Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Життя трудового народу було надзвичайно тяжким. Від злиднів, недоїдання, виснажливої роботи селяни та збіднілі міщани часто хворіли на туберкульоз, тиф, холеру, внаслідок чого багато з них помирало. Особливо велика
смертність спостерігалася серед дітей. Медичне обслуговування населення перебувало на дуже низькому рівні. На два населені пункти — Горошки та Пулине — перед реформою 1861 року працював один фельдшер. У добу феодалізму в містечку майже все трудове населення не вміло ні писати, ні читати, оскільки тут не було школи. В листі до своєї дочки М. І. Кутузов 1803 року писав: «У Горошках така нудьга, що я не дивуюся, що багато-хто йде в монахи. Однаково жити, що в монастирі, що тут у містечку».
Реформа 1861 року не виправдала надій селян. На 1863 рік 286 ревізьких душ общиною одержали 545 десятин 974 сажні придатної та 165 десятин 159 сажнів непридатної землі, що становило по 2,4 десятини на ревізьку душу. Община повинна була виплатити за неї 13 650 крб. Такий наділ не міг забезпечити потреб сім'ї, бо земля тут піщана, бідна, не давала більше 20 пудів зерна з десятини. Доводилося знову йти в кабалу до поміщиків, орендувати у них землю з половини або найматися на роботу й працювати від зорі до заходу сонця, а одержувати плати в день по 15— 20 коп. Праця жінок оцінювалася ще нижче.
В 60-х роках XIX ст. в районі Горошок виявлено великі поклади кварцу та лабрадориту. Однак розробка цих родовищ за часів царизму так і не почалася. З промислових підприємств діяли лише шкіряний, винокурний, пивоварний та два цегельні заводи, де заробляла собі на шматок хліба частина селян та міщан. Дехто ходив на роботу за 4 км у сусідню Паліївку на склозавод. Але вже в 70-х роках XIX ст. виробництво скла, поташу, селітри, виплавка залізної руди припинилися. Наприкінці XIX ст. стали до ладу суконна фабрика, паровий млин, смоляний та чавуноливарний заводи. Це були невеличкі підприємства, на яких налічувалося не більше 5—13 чоловік, зокрема на суконній фабриці — 12 робітників, на пивзаводі — 13. Робочий день тривав 12—14 годин на добу, а заробітна плата становила від 25 до 30 коп. на день. На кінець 1913 року в містечку діяли чавуноливарний, цегельний, пивоварний та три шкіряні заводи, суконна фабрика, млин, невеличкий завод для ремонту сільськогосподарських машин та знарядь, слюсарна майстерня.
Напередодні першої світової війни в містечку налічувалося 673 двори й 2750 чоловік. Медичне обслуговування населення залишалося незадовільним. На цей час діяла земська лікарня на 10 ліжок, де хворим подавали допомогу 2 лікарі. Але коштів на її утримання асигнувалося дуже мало. Так, 1912 року дільничний лікар просив у губернському управлінні на придбання обладнання та медикаментів 275 крб. Та прохання його так і не задовольнили. Працювали один приватний лікар-стоматолог та три акушерки. Була також аптека й 3 аптекарські магазини.
Надто повільно розвивалася освіта. Лише 1871 року в містечку відкрито перший навчальний заклад — однокласне народне училище, у якому налічувалося 50 учнів. У червні 1912 року громадськість порушила клопотання перед міністерством освіти про відкриття 4-класного міського училища на 200 учнів. Однак просьбу відхилили, посилаючись на брак коштів. Тільки в 1914 році засновано вище початкове училище на 29 учнів. Учитися тут могли переважно діти заможних. З культурно-освітніх закладів діяли лише 3 невеличкі бібліотеки, з яких дві були приватні.
Коли в 1912 році відзначалось 100-річчя з дня перемоги російського війська над наполеонівськими полчищами, Горошки перейменовано на Кутузове, а в 1913 році Кутузівською стала називатися й Горошківська волость. Тоді ж вирішено спорудити пам'ятник прославленому полководцю. Проте для монумента царський уряд не знайшов коштів.
З початком першої світової війни становище трудящих містечка різко погіршало. Серед селянських господарств майже 34 проц. не мали землі та робочої худоби. Половину чоловіків мобілізували до армії. Перебуваючи в прифронтовій смузі, населення Кутузівської волості, в т. ч. й містечка, повинно було поставляти для армії продовольство, фураж і коней. Тільки з 20 вересня по 2 жовтня 1915 року для потреб армії забрано 2759 голів худоби.
Перемога Лютневої революції викликала у населення надії на поліпшення життя. Та трудящі маси швидко зрозуміли, що Тимчасовий уряд не захищатиме
Володарськ-Волинський
Сторінка 2 з 8
визискували кріпаків. Селяни щотижня мусили відробляти по чотири дні панщини, платили подушне та інші податки.Життя трудового народу було надзвичайно тяжким. Від злиднів, недоїдання, виснажливої роботи селяни та збіднілі міщани часто хворіли на туберкульоз, тиф, холеру, внаслідок чого багато з них помирало. Особливо велика
Реформа 1861 року не виправдала надій селян. На 1863 рік 286 ревізьких душ общиною одержали 545 десятин 974 сажні придатної та 165 десятин 159 сажнів непридатної землі, що становило по 2,4 десятини на ревізьку душу. Община повинна була виплатити за неї 13 650 крб. Такий наділ не міг забезпечити потреб сім'ї, бо земля тут піщана, бідна, не давала більше 20 пудів зерна з десятини. Доводилося знову йти в кабалу до поміщиків, орендувати у них землю з половини або найматися на роботу й працювати від зорі до заходу сонця, а одержувати плати в день по 15— 20 коп. Праця жінок оцінювалася ще нижче.
В 60-х роках XIX ст. в районі Горошок виявлено великі поклади кварцу та лабрадориту. Однак розробка цих родовищ за часів царизму так і не почалася. З промислових підприємств діяли лише шкіряний, винокурний, пивоварний та два цегельні заводи, де заробляла собі на шматок хліба частина селян та міщан. Дехто ходив на роботу за 4 км у сусідню Паліївку на склозавод. Але вже в 70-х роках XIX ст. виробництво скла, поташу, селітри, виплавка залізної руди припинилися. Наприкінці XIX ст. стали до ладу суконна фабрика, паровий млин, смоляний та чавуноливарний заводи. Це були невеличкі підприємства, на яких налічувалося не більше 5—13 чоловік, зокрема на суконній фабриці — 12 робітників, на пивзаводі — 13. Робочий день тривав 12—14 годин на добу, а заробітна плата становила від 25 до 30 коп. на день. На кінець 1913 року в містечку діяли чавуноливарний, цегельний, пивоварний та три шкіряні заводи, суконна фабрика, млин, невеличкий завод для ремонту сільськогосподарських машин та знарядь, слюсарна майстерня.
Напередодні першої світової війни в містечку налічувалося 673 двори й 2750 чоловік. Медичне обслуговування населення залишалося незадовільним. На цей час діяла земська лікарня на 10 ліжок, де хворим подавали допомогу 2 лікарі. Але коштів на її утримання асигнувалося дуже мало. Так, 1912 року дільничний лікар просив у губернському управлінні на придбання обладнання та медикаментів 275 крб. Та прохання його так і не задовольнили. Працювали один приватний лікар-стоматолог та три акушерки. Була також аптека й 3 аптекарські магазини.
Надто повільно розвивалася освіта. Лише 1871 року в містечку відкрито перший навчальний заклад — однокласне народне училище, у якому налічувалося 50 учнів. У червні 1912 року громадськість порушила клопотання перед міністерством освіти про відкриття 4-класного міського училища на 200 учнів. Однак просьбу відхилили, посилаючись на брак коштів. Тільки в 1914 році засновано вище початкове училище на 29 учнів. Учитися тут могли переважно діти заможних. З культурно-освітніх закладів діяли лише 3 невеличкі бібліотеки, з яких дві були приватні.
Коли в 1912 році відзначалось 100-річчя з дня перемоги російського війська над наполеонівськими полчищами, Горошки перейменовано на Кутузове, а в 1913 році Кутузівською стала називатися й Горошківська волость. Тоді ж вирішено спорудити пам'ятник прославленому полководцю. Проте для монумента царський уряд не знайшов коштів.
З початком першої світової війни становище трудящих містечка різко погіршало. Серед селянських господарств майже 34 проц. не мали землі та робочої худоби. Половину чоловіків мобілізували до армії. Перебуваючи в прифронтовій смузі, населення Кутузівської волості, в т. ч. й містечка, повинно було поставляти для армії продовольство, фураж і коней. Тільки з 20 вересня по 2 жовтня 1915 року для потреб армії забрано 2759 голів худоби.
Перемога Лютневої революції викликала у населення надії на поліпшення життя. Та трудящі маси швидко зрозуміли, що Тимчасовий уряд не захищатиме