Сторінка 2 з 7
збільшувалася рік у рік. Вже 1888 року в Ємільчиному діяли суконна фабрика, смолокурний, винокурний та найбільший на Волині чавуноливарний заводи. Руду доставляли з розташованого неподалік урочища Рудище. На околиці містечка добували мергель, виготовляли поташ та різні вироби з дерева. Поташ продавали у Бресті й Гданську. Значне місце у вивозі займав ліс.
Збагачення підприємців ішло за рахунок грабіжницького використання природних ресурсів та експлуатації робітників, яким доводилося працювати в жахливих умовах, по 10—12 годин на добу. Коли терпець у людей урвався, вони вирішили поскаржитися царю. Дід Максим Дем'янчук з письмовою скаргою дістався аж до Петербурга. Біля Зимового палацу діда схопили жандарми і кинули в тюрму.
Шукаючи кращої долі, ємільчинці залишали рідний край, переселялися до Сибіру. Якщо 1899 року в містечку було 560 дворів і 2743 мешканці, то 1906 року стало відповідно 306 і 1835.
Різке загострення класових суперечностей у містечку наприкінці XIX — на початку XX ст. викликало піднесення класової боротьби. Влітку 1905 року відбувся масовий виступ селян. Біднота захоплювала поміщицьку землю, худобу, реманент. Хоч виступ було придушено, боротьба не припинялась і в наступні роки. 1907 року 75 селянських родин зробили спробу добитися поліпшення свого становища. В листі до Новоград-волинської повітової землевпорядкувальної комісії вони писали: «Селянська громада містечка Ємільчиного терпить від безземелля. Наділи не перевищують клаптиків, розташованих на значній віддалі один від одного. Не маючи ніяких інших засобів існування, просимо комісію порушити перед поміщицею Уваровою клопотання про розширення селянського землеволодіння». Та сподівання виявились марними. Не добившись правди мирним шляхом, селяни 1912 року піднялися на боротьбу. Для розправи з непокірними прибув загін з 200 кінних стражників, і. Медичне обслуговування здійснювала дільнична лікарня на 10 ліжок, відкрита у 80-х роках XIX ст., де працювали лікар та акушерка. Ліки виготовляла невеличка приватна аптека.
З 1873 року діяло двокласне сільське училище, в якому вчилося 80 дітей. Про «піклування» властей за народну освіту говорить хоча б те, що вчителеві призначали мізерну зарплату.
Злидні й нові страждання принесла ємільчинцям світова війна. Населення містечка багато терпіло від податків та повинностей. У жителів забирали тягло, їх змушували будувати шляхи воєнного призначення, оборонні укріплення.
Про повалення самодержавства і перемогу Лютневої революції 1917 року тут стало відомо після опублікування маніфесту про зречення царя від престолу. Але сподівання на краще життя скоро розвіялися, бо Тимчасовий уряд не бажав дати селянам землю, покінчити з ганебною війною.
Справжнє розкріпачення трудовому люду дала Велика Жовтнева соціалістична революція. У січні 1918 року в Ємільчиному встановлено Радянську владу. Ревком обліковував поміщицьке майно, розпочав розподіл поміщицької землі, худоби, реманенту. Але повністю здійснити ці заходи не вдалося.
Наприкінці лютого 1918 року Ємільчине потрапило під окупацію кайзерівських військ. Почалися арешти й грабежі населення. Управитель поміщицького маєтку вимагав повернення реманенту й худоби. Ліс, вирубаний з дозволу земельного комітету, було відібрано у селян. Керівників комітету Яценка і Козака вислано з містечка.
У листопаді 1918 року Ємільчине захопили ставленики буржуазно-націоналістичної Директорії, які «господарювали» тут до середини квітня 1919 року. Після їх вигнання з'їзд представників сіл Ємільчинської волості створив волосний ревком. 18 травня 1919 року організовано комітет бідноти. Провадився розподіл землі, вживалися заходи, щоб уся земля була засіяна, розподілено сінокоси, оголошено нещадну війну спекулянтам. В середині серпня петлюрівці знову захопили Ємільчине, почали відновлювати старі порядки, але цього разу втрималися недовго. У вересні 1919 року радянські війська визволили містечко. Розгорнули діяльність ревком, комітет бідноти. Важко було здійснювати соціалістичні перетворення в умовах боротьби проти контрреволюції. В квітні 1920 року Ємільчине захопили польські інтервенти. Обнесли його окопами та дротяними загородами і зробили своїм опорним пунктом на правому березі Случі. Однак це їм не
Дивиться також інші населені пункти району: