Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У процесі соціалістичної перебудови й дальшого розвитку промисловості швидкими темпами в селищі зростала кількість робітників. У 1940 році вона становила 437. Серед них ширилося соціалістичне змагання за успішне перевиконання планів, підвищення якості продукції. Напередодні Великої Вітчизняної війни на підприємствах працювало 197 стахановців.
Поряд з зростанням економіки селища значно поліпшилося медичне обслуговування населення. У районній лікарні на 50 ліжок, для якої 1938 року збудовано нове приміщення, працювало 3 лікарі та 18 медпрацівників з середньою спеціальною освітою. Крім того, діяли поліклініка, на суконній фабриці, цегельному заводі — медпункти, а також санепідемстанція, аптека, дитячі ясла.
Нових досягнень здобуто в галузі освіти. В 1936 році відкрито середню школу, для якої через три роки збудовано двоповерхове приміщення. В останньому передвоєнному навчальному році у ній здобувало середню освіту 1300 учнів і працювало 50 учителів. Діяли також початкова школа, до 1935 року — технікум молочної промисловості. 1938 року споруджено будинок піонерів, де школярі у вільний час проводили своє дозвілля. Тоді ж збудовано районний будинок культури на 300 місць, у якому був кінозал, працювала районна бібліотека з книжковим фондом 3 тис. томів. Тут влаштовувалися виставки літератури, проводилися зустрічі з письменниками, огляди, диспути по нових книгах. З 1932 року почала виходити районна газета «За більшовицькі темпи». У життя трудящих широко увійшло радіо. З 1937 року селище радіофіковано.
Усіх цих досягнень здобуто під безпосереднім керівництвом райкому КП(б)У, первинних партійних організацій селища, в яких 1940 року налічувалося 48 комуністів. Активними помічниками їх були комсомольці, загін яких на цей час становив 57 чоловік. З великим політичним і трудовим піднесенням трудящі Володарська-Волинського зустріли вибори до Верховної Ради СРСР (1937 р.); Верховної Ради УРСР (1938 р.) та місцевих Рад депутатів трудящих (1939 р.), що відбувалися на основі нової Радянської Конституції. Вони одностайно проголосували за блок комуністів і безпартійних, обравши кращих своїх синів і дочок. Так, до селищної Ради обрано 25 депутатів, серед яких 13 комуністів, 10 жінок. Вони не шкодували ні сил, ні праці, щоб квітло життя трудящих Країни Рад. Та мирну працю радянського народу перервав віроломний напад фашистської Німеччини.
12 серпня 1941 року Володарськ-Волинський захопили гітлерівці. Вони одразу почали нещадно грабувати населення: забирали худобу, хліб, обкладали його непосильними податками. Фашистські кати розстріляли й замучили 350 жителів та насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини 35 юнаків і дівчат. Радянські люди йшли в партизанські загони. 19 серпня 1941 року народні месники напали у Володарську-Волинському на ворожий гарнізон й розгромили його. Тієї ж ночі партизанський загін поповнився 300 чоловіками. Наприкінці 1942 року на території Володарсько-Волинського району активно діяли партизанські загони з'єднання С. Ф. Маликова. Населення всіляко допомагало їм, постачало продовольство, одяг, передавало важливі відомості про ворога.
Розпочавши наступ за визволення Правобережної України, Червона Армія, зокрема воїни 4-го гвардійського Кантемирівського танкового корпусу під командуванням генерал-лейтенанта П. П. Полубоярова, 30 грудня 1943 року вигнали гітлерівців з селища. В боях за Володарськ-Волинський віддали своє життя 60 бійців і офіцерів різних національностей. Серед них росіяни А. Г. Панфілов, С. М. Смирнов, українці М. К. Кравченко, В. Ю. Стрельченко, туркмен С. Алтабаєв, узбек Л. Халівов, казах Куратдінов та ін. Їх поховано в двох братських могилах, на яких в 1945 році споруджено обеліски. Свій вклад у боротьбу проти німецько-фашистських загарбників внесли й жителі селища. 553 з них хоробро билися на фронтах Великої Вітчизняної війни та в партизанських загонах. За мужність і героїзм, виявлені в боях, 492 чоловіка нагороджено орденами й медалями, в т. ч. орденом Червоного Прапора — Г. Ф. Богданова.
Володарськ-Волинський
Сторінка 5 з 8
топазу, а з 1933 року — п'єзокварцу. В 1937 році засновано Волинську експедицію, яка почала розробку родовища. 1939 року сюди приїжджав відомий радянський учений-мінералог академік АН СРСР О. Є. Ферсман, який на основі досліджень написав книгу «Пегматити». Поряд з зростанням економіки селища значно поліпшилося медичне обслуговування населення. У районній лікарні на 50 ліжок, для якої 1938 року збудовано нове приміщення, працювало 3 лікарі та 18 медпрацівників з середньою спеціальною освітою. Крім того, діяли поліклініка, на суконній фабриці, цегельному заводі — медпункти, а також санепідемстанція, аптека, дитячі ясла.
Нових досягнень здобуто в галузі освіти. В 1936 році відкрито середню школу, для якої через три роки збудовано двоповерхове приміщення. В останньому передвоєнному навчальному році у ній здобувало середню освіту 1300 учнів і працювало 50 учителів. Діяли також початкова школа, до 1935 року — технікум молочної промисловості. 1938 року споруджено будинок піонерів, де школярі у вільний час проводили своє дозвілля. Тоді ж збудовано районний будинок культури на 300 місць, у якому був кінозал, працювала районна бібліотека з книжковим фондом 3 тис. томів. Тут влаштовувалися виставки літератури, проводилися зустрічі з письменниками, огляди, диспути по нових книгах. З 1932 року почала виходити районна газета «За більшовицькі темпи». У життя трудящих широко увійшло радіо. З 1937 року селище радіофіковано.
Усіх цих досягнень здобуто під безпосереднім керівництвом райкому КП(б)У, первинних партійних організацій селища, в яких 1940 року налічувалося 48 комуністів. Активними помічниками їх були комсомольці, загін яких на цей час становив 57 чоловік. З великим політичним і трудовим піднесенням трудящі Володарська-Волинського зустріли вибори до Верховної Ради СРСР (1937 р.); Верховної Ради УРСР (1938 р.) та місцевих Рад депутатів трудящих (1939 р.), що відбувалися на основі нової Радянської Конституції. Вони одностайно проголосували за блок комуністів і безпартійних, обравши кращих своїх синів і дочок. Так, до селищної Ради обрано 25 депутатів, серед яких 13 комуністів, 10 жінок. Вони не шкодували ні сил, ні праці, щоб квітло життя трудящих Країни Рад. Та мирну працю радянського народу перервав віроломний напад фашистської Німеччини.
12 серпня 1941 року Володарськ-Волинський захопили гітлерівці. Вони одразу почали нещадно грабувати населення: забирали худобу, хліб, обкладали його непосильними податками. Фашистські кати розстріляли й замучили 350 жителів та насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини 35 юнаків і дівчат. Радянські люди йшли в партизанські загони. 19 серпня 1941 року народні месники напали у Володарську-Волинському на ворожий гарнізон й розгромили його. Тієї ж ночі партизанський загін поповнився 300 чоловіками. Наприкінці 1942 року на території Володарсько-Волинського району активно діяли партизанські загони з'єднання С. Ф. Маликова. Населення всіляко допомагало їм, постачало продовольство, одяг, передавало важливі відомості про ворога.
Розпочавши наступ за визволення Правобережної України, Червона Армія, зокрема воїни 4-го гвардійського Кантемирівського танкового корпусу під командуванням генерал-лейтенанта П. П. Полубоярова, 30 грудня 1943 року вигнали гітлерівців з селища. В боях за Володарськ-Волинський віддали своє життя 60 бійців і офіцерів різних національностей. Серед них росіяни А. Г. Панфілов, С. М. Смирнов, українці М. К. Кравченко, В. Ю. Стрельченко, туркмен С. Алтабаєв, узбек Л. Халівов, казах Куратдінов та ін. Їх поховано в двох братських могилах, на яких в 1945 році споруджено обеліски. Свій вклад у боротьбу проти німецько-фашистських загарбників внесли й жителі селища. 553 з них хоробро билися на фронтах Великої Вітчизняної війни та в партизанських загонах. За мужність і героїзм, виявлені в боях, 492 чоловіка нагороджено орденами й медалями, в т. ч. орденом Червоного Прапора — Г. Ф. Богданова.