Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Копище

Сторінка 3 з 5
1936 року в селі діяли медична амбулаторія, пологовий будинок на 8 ліжок, де, крім лікаря, працювали дві акушерки та дві санітарки. Під час жнив відкрива­лися дитячі ясла на 120 місць.
1936 року збудовано нове приміщення семирічної школи, де 8 учителів навчали 300 учнів. Добра слава йшла про роботу Копищанського клубу. Тут читалися лекції й доповіді. У залі на 200 місць ставилися концерти силами гуртківців, двічі на мі­сяць демонструвалися кінокартини. Сільська бібліотека мала книжковий фонд 6 тис. примірників. Товарами народного споживання трудящих забезпечували два магазини.
Зростав добробут, рівень освіти і культури. Вже працювали вчителями, агро­номами, лікарями ті, кого вивчила і виховала Радянська влада. Та підступний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав розвиток економіки та культури села. З перших днів війни 75 копищанців пішли на фронт захищати Батьківщину, а коли ворог наблизився до Копища, всі, хто міг тримати зброю, пішли в ліси, в партизанські загони. В селі не було жодної сім'ї, не зв'язаної з партизанами.
13 липня 1941 року в село (вдерлися фашисти. Настали чорні дні неволі. Гітле­рівці грабували населення, забирали хліб, худобу. 70 мирних жителів вивезли на каторжні роботи до Німеччини.
У відповідь розгорнулася боротьба. Копищанці мужньо боролися в партизан­ських з'єднаннях О. М. Сабурова, С. А. Ковпака, О. Ф. Федорова, С. Ф. Маликова, В. А. Бегми. Копище і навколишні ліси жахали фашистів. Вони вирубу­вали ліс при дорогах, палили його, бомбили з літаків, але дії народних месників ставали дедалі дошкульнішими. Озвірілі гітлерівці вирішили розправитися з копищанцями. 13 липня 1943 року на село налетіли карателі. Вони спалили кол­госпні будівлі, школу, клуб, усі 360 будинків. Тільки на дев'ятий день пішли нелюди із спаленого села, забравши з собою награбоване майно, худобу, птицю. Вони вбили, закатували й спалили 2887 жителів.,, Серед загиблих X. С. Лозко з п'ятьма дітьми, М. І. Гречко — з трьома, В. У. Мартиновець — з сімома. С. Чорнуха під час розправи народила дитину й відповзла в город. Фашисти знайшли і вбили/ її з дитиною. На трупі жінки було виявлено 25 ран, на трупі дитини — 5 ран. Врятувалися лише кілька чоловік. Одну жінку з чотирирічною дитиною сховав у порожній бочці німецький солдат, сказавши, що він комуніст. Люди, які випадково уникнули звірячої розправи, не мали ні притулку, ні харчів. Вони блукали по лісах, потім робили курені і жили в них до приходу Червоної Армії. Декому, як, наприклад, Василеві Бондарчуку та Іванові Ковальчуку, пощас­тило дістатися до партизанів.
Копищанці нещадно мстили ворогові. З перших днів війни мужньо бився з гітлерівцями старшина С. О. Лозко. З боями він пройшов шлях від Сталінграда до Берліна. За мужність і відвагу його нагороджено орденами: Слави 3-го ступеня, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки; старший лейтенант І. Я. Скрит нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки та багатьма медалями; І. М. Лозко у складі з'єднання С. А. Ковпака брав участь у Карпатському рейді. За відвагу у боях він нагороджений орденом Черво­ної Зірки та медалями. Т. Д. Лозко був ординарцем у командира партизанського з'єднання В. А. Бегми. Він також удостоєний бойових нагород.
Всього у боротьбі з фашистами брали участь 165 жителів Копища. З них 73 віддали своє життя за незалежність Батьківщини, 80 удостоєні бойових орденів і медалей.
Час визволення для Копища прийшов 31 грудня 1943 року. Бійці частин 1-го Українського фронту, вступивши в село, побачили одні згарища, жодна жива людина їх не зустріла. Лише через кілька днів з лісів почали повертатися ті, хто врятувався від загибелі. Червоноармійці допомогли їм обладнати кілька землянок. Держава надала кредити у розмірі 20 тис. крб., допомогла будівельними матері­алами, Трудящі братньої Білорусії надіслали лісоматеріали, насіння сільсько­господарських культур, техніку для обробітку грунту. Жителі сусідніх білоруських сіл Глушкевичів, Приболовичів, Милашевичів допомогли провести посівну, зібрати перший після визволення урожай. Партійна організація Копища, сільрада, прав­ління колгоспу основну увагу звертали на освоєння довоєнних посівних площ, відновлення поголів'я громадської худоби.


Сучасна карта - Копище