Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Бердичів

Сторінка 5 з 14
меншовиків, підкреслила загарбниць­кий характер війни, висловилася за перехід влади до рук Рад робітничих, селян­ських і солдатських депутатів, вказала на необхідність передачі поміщицьких земель селянам, надання неросійським національностям права на самовизначення. Конференція обговорила також питання про посилення партійної роботи на фронті та обрала бюро військових організацій Південно-Західного фронту.
З великою радістю зустріли робітники й солдати Бердичева звістку про пере­могу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, 2-й Всеросійський з’їзд Рад та ленінські декрети про мир і землю. На підприємствах, у військових частинах виникали мітинги, на яких трудящі й солдати палко вітали робітників Петрограда й заявляли про свою солідарність з ними. 18 листопада в місті розпочав роботу Надзвичайний з’їзд представників Південно-Західного фронту, на якому, крім 267 більшовиків, були есери, меншовики та інші представники дрібнобуржуазних та націоналістичних партій. Тому робота його проходила в обстановці гострих політичних сутичок. Одним з основних було питання про вихід країни з війни і під­писання миру. 20 листопада ухвалили рішення про те, щоб главком Південно-Захід­ного фронту негайно почав переговори з німецьким командуванням про мир. 24 листопада делегати прийняли рішення про створення військово-революційного комітету Південно-Західного фронту, який проголошувався вищою владою на фронті та підпорядковувався Раді Народних Комісарів і Верховному головнокоман­дуючому М. В. Криленку. Однак поряд з військревкомом, створеним на з’їзді, залишався існувати й штаб фронту, що не визнавав Радянської влади. Під час про­ведення з’їзду він почав стягувати у місто контрреволюційні частини. В Бердичеві на той час перебувала також Верховна фронтова рада (орган буржуазно-націона­лістичної Центральної ради), яка теж збирала контрреволюційні сили.
ВРК Південно-Західного фронту 26 листопада видав наказ, згідно з яким ви­щою владою визнавалася Рада Народних Комісарів. Без дозволу військово-револю­ційного комітету заборонялося передислоковувати військові частини. Замість есе­рівсько-меншовицької газети «Голос фронта» почала виходити більшовицька газета «Известия». Цього ж дня проголошено Радянську владу.
Війська буржуазно-націоналістичної Центральної ради, скориставшись дезорга­нізаторською діяльністю меншовиків та есерів, у ніч з 2 на 3 грудня вчинили у місті контрреволюційний переворот, заарештували частину членів фронтового ревкому, захопили владу й закрили більшовицьку газету. У лютому 1918 року, скориставшись запроданством Центральної ради, на Україну рушили австро-німецькі окупанти. Героїчний опір ворогові вчинив у районі Бердичева червоногвардійський загін В. С. Кіквідзе, в складі якого налічувалося 1500 бійців. 22 лютого кайзерівці втра­тили тут близько 100 чоловік убитими й пораненими, 14 кулеметів, багато іншої зброї. «Бої під Бердичевом,— писала 12 березня газета «Вестник Украинской Народ­ной Республики»,— залишаться надовго пам’ятником героїчної боротьби кількісно невеликих, але сильних революційним духом червоних загонів України».
Хоч ворог і захопив місто, трудящі не припинили боротьби. В середині червня 1918 року застрайкували шкіряники заводу Шленкера. Їх підтримали робітники ін. підприємств. В серпні Київський губком партії відрядив до Бердичева на під­пільну роботу групу товаришів, завдяки чому створено підпільний ревком, дру­карню, де набиралися листівки та відозви, що викривали зрадницькі дії українських буржуазних націоналістів, роз’яснювали політику більшовицької партії та Радян­ської держави. Наприкінці серпня відбувся страйк робітників заводу «Прогрес». Його підтримали трудівники інших підприємств.
У листопаді 1918 року німецькі війська втекли з Бердичева. Однак владу у ньому захопили ставленики буржуазно-націоналістичної Директорії, які бло­кувалися з іншими ворогами Радянської влади, зокрема з сіоністами. Біль­шовики розгорнули серед населення широку роз’яснювальну роботу, викривали зрадницьку політику нового «уряду». Безсилі справитися з наростаючим народним рухом, петлюрівці почали застосовувати репресії. 1 січня 1919 року вони організу­вали криваві погроми. Тільки в ніч на 5 січня вбили 94 чоловіка, багатьох покалі­чили. Але боротьба не припинялася. 24


Сучасна карта - Бердичів