Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Чесні радянські люди не могли миритися з тим, що ворог топче рідну землю. В квітні 1942 року в Чоповичах оформилась і встановила зв'язок з Житомирським підпільним обкомом партії підпільна організація під керівництвом офіцера Червоної Армії О. X. Іщенка, який потрапив в оточення. Члени організації вели агітацію проти фашистських загарбників, розповсюджували листівки, в яких закликали населення не коритися загарбникам, ховати від них хліб та інші продукти, уникати відправки до Німеччини. З листівок жителі Чоповичів дізнавалися про справжнє становище на фронтах Великої Вітчизняної війни.
В лютому 1943 року на слід організації натрапили гестапівці і схопили 5 чоловік. О. X. Іщенку та В. І. Бовсунівському вдалося врятуватися, Я. Сущенка, М. Кисельчука, І. Мирутенка було розстріляно. Смерть товаришів не злякала патріотів. Члени організації продовжували вести боротьбу з фашистами. 15 вересня 1943 року з числа жителів селища, які воювали в складі з'єднання М. І. Наумова, був виділений у самостійну одиницю Чоповицький партизанський загін, що розгорнув діяльність на території Чоповицького і сусідніх з ним Потіївського та Володарсько-Волинського районів. Багато жителів Чоповичів воювало в складі загонів народних месників. За героїзм, проявлений у боротьбі з ворогом, С. Д. Бокарєва, командира партизанського підрозділу з'єднання С. А. Ковпака, нагороджено орденом Леніна.
14 листопада 1943 року частини 4-го гвардійського Кантемирівського танкового корпусу та 13-ї армії визволили Чоповичі. У боях особливо відзначились Герой Радянського Союзу комуніст майор П. Ф. Захарченко та комсомолець молодший лейтенант В. З. Вайсер. П. Ф. Захарченко, уродженець Краснодарського краю, перебував у діючій армії з перших днів Великої Вітчизняної війни, за героїзм, виявлений при форсуванні Дніпра, удостоєний звання Героя Радянського Союзу. На чолі свого підрозділу він першим увірвався в Чоповичі. В бою відважний офіцер загинув. Визволяючи Чоповичі, загинув і уродженець Ростовської області старший лейтенант артилерії комуніст СЬ П. Єгоров, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
В. З. Вайсер командував танком Т-34. Коли розпочався бій, його танк першим підбив одну з фашистських «пантер», що проривались до залізничної станції Чоповичі. Але від попадання ворожого снаряда танк Вайсера спалахнув. Під вогнем противника командир разом з механіком-водієм погасили пожежу, і екіпаж продовжував виконувати бойове завдання. Через деякий час був знищений ще один ворожий танк і бронетранспортер. В ході бою танк Вайсера знову загорівся. До того ж були тяжко поранені механік-водій і радист-кулеметник. Шинелями й снігом командир танка і баштовий стрілець знову погасили пожежу. Та машина вже не могла рухатися. Незважаючи на це, екіпаж продовжував вести вогонь. Влучними пострілами були підбиті ще два ворожі танки. Тоді ворог зосередив вогонь на нерухомому радянському танку. Від ворожих снарядів машина запалала. Разом з танком згорів і його хоробрий командир. За героїзм, виявлений у бою за визволення Чоповичів, Вайсеру посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
У мальовничому сквері над могилами героїв стоїть танк, як символ вічної вдячності жителів селища своїм визволителям. На фронтах Великої Вітчизняної війни та в партизанських загонах воювали 446 жителів Чоповичів, з них урядовими нагородами відзначено 178 чоловік, 183 загинули смертю хоробрих. На їх честь споруджено меморіальний пам'ятник.
Гітлерівська окупація тяжко позначилася на господарстві й культурі селища. Колгоспи, багато громадських і житлових будинків були зруйновані.
З небувалим завзяттям з перших днів після визволення трудящі селища приступили до заліковування тяжких ран, заподіяних ворогом. Очолили цю роботу районні комітети партії та комсомолу, районні і селищні органи Радянської влади. В селищі почали утворюватися первинні парторганізації. На кінець 1944 року вони об'єднували 20 членів і 2 кандидати в члени ВКП(б). Під
Чоповичі
Сторінка 5 з 7
24 липня 1941 року після запеклих танкових боїв радянські війська змушені були залишити Чоповичі. Захопивши селище, фашисти встановили в ньому жорстокий окупаційний режим. Невдовзі вони відправили на каторгу до Німеччини понад 100 молодих жителів Чоповичів. Почалися переслідування мирних жителів. Біля Шершнівського лісництва, в урочищі Бараках, гітлерівці зігнали 85 чоловік мирних жителів, зв'язали їм руки колючим дротом, повиколювали очі і втопили в болоті. В лютому 1943 року на слід організації натрапили гестапівці і схопили 5 чоловік. О. X. Іщенку та В. І. Бовсунівському вдалося врятуватися, Я. Сущенка, М. Кисельчука, І. Мирутенка було розстріляно. Смерть товаришів не злякала патріотів. Члени організації продовжували вести боротьбу з фашистами. 15 вересня 1943 року з числа жителів селища, які воювали в складі з'єднання М. І. Наумова, був виділений у самостійну одиницю Чоповицький партизанський загін, що розгорнув діяльність на території Чоповицького і сусідніх з ним Потіївського та Володарсько-Волинського районів. Багато жителів Чоповичів воювало в складі загонів народних месників. За героїзм, проявлений у боротьбі з ворогом, С. Д. Бокарєва, командира партизанського підрозділу з'єднання С. А. Ковпака, нагороджено орденом Леніна.
14 листопада 1943 року частини 4-го гвардійського Кантемирівського танкового корпусу та 13-ї армії визволили Чоповичі. У боях особливо відзначились Герой Радянського Союзу комуніст майор П. Ф. Захарченко та комсомолець молодший лейтенант В. З. Вайсер. П. Ф. Захарченко, уродженець Краснодарського краю, перебував у діючій армії з перших днів Великої Вітчизняної війни, за героїзм, виявлений при форсуванні Дніпра, удостоєний звання Героя Радянського Союзу. На чолі свого підрозділу він першим увірвався в Чоповичі. В бою відважний офіцер загинув. Визволяючи Чоповичі, загинув і уродженець Ростовської області старший лейтенант артилерії комуніст СЬ П. Єгоров, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
В. З. Вайсер командував танком Т-34. Коли розпочався бій, його танк першим підбив одну з фашистських «пантер», що проривались до залізничної станції Чоповичі. Але від попадання ворожого снаряда танк Вайсера спалахнув. Під вогнем противника командир разом з механіком-водієм погасили пожежу, і екіпаж продовжував виконувати бойове завдання. Через деякий час був знищений ще один ворожий танк і бронетранспортер. В ході бою танк Вайсера знову загорівся. До того ж були тяжко поранені механік-водій і радист-кулеметник. Шинелями й снігом командир танка і баштовий стрілець знову погасили пожежу. Та машина вже не могла рухатися. Незважаючи на це, екіпаж продовжував вести вогонь. Влучними пострілами були підбиті ще два ворожі танки. Тоді ворог зосередив вогонь на нерухомому радянському танку. Від ворожих снарядів машина запалала. Разом з танком згорів і його хоробрий командир. За героїзм, виявлений у бою за визволення Чоповичів, Вайсеру посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
У мальовничому сквері над могилами героїв стоїть танк, як символ вічної вдячності жителів селища своїм визволителям. На фронтах Великої Вітчизняної війни та в партизанських загонах воювали 446 жителів Чоповичів, з них урядовими нагородами відзначено 178 чоловік, 183 загинули смертю хоробрих. На їх честь споруджено меморіальний пам'ятник.
Гітлерівська окупація тяжко позначилася на господарстві й культурі селища. Колгоспи, багато громадських і житлових будинків були зруйновані.
З небувалим завзяттям з перших днів після визволення трудящі селища приступили до заліковування тяжких ран, заподіяних ворогом. Очолили цю роботу районні комітети партії та комсомолу, районні і селищні органи Радянської влади. В селищі почали утворюватися первинні парторганізації. На кінець 1944 року вони об'єднували 20 членів і 2 кандидати в члени ВКП(б). Під