоєний учасник оборони Москви та Сталінграда І. В. Артемчук. Орденами Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступеня та багатьма медалями нагороджено учасника визволення Радянської Молдавії, а також Румунії й Угорщини М. М. Тарасюка.
Трудящі Корнина, очолювані комуністами, з великим завзяттям приступили до відродження зруйнованого окупантами господарства і закладів культури. Навесні 1944 року розпочали діяльність Корнинська МТС, бурякорадгосп, колгоспи. До початку сезону стали до ладу всі основні цехи на цукровому заводі. В 1944 році відремонтовано школу й лікарню.
Роки післявоєнних п'ятирічок були роками напруженої праці трудівників селища, дальшого піднесення їх матеріального й культурного рівня. Вже в 1949 році цукровий завод не тільки досяг довоєнного рівня виробництва, а й перевершив його. Значних успіхів досягли працівники Корнинського радгоспу. 1950 року середній урожай зернових по радгоспу становив 20,5 цнт, а пшениці — 25 цнт. Відділок «Відродження» зібрав з кожного гектара по 28 цнт, а «Корнинський» — по 30 цнт зерна. План хлібозаготівлі був виконаний на 135 проц. Середній надій молока на корову досяг 2,5 тис. літрів, а доярки Є. Зарудна та М. Адамчук надоїли по 2,7 тис. літрів.
Корнин
Сторінка 4 з 6
Творче життя корнинців перервав підступний напад фашистської Німеччини на СРСР. 14 липня 1941 року селище окупували гітлерівці. Вони забирали худобу, хліб, майно, знищували промислові та інші будівлі. В перші ж дні окупації від рук фашистів загинуло понад сто жителів. Кожна підпільна група мала радіоприймач, розповсюджувала серед жителів селища повідомлення Радянського інформбюро. В кабінеті лікаря П. Д. Зуєва відбувалися зустрічі керівників підпільних груп. Але фашистам вдалося натрапити на слід патріотів. Чимало месників загинуло, серед них комуністка Г. О. Глухенька.
В районі Корнина діяли партизанські загони під командуванням П. О. Шуляка, А. Й. Цендровського та М. П. Гордєєва. 28 березня 1943 року народні месники напали в Корнині на пост німецької жандармерії, вбили її начальника, а також роззброїли 16 поліцаїв, вивели з ладу телефон і телеграф. У серпні вони вчинили диверсію між станціями Криве і Скочище, внаслідок чого рух на залізниці припинився на дві доби.
25 грудня 1943 року — на другий день Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, здійсненої 1-м Українським фронтом, Корнин визволено від німецько-фашистських окупантів. У боях в районі Корнин-Брусилів відзначилися воїни 1-ї гвардійської (командуючий генерал-полковник А. А. Гречко), 38-ї (командуючий генерал-полковник К. С. Москаленко), 40-ї (командуючий генерал-лейтенант П. Ф. Жмаченко) і 1-ї танкової (командуючий генерал-лейтенант М. Ю. Катуков) армій, які розгромили чотири танкові і шість піхотних дивізій ворога.
У визволенні Корнина від гітлерівських загарбників брали участь представники багатьох національностей Радянського Союзу. Серед них смертю героя тут загинули росіяни С. С. Архипов, Є. М. Глотов, О. Є. Ісаєв, М. Д. Малєєв, українці І. Т. Бабич, П. Г. Цимбаленко, башкир А. Назиров, татарин В. Сайфулін та інші.
Трудящі Корнина внесли гідний вклад у розгром німецько-фашистських загарбників. 256 корнинців віддали своє життя за свободу й незалежність Вітчизни, в т. ч. генерал-майор А. П. Пилипенко, політрук танкової роти А. П. Цибенко, командир батареї старший лейтенант М. Т. Семенюк. На честь загиблих трудящі в центрі Корнина спорудили гранітний п'ятиметровий обеліск вічної Слави. 348 жителів селища відзначено урядовими нагородами. Двох орденів Червоної Зірки та кількох медалей удостоєний учасник оборони Москви та Сталінграда І. В. Артемчук. Орденами Вітчизняної війни 1-го і 2-го ступеня та багатьма медалями нагороджено учасника визволення Радянської Молдавії, а також Румунії й Угорщини М. М. Тарасюка.
Трудящі Корнина, очолювані комуністами, з великим завзяттям приступили до відродження зруйнованого окупантами господарства і закладів культури. Навесні 1944 року розпочали діяльність Корнинська МТС, бурякорадгосп, колгоспи. До початку сезону стали до ладу всі основні цехи на цукровому заводі. В 1944 році відремонтовано школу й лікарню.
Роки післявоєнних п'ятирічок були роками напруженої праці трудівників селища, дальшого піднесення їх матеріального й культурного рівня. Вже в 1949 році цукровий завод не тільки досяг довоєнного рівня виробництва, а й перевершив його. Значних успіхів досягли працівники Корнинського радгоспу. 1950 року середній урожай зернових по радгоспу становив 20,5 цнт, а пшениці — 25 цнт. Відділок «Відродження» зібрав з кожного гектара по 28 цнт, а «Корнинський» — по 30 цнт зерна. План хлібозаготівлі був виконаний на 135 проц. Середній надій молока на корову досяг 2,5 тис. літрів, а доярки Є. Зарудна та М. Адамчук надоїли по 2,7 тис. літрів.