Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У середині XIX ст. Любар став значним економічним центром Волині. Працювали суконна фабрика, екіпажний, свічковий, 3 шкіряні, пивоварний і цегельний заводи, органна майстерня і ґуральня.
Пристосовуючись до умов зростаючого товарного господарства, місцеві поміщики за рахунок селянських наділів розширювали свої володіння, посилювали панщину. Найбільшим землевласником була поміщиця А. Валевська, якій належало 5411 десятин землі і 5 фільварків. Кріпаки працювали на її ланах 20 днів на місяць.
Реформа 1861 року була грабіжницькою щодо селян. За 2564 десятини землі, що підлягали викупу, любарці повинні були сплатити 66 025 крб. За таких умов значна частина селян не мала змоги придбати землю. Позбавлені засобів існування, вони йшли в найми або шукали заробітку на стороні.
Після скасування кріпосного права в Любарі діяли ґуральня, паровий вальцьовий млин, ректифікаційний завод.
Підприємці і купці багатіли, а більшість населення жила в злиднях і темряві. Навчанням у школах було охоплено лише 20 проц. дітей шкільного віку. У 1902 році відкрилася дільнична лікарня, в якій працювало два лікарі й акушерка. Вони обслуговували 180 населених пунктів з населенням 50 920 чоловік.
З кожним роком посилювалася ненависть трудящих до експлуататорів. 18 жовтня 1905 року під впливом революції, що відбулася в країні, жителі Любара вийшли на політичну демонстрацію. Вона проходила під лозунгами: «Геть самодержавство!», «Бойкотуйте першу Державну думу!».
Столипінська аграрна реформа прискорила процес класового розшарування селянства. У 1912 році з 1150 селянських господарств Любара 164 були куркульськими, а 144 — безземельними.
Широкого розмаху набула боротьба трудящих в роки нового революційного піднесення. В квітні 1912 року на мітингу, що відбувся в Любарі, виступив місцевий житель П. 1. Прокопенко, який розповів про розстріл царськими військами робітників на Ленських золотих копальнях. Прилюдно він розірвав портрет царя. Прокопенко був схоплений поліцією і засуджений до каторжних робіт.
Бурхливими подіями жив Любар і в дні Лютневої буржуазно-демократичної революції. 25 березня 1917 року тут відбулися масові мітинги, на яких виступили солдат-фронтовик А. І. Жук та балтійський матрос С. І. Жук, які прибули на Волинь для революційної агітації. Вони розповідали про події в Петрограді і закликали до розподілу поміщицьких земель. Селяни і солдати розібрали майно панської економії і розділили землю. Лісопромисловцям забороняли рубати ліс.
З радістю зустріли трудящі перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. На початку січня 1918 року в Любарі встановлено Радянську владу. Активну роль у цьому відіграли революційні солдати 11-ї та Особливої армій Південно-Західного фронту.
Однак, 21 лютого 1918 року селище окупували австро-німецькі війська. Окупанти наклали на жителів контрибуцію в розмірі 54 тис. крб. золотом. Не бажаючи коритись ворогу, багато любарців пішли у партизани. В кінці червня 1918 року в селище вступив партизанський загін під командуванням А. Д. Бантуса. Партизани розгромили гетьманську варту, забрали зброю і відступили.
Після краху австро-німецької окупації в кінці 1918 року владу в Любарі захопили представники буржуазно-націоналістичної Директорії. Вони запровадили режим кривавого терору.
У квітні 1919 року частини 1-ї Української радянської дивізії, якою командував М. О. Щорс, визволили селище від петлюрівців. Тут було відновлено ревком, його очолив Ф. К. Орлик. Трудові селяни активно підтримували заходи Радянської влади, вели боротьбу з бандитизмом, допомагали Червоній Армії продовольством.
Проте на початку серпня 1919 року війська Директорії знову вдерлися в Любар. Для організації повстанського руху в тилу ворога Зафронтбюро ЦК
Любар
Сторінка 2 з 7
Муравйова, С. І. Муравйов-Апостол запропонував підняти Охтирський та інші сусідні полки, захопити у Житомирі штаб-квартиру корпусу. 31 грудня 1825 року жандарми заарештували А. З. Муравйова. В русі декабристів брав активну участь колишній вихованець Любарського училища, член Товариства об'єднаних слов'ян Тадеуш Жембровський. Пристосовуючись до умов зростаючого товарного господарства, місцеві поміщики за рахунок селянських наділів розширювали свої володіння, посилювали панщину. Найбільшим землевласником була поміщиця А. Валевська, якій належало 5411 десятин землі і 5 фільварків. Кріпаки працювали на її ланах 20 днів на місяць.
