Сторінка 6 з 9
На боротьбу проти гітлерівців піднялося майже усе населення. 130 чоловік пішло в партизанські загони ім. Боженка та ім. Котовського. Хоробро билися в лавах народних месників проти ворога сім'я П. С. Васяновича у складі 4-х чоловік, Ф. Є. Піддубний, А. С. Кутишенко
та десятки інших. Понад 30 чоловік були зв’язковими, передавали партизанам загону ім. Котовського розвіддані, переховували десантників, поранених, допомагали продовольством. Гітлерівці та поліцаї 1942—1943 рр. боялися малими силами навіть появлятися сюди. На розправу з населенням приїжджали великі каральні загони, які 1943 року спалили села Ушомирської селищної ради Ковбащину та Сантарку, замордували жителів М. Д. Українець, О. Д. Українець та М. В. Войцешук. Під час битви радянських військ на Курській дузі і за Дніпро партизани з’єднання С. Ф. Маликова своїми діями в районі Коростеня—Ушомира сприяли успіхові Червоної Армії. Вони в грудні 1943 року розгромили фашистський гарнізон в Ушомирі, дезорганізували ворожий тил, підвіз боєприпасів і продовольства гітлерівцям, що засіли в Коростені.
Із сльозами радості на очах зустріли ушомирці 27 грудня 1943 року воїнів 226-ї стрілецької дивізії 60-ї армії, які визволили їх від німецько-фашистської неволі. У перші дні після вигнання окупантів відновили діяльність сільська Рада, парторганізація. Вони закликали трудящих Ушомира приступити до відбудови господарства, якому гітлерівці завдали величезних збитків. Було зруйновано обидва колгоспи, MTС, млин, електростанцію, міст через річку, всі магазини, поліклініку, клуб, приміщення школи перетворили на конюшню, а лікарню — на казарму, вирубали третину парку. В січні 1944 року хлібороби приступили до відродження колгоспів. Багато труднощів довелося долати їм. Не вистачало людей. У селі залишилися лише жінки, старики, діти. У колгоспах не було ні коней, ні машин, ні насіння. Зате у людей була віра в перемогу і тисячі друзів багатонаціональної Країни Рад, які протягнули їм руку братської допомоги. У 1944 році з РРФСР, інших республік колгоспам передано 30 коней, понад 300 цнт насіння, до Ушомирської MTС надійшло 5 тракторів, весною в сільгоспартіль прибула велика рогата худоба. Спільними зусиллями поступово відроджувалося господарство, налагоджено роботу шкіл, медичних і культурно-освітніх закладів.
Великою радістю для трудящих села, як і для усього радянського народу, була звістка про капітуляцію фашистської Німеччини. У здобуття довгожданої перемоги внесли свій вклад і ушомирці. 460 з них хоробро били ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни. За виявлений героїзм у боях проти загарбників 357 чоловік нагороджено орденами й медалями, в т. ч. орденом Червоного Прапора Д. М. Ковтуна, П. JI. Пономаренка, М. Г. Фещенка (двічі). 229 чоловік загинули смертю героїв.
Після закінчення війни, коли до мирної праці повернулися демобілізовані фронтовики, село швидко почало підніматися з руїн. З кожним роком зростали ряди партійної і комсомольської організацій. На 1947 рік налічувалося 13 комуністів і 38 комсомольців, які працювали в колгоспах, займалися питаннями культурного будівництва. На 1948 рік артілі повністю освоїли довоєнні посівні площі, виконали план розвитку тваринництва. На цей час збудовано типове приміщення МТС, яка подавала значну допомогу ушомирським хліборобам у боротьбі за підвищення врожайності полів та продуктивності громадського тваринництва. 1950 року колгоспи об’єдналися в одну сільськогосподарську артіль ім. Сталіна, за якою закріпили 2200 га угідь, у т. ч. 1587 га орної землі.
Дивиться також інші населені пункти району: