Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Надмірна експлуатація не могла не викликати протесту. Під час революції 1905—1907 рр. чоповицькі робітники піднімалися на страйкову боротьбу. Зокрема, на фабриці гнутих меблів вимогою страйку, що відбувся 1907 року, було скорочення робочого дня від 12 до 9 годин, підвищення заробітної плати. Два дні фабрика не працювала. Власники привезли з Житомира штрейкбрехерів, але робітники вигнали їх.
В період реакції ще більше погіршилося економічне становище трудящих. Столипінська земельна реформа поглибила класове розшарування в селі. Скориставшись законом про відруби, куркульські родини стали виходити на хутори, скуповуючи за безцінок земельні наділи у бідноти. Протягом 1909—1914 рр. з Чоповичів виділилося на хутори 50 сімей.
У період промислового піднесення (1910—1914 рр.) у Чоповичах діяло 15 різних дрібних підприємств. Значних масштабів набули лісозаготівельні роботи.
Основна ж маса населення займалася сільським господарством, рівень якого був дуже низький. Не могло його поліпшити й створення земельною управою 1913 року чоповицької агрономічної дільниці. Значна частина населення, як і раніше, виготовляла плетені предмети із лози, соломи, лика. Цим промислом займалося 250 дворів з 1200.
Занедбаними, непривабливими були в той час Чоповичі. Двори, розкидані один від одного на значній відстані, мали жалюгідний вигляд.
1912 року в Чоповичах відкрито дільничну лікарню на 10 ліжок. Хвороби, як і раніше, були великим злом села. Про це свідчить той факт, що протягом одного тільки 1912 року в лікарні зареєстровано 10 195 відвідувань хворих.
Того ж року почала працювати земська школа, а при ній — народна бібліотека. 1914 року в Чоповичах відкрито приватний кінематограф.
Перша світова війна ще більш погіршила й без того злиденне життя селян і робітників. Різко скоротилася посівна площа, зменшилася кількість худоби. Протягом 1914—1916 рр. в селі було проведено три мобілізації чоловіків і відправлено на фронт понад 1 тис. чоловік. Третина з них загинула, понад 400 повернулися каліками. Не виправдала сподівань трудящих на поліпшення соціально-економічного становища і Лютнева революція 1917 року. Як і за царизму, бідняки землі не отримали, Тимчасовий уряд продовжував ненависну народу війну.
Кінець жорстокій експлуатації трудящих, землю для селянства, мир для народу принесла Велика Жовтнева соціалістична революція. Наприкінці січня 1918 року в Чоповичах встановлено Радянську владу. Але приступити до соціалістичних перетворень жителі села не встигли.
У лютому 1918 року село окупували австро-німецькі війська. Почалися грабунки і переслідування мирного населення. Кількох жителів було жорстоко побито тільки за те, що вони забрали з лісу дрова купця Мороза. Люди ховали хліб, фураж, худобу, коней, тікали від розправи в навколишні ліси. Влітку 1918 року під керівництвом учасника Жовтневого збройного повстання в Петрограді І. О. Чернова та представника Київської більшовицької організації І. І. Драпія був сформований партизанський загін, який успішно діяв у районі Чоповичів.
У листопаді під тиском революційних сил німецькі окупанти залишили Чоповичі, але село захопили петлюрівці. 2 квітня 1919 року Червона Армія вигнала їх. У селі було створено ревком, до складу якого ввійшли учасники партизанської боротьби Д. Л. Дідківський та І. Н. Кириченко. Ревком вів боротьбу з контрреволюцією, організовував допомогу Червоній Армії, заготівлю продовольства, здійснював ленінський Декрет про землю. Однак становище більшості селянських господарств було досить складним. Діставши землю, але не маючи тягла, реманенту, насіння, селяни не могли обробити й засіяти її. Тому волосні збори представників ревкомів, які відбулися 26 квітня 1919 року в Чоповичах, вирішили шляхом використання тягла та реманенту нетрудових господарств засіяти всю посівну площу.