Реформа 1861 року була грабіжницькою щодо селян. За 2564 десятини землі, що підлягали викупу, любарці повинні були сплатити 66 025 крб. За таких умов значна частина селян не мала змоги придбати землю. Позбавлені засобів існування, вони йшли в найми або шукали заробітку на стороні.
Після скасування кріпосного права в Любарі діяли ґуральня, паровий вальцьовий млин, ректифікаційний завод.
Підприємці і купці багатіли, а більшість населення жила в злиднях і темряві. Навчанням у школах було охоплено лише 20 проц. дітей шкільного віку. У 1902 році відкрилася дільнична лікарня, в якій працювало два лікарі й акушерка. Вони обслуговували 180 населених пунктів з населенням 50 920 чоловік.
З кожним роком посилювалася ненависть трудящих до експлуататорів. 18 жовтня 1905 року під впливом революції, що відбулася в країні, жителі Любара вийшли на політичну демонстрацію. Вона проходила під лозунгами: «Геть самодержавство!», «Бойкотуйте першу Державну думу!».
Столипінська аграрна реформа прискорила процес класового розшарування селянства. У 1912 році з 1150 селянських господарств Любара 164 були куркульськими, а 144 — безземельними.
Широкого розмаху набула боротьба трудящих в роки нового революційного піднесення. В квітні 1912 року на мітингу, що відбувся в Любарі, виступив місцевий житель П. 1. Прокопенко, який розповів про розстріл царськими військами робітників на Ленських золотих копальнях. Прилюдно він розірвав портрет царя. Прокопенко був схоплений поліцією і засуджений до каторжних робіт.
Бурхливими подіями жив Любар і в дні Лютневої буржуазно-демократичної революції. 25 березня 1917 року тут відбулися масові мітинги, на яких виступили солдат-фронтовик А. І. Жук та балтійський матрос С. І. Жук, які прибули на Волинь для революційної агітації. Вони розповідали про події в Петрограді і закликали до розподілу поміщицьких земель. Селяни і солдати розібрали майно панської економії і розділили землю. Лісопромисловцям забороняли рубати ліс.
З радістю зустріли трудящі перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. На початку січня 1918 року в Любарі встановлено Радянську владу. Активну роль у цьому відіграли революційні солдати 11-ї та Особливої армій Південно-Західного фронту.
Однак, 21 лютого 1918 року селище окупували австро-німецькі війська. Окупанти наклали на жителів контрибуцію в розмірі 54 тис. крб. золотом. Не бажаючи коритись ворогу, багато любарців пішли у партизани. В кінці червня 1918 року в селище вступив партизанський загін під командуванням А. Д. Бантуса. Партизани розгромили гетьманську варту, забрали зброю і відступили.
Після краху австро-німецької окупації в кінці 1918 року владу в Любарі захопили представники буржуазно-націоналістичної Директорії. Вони запровадили режим кривавого терору.
У квітні 1919 року частини 1-ї Української радянської дивізії, якою командував М. О. Щорс, визволили селище від петлюрівців. Тут було відновлено ревком, його очолив Ф. К. Орлик. Трудові селяни активно підтримували заходи Радянської влади, вели боротьбу з бандитизмом, допомагали Червоній Армії продовольством.
Проте на початку серпня 1919 року війська Директорії знову вдерлися в Любар. Для організації повстанського руху в тилу ворога Зафронтбюро ЦК
Дивиться також інші населені пункти району:
- Стрижівка
- Привітів
- Пединка
- Панасівка
- Нова Чортория
- Мотовилівка
- Меленці
- Малий Браталів
- Липне
- Глезне
- Гізівщина
- Вигнанка
- Веселка
- Великі Деревичі
- Великий Браталів
- Велика Волиця
- Бичева
- Березівка
- Авратин
- Стара Чортория