Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
За роки першої та другої п'ятирічок значних успіхів досягнуто в галузі соціально-культурного будівництва. 1936 року в Ходоркові відкрито середню школу, дитячий будинок, а 1938-го — лікарню на 25 ліжок. Працювали клуб, бібліотека. В побут населення все ширше входили кіно, радіо, книга.
Підступний напад гітлерівської Німеччини на Радянську країну перервав мирну працю трудящих Ходоркова. 16 липня 1941 року село окупували німецько-фашистські загарбники. З перших днів окупації ходорківці чинили опір ворогові. Вони саботували розпорядження фашистських властей, приховували від них хліб та інші продукти. Наприкінці 1941 року в лісах, що прилягають до залізниці Житомир — Фастів, почали формуватися партизанські загони. Весною наступного року в районі села вже діяв партизанський загін А. Й. Цендровського. В складі його було чимало місцевих жителів. Партизани пускали під укіс військові ешелони ворога, знищували поліцаїв.
У квітні 1942 року в Ходоркові розгорнула діяльність підпільна антифашистська група. Її організатором і керівником був член BJIKCM вчитель T. І. Годлевський. У її складі налічувалося близько 20 чоловік, у т. ч. один комуніст і 10 комсомольців. Улітку підпільники розгромили ходорківську поліцію, вивели з ладу вузол зв'язку в с. Соболівці на перегоні Скочище — Яроповичі, пустили під укіс ешелон з пальним і боєприпасами. В травні 1943 року гітлерівцям вдалося натрапити на слід патріотів. Більшість підпільників була заарештована й розстріляна. Від рук гестапівців загинули керівник групи T. І. Годлевський та колишні вихованці Ходорківської школи — комсомольці M. Л. Гойденко, Б. Ф. Романенко, M. С. Третяк, І. С. Третяк, В. А. Годлевський та М. Григорович. І. К. Іванкевичу, В. Н. Пелеху, Ф. Г. Романенку та іншим пощастило втекти. Вони влилися в партизанське з'єднання С. Ф. Маликова і в складі його продовжували боротьбу проти гітлерівських загарбників.
Дошкульних ударів окупантам завдавали Корнинський партизанський загін Київського з'єднання та загін ім. В. І. Чапаєва, що діяли в районі Фастова, Брусилова, Корнина й Ходоркова. Наприкінці жовтня 1943 року, коли Червона Армія розгорнула бої за визволення столиці України, партизани на кілька тижнів вивели з ладу залізничну лінію Житомир — Фастів.
Намагаючись зупинити наступ радянських військ, фашистське командування в листопаді 1943 року зосередило в районі Корнина й Брусилова 17 дивізій, у т. ч. 8 танкових і моторизованих. Недалеко від Ходоркова наприкінці листопада відбулася запекла битва. В окремі дні гітлерівське командування кидало в бій 300— 400 танків. Але всі намагання ворога виявилися марними. Війська 38-ї армії під командуванням генерал-полковника К. С. Москаленка і 1-ї танкової армії, якою командував генерал-лейтенант М. Ю. Катуков, розгромили угруповання противника і знову перейшли в наступ. 26 грудня Ходорків був визволений від німецько-фашистських загарбників.
У боях за визволення села загинуло багато воїнів Червоної Армії, в т. ч. вірмейин полковник С. Р. Воп'ян, росіяни майор В. О. Позняков, капітан Ф. Є. Шуктеров та інші. Старший лейтенант В. JI. Клименко теж визволяв рідне село, але не дожив до Дня Перемоги. На 4 братських могилах воїнів-визволителів Ходоркова 1951 року встановлено пам'ятники. На фронтах Великої Вітчизняної війни мужньо билися 827 ходорківців, з них 486 — нагороджені орденами й медалями, 302 — полягли смертю хоробрих. На їх честь 1959 року споруджено обеліск вічної Слави.
Німецько-фашистські загарбники завдали Ходоркову великих матеріальних збитків. Вони зруйнували колгоспи, приміщення сільської Ради, дитячого будинку, бібліотеки, млин, близько 50 будинків колгоспників. 202 жителів села, вт. ч. 88 жінок і 7 дітей, вивезли на каторжні роботи до фашистської Німеччини.
Зразу ж після визволення Ходоркова трудящі взялися до ліквідації наслідків гітлерівської окупації. Колгоспники створювали насіннєвий фонд, звозили захований від фашистів реманент, передавали для ферм телят і поросят, відбудовували зруйновані приміщення.
Одночасно подавалася допомога фронтові. Збирали кошти на побудову авіаескадрильї, піклувалися про сім'ї фронтовиків, передплачували воєнну позику. Завдяки трудовому ентузіазму колгоспників весняну сівбу в складних умовах 1944 року було проведено за 10 робочих днів.
Ходорків
Сторінка 4 з 6
цукрових буряків з кожного га. В 1940 році вони стали учасницями Всесоюзної сільськогосподарської виставки й були нагороджені срібною медаллю.За роки першої та другої п'ятирічок значних успіхів досягнуто в галузі соціально-культурного будівництва. 1936 року в Ходоркові відкрито середню школу, дитячий будинок, а 1938-го — лікарню на 25 ліжок. Працювали клуб, бібліотека. В побут населення все ширше входили кіно, радіо, книга.
У квітні 1942 року в Ходоркові розгорнула діяльність підпільна антифашистська група. Її організатором і керівником був член BJIKCM вчитель T. І. Годлевський. У її складі налічувалося близько 20 чоловік, у т. ч. один комуніст і 10 комсомольців. Улітку підпільники розгромили ходорківську поліцію, вивели з ладу вузол зв'язку в с. Соболівці на перегоні Скочище — Яроповичі, пустили під укіс ешелон з пальним і боєприпасами. В травні 1943 року гітлерівцям вдалося натрапити на слід патріотів. Більшість підпільників була заарештована й розстріляна. Від рук гестапівців загинули керівник групи T. І. Годлевський та колишні вихованці Ходорківської школи — комсомольці M. Л. Гойденко, Б. Ф. Романенко, M. С. Третяк, І. С. Третяк, В. А. Годлевський та М. Григорович. І. К. Іванкевичу, В. Н. Пелеху, Ф. Г. Романенку та іншим пощастило втекти. Вони влилися в партизанське з'єднання С. Ф. Маликова і в складі його продовжували боротьбу проти гітлерівських загарбників.
Дошкульних ударів окупантам завдавали Корнинський партизанський загін Київського з'єднання та загін ім. В. І. Чапаєва, що діяли в районі Фастова, Брусилова, Корнина й Ходоркова. Наприкінці жовтня 1943 року, коли Червона Армія розгорнула бої за визволення столиці України, партизани на кілька тижнів вивели з ладу залізничну лінію Житомир — Фастів.
Намагаючись зупинити наступ радянських військ, фашистське командування в листопаді 1943 року зосередило в районі Корнина й Брусилова 17 дивізій, у т. ч. 8 танкових і моторизованих. Недалеко від Ходоркова наприкінці листопада відбулася запекла битва. В окремі дні гітлерівське командування кидало в бій 300— 400 танків. Але всі намагання ворога виявилися марними. Війська 38-ї армії під командуванням генерал-полковника К. С. Москаленка і 1-ї танкової армії, якою командував генерал-лейтенант М. Ю. Катуков, розгромили угруповання противника і знову перейшли в наступ. 26 грудня Ходорків був визволений від німецько-фашистських загарбників.
У боях за визволення села загинуло багато воїнів Червоної Армії, в т. ч. вірмейин полковник С. Р. Воп'ян, росіяни майор В. О. Позняков, капітан Ф. Є. Шуктеров та інші. Старший лейтенант В. JI. Клименко теж визволяв рідне село, але не дожив до Дня Перемоги. На 4 братських могилах воїнів-визволителів Ходоркова 1951 року встановлено пам'ятники. На фронтах Великої Вітчизняної війни мужньо билися 827 ходорківців, з них 486 — нагороджені орденами й медалями, 302 — полягли смертю хоробрих. На їх честь 1959 року споруджено обеліск вічної Слави.
Німецько-фашистські загарбники завдали Ходоркову великих матеріальних збитків. Вони зруйнували колгоспи, приміщення сільської Ради, дитячого будинку, бібліотеки, млин, близько 50 будинків колгоспників. 202 жителів села, вт. ч. 88 жінок і 7 дітей, вивезли на каторжні роботи до фашистської Німеччини.
Зразу ж після визволення Ходоркова трудящі взялися до ліквідації наслідків гітлерівської окупації. Колгоспники створювали насіннєвий фонд, звозили захований від фашистів реманент, передавали для ферм телят і поросят, відбудовували зруйновані приміщення.
Одночасно подавалася допомога фронтові. Збирали кошти на побудову авіаескадрильї, піклувалися про сім'ї фронтовиків, передплачували воєнну позику. Завдяки трудовому ентузіазму колгоспників весняну сівбу в складних умовах 1944 року було проведено за 10 робочих днів.