В складній обстановці опинилися Чоповичі влітку 1919 року, коли недобиті петлюрівські банди захопили більшу частину Житомирського, Новоград-Волинського та Овруцького повітів. Радянською залишилася тільки невеличка смуга, у межах якої були й Чоповичі. У той період Чоповицький
Чоповичі
Сторінка 2 з 7
прогодувати сім'ю. Дуже важкі умови праці були на лісопильному заводі. Тут зовсім не існувала охорона праці, частими були каліцтва, а заробітна плата — вкрай низькою.Надмірна експлуатація не могла не викликати протесту. Під час революції 1905—1907 рр. чоповицькі робітники піднімалися на страйкову боротьбу. Зокрема, на фабриці гнутих меблів вимогою страйку, що відбувся 1907 року, було скорочення робочого дня від 12 до 9 годин, підвищення заробітної плати. Два дні фабрика не працювала. Власники привезли з Житомира штрейкбрехерів, але робітники вигнали їх.
У період промислового піднесення (1910—1914 рр.) у Чоповичах діяло 15 різних дрібних підприємств. Значних масштабів набули лісозаготівельні роботи.
Основна ж маса населення займалася сільським господарством, рівень якого був дуже низький. Не могло його поліпшити й створення земельною управою 1913 року чоповицької агрономічної дільниці. Значна частина населення, як і раніше, виготовляла плетені предмети із лози, соломи, лика. Цим промислом займалося 250 дворів з 1200.
Занедбаними, непривабливими були в той час Чоповичі. Двори, розкидані один від одного на значній відстані, мали жалюгідний вигляд.
1912 року в Чоповичах відкрито дільничну лікарню на 10 ліжок. Хвороби, як і раніше, були великим злом села. Про це свідчить той факт, що протягом одного тільки 1912 року в лікарні зареєстровано 10 195 відвідувань хворих.
Того ж року почала працювати земська школа, а при ній — народна бібліотека. 1914 року в Чоповичах відкрито приватний кінематограф.
Перша світова війна ще більш погіршила й без того злиденне життя селян і робітників. Різко скоротилася посівна площа, зменшилася кількість худоби. Протягом 1914—1916 рр. в селі було проведено три мобілізації чоловіків і відправлено на фронт понад 1 тис. чоловік. Третина з них загинула, понад 400 повернулися каліками. Не виправдала сподівань трудящих на поліпшення соціально-економічного становища і Лютнева революція 1917 року. Як і за царизму, бідняки землі не отримали, Тимчасовий уряд продовжував ненависну народу війну.
Кінець жорстокій експлуатації трудящих, землю для селянства, мир для народу принесла Велика Жовтнева соціалістична революція. Наприкінці січня 1918 року в Чоповичах встановлено Радянську владу. Але приступити до соціалістичних перетворень жителі села не встигли.
У лютому 1918 року село окупували австро-німецькі війська. Почалися грабунки і переслідування мирного населення. Кількох жителів було жорстоко побито тільки за те, що вони забрали з лісу дрова купця Мороза. Люди ховали хліб, фураж, худобу, коней, тікали від розправи в навколишні ліси. Влітку 1918 року під керівництвом учасника Жовтневого збройного повстання в Петрограді І. О. Чернова та представника Київської більшовицької організації І. І. Драпія був сформований партизанський загін, який успішно діяв у районі Чоповичів.
У листопаді під тиском революційних сил німецькі окупанти залишили Чоповичі, але село захопили петлюрівці. 2 квітня 1919 року Червона Армія вигнала їх. У селі було створено ревком, до складу якого ввійшли учасники партизанської боротьби Д. Л. Дідківський та І. Н. Кириченко. Ревком вів боротьбу з контрреволюцією, організовував допомогу Червоній Армії, заготівлю продовольства, здійснював ленінський Декрет про землю. Однак становище більшості селянських господарств було досить складним. Діставши землю, але не маючи тягла, реманенту, насіння, селяни не могли обробити й засіяти її. Тому волосні збори представників ревкомів, які відбулися 26 квітня 1919 року в Чоповичах, вирішили шляхом використання тягла та реманенту нетрудових господарств засіяти всю посівну площу.
В складній обстановці опинилися Чоповичі влітку 1919 року, коли недобиті петлюрівські банди захопили більшу частину Житомирського, Новоград-Волинського та Овруцького повітів. Радянською залишилася тільки невеличка смуга, у межах якої були й Чоповичі. У той період Чоповицький