Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Перший колгосп «Перемога» виник у Чоповичах 1928 року. Він обробляв 250 га землі, мав чотири пари коней, чотири вози, кілька плугів, борони та інший усуспільнений реманент. Очолений комуністом партизаном громадянської війни М. А. Кириченком, колгосп швидко здобув популярність не тільки серед бідняків, а й середняків, які вступали до нього цілими сім'ями. Уже в 1930 році всі бідняцькі й переважна більшість середняцьких господарств Чоповичів об'єднались у тринадцять сільськогосподарських артілей: «Перемога», «8 Березня», «Ленінська перемога», «Нове життя», ім. Петровського, «Прапор соціалізму», ім. Будьонного, «Червоний партизан», «Більшовик Полісся», «За більшовицькі темпи», «Шлях Леніна», «Незаможник» та ім. Ворошилова.
Важливу роль у зміцненні колективних господарств відігравала організована 1932 року Чоповицька МТС. 1936 року вона налічувала 38 тракторів, 3 вантажні автомобілі, 18 двигунів, 17 складних молотарок та іншу сільськогосподарську техніку. Через рік тут було вже 46 тракторів. Застосування техніки на колгоспних полях сприяло підвищенню врожайності сільськогосподарських культур. 1936 року урожай жита досягав 18 цнт, вівса — 20 цнт з гектара. Господарства славились також високими врожаями картоплі та надоями молока.
Із зміцненням економіки колгоспів зростав добробут трудівників села. Колишні батраки, які до Великого Жовтня зазнавали експлуатації й жили в злиднях, тепер одержували на трудодень по 2—3 кілограми хліба. Кожна колгоспна сім'я мала присадибну ділянку, корову.
1929 року в селищі виникла швейна артіль «Пролетарій», що через десять років переросла у фабрику, де працювало 70 робітників. На фабриці гнутих меблів працювало 67 робітників. Стільці, що тут виготовлялися, йшли далеко за межі району.
За роки першої та другої п'ятирічок значно виріс культурний рівень села. Зокрема, 1935 року в колгоспі «Перемога» збудовано колбуд, обладнано комсомольську та піонерську кімнати. Тут діяли політшкола, драматичний, співочий та військово-фізкультурний гуртки.
Ще 1929 року було організовано підвезення дітей з віддалених бригад до новозбудованої на станції Чоповичі школи. 1930 року держава асигнувала кошти на будівництво лікарні.
Більш інтенсивно почали розвиватися Чоповичі з 1935 року, коли вони стали центром району і селищем міського типу. Якщо 1935 року тут було дві семирічні та чотирирічна школи, то 1939 року — чотири семирічні та одна середня, в яких навчалося близько тисячі учнів. Вчителька В. Г. Скрижакова була удостоєна ордена Трудового Червоного Прапора. Було ліквідовано неписьменність. Діяли будинок культури, районна бібліотека, регулярно (5—6 разів на місяць) демонструвалися кінофільми.
Значно зросла громадська активність і політична свідомість громадян. Про це свідчить велике піднесення, з яким трудящі зустріли проект нової Конституції СРСР. Ланкова Н. П. Мельниченко зі своєю ланкою виростила по 5—6 цнт льоноволокна з гектара. Подібні трудові подарунки підготували й інші колгоспники. А в день виборів до Верховної Ради СРСР 1937 року усі трудящі Чоповичів проголосували за блок комуністів і безпартійних.
Чоповичі росли і набиралися снаги. Перед ними вимальовувалися світлі перспективи. Але мирне життя перервав віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. Коли фронт почав наближатися, трудящі селища під керівництвом райкому партії та райвиконкому евакуювали на схід усі трактори МТС та колгоспну худобу. Понад 7 тис. жителів у ті дні працювали на будівництві оборонних споруд Коростенського укріпленого району. Винищувальний батальйон у складі 200 чоловік виставляв цілодобові пости, виловлював фашистських диверсантів.
Чоповичі
Сторінка 4 з 7
Міцна дружба виникла між селянами Чоповичів та робітниками Київських електромеханічних майстерень. 1923 року група молодих робітників побувала в селі на святкуванні 1-го Травня. Гостей, які приїхали на відремонтованому ними паровозі, на станції зустріла сільська молодь. Після мітингу друзі організували маївку, під час якої відбувся спільний концерт художньої самодіяльності. Восени того ж року, на запрошення київських робітників, представники сільської молоді побували в Києві на святкуванні шостої річниці Великого Жовтня. Вони ознайомилися з роботою підприємства, побували в оперному театрі на урочистому засіданні. Важливу роль у зміцненні колективних господарств відігравала організована 1932 року Чоповицька МТС. 1936 року вона налічувала 38 тракторів, 3 вантажні автомобілі, 18 двигунів, 17 складних молотарок та іншу сільськогосподарську техніку. Через рік тут було вже 46 тракторів. Застосування техніки на колгоспних полях сприяло підвищенню врожайності сільськогосподарських культур. 1936 року урожай жита досягав 18 цнт, вівса — 20 цнт з гектара. Господарства славились також високими врожаями картоплі та надоями молока.
Із зміцненням економіки колгоспів зростав добробут трудівників села. Колишні батраки, які до Великого Жовтня зазнавали експлуатації й жили в злиднях, тепер одержували на трудодень по 2—3 кілограми хліба. Кожна колгоспна сім'я мала присадибну ділянку, корову.
1929 року в селищі виникла швейна артіль «Пролетарій», що через десять років переросла у фабрику, де працювало 70 робітників. На фабриці гнутих меблів працювало 67 робітників. Стільці, що тут виготовлялися, йшли далеко за межі району.
За роки першої та другої п'ятирічок значно виріс культурний рівень села. Зокрема, 1935 року в колгоспі «Перемога» збудовано колбуд, обладнано комсомольську та піонерську кімнати. Тут діяли політшкола, драматичний, співочий та військово-фізкультурний гуртки.
Ще 1929 року було організовано підвезення дітей з віддалених бригад до новозбудованої на станції Чоповичі школи. 1930 року держава асигнувала кошти на будівництво лікарні.
Більш інтенсивно почали розвиватися Чоповичі з 1935 року, коли вони стали центром району і селищем міського типу. Якщо 1935 року тут було дві семирічні та чотирирічна школи, то 1939 року — чотири семирічні та одна середня, в яких навчалося близько тисячі учнів. Вчителька В. Г. Скрижакова була удостоєна ордена Трудового Червоного Прапора. Було ліквідовано неписьменність. Діяли будинок культури, районна бібліотека, регулярно (5—6 разів на місяць) демонструвалися кінофільми.
Значно зросла громадська активність і політична свідомість громадян. Про це свідчить велике піднесення, з яким трудящі зустріли проект нової Конституції СРСР. Ланкова Н. П. Мельниченко зі своєю ланкою виростила по 5—6 цнт льоноволокна з гектара. Подібні трудові подарунки підготували й інші колгоспники. А в день виборів до Верховної Ради СРСР 1937 року усі трудящі Чоповичів проголосували за блок комуністів і безпартійних.
Чоповичі росли і набиралися снаги. Перед ними вимальовувалися світлі перспективи. Але мирне життя перервав віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. Коли фронт почав наближатися, трудящі селища під керівництвом райкому партії та райвиконкому евакуювали на схід усі трактори МТС та колгоспну худобу. Понад 7 тис. жителів у ті дні працювали на будівництві оборонних споруд Коростенського укріпленого району. Винищувальний батальйон у складі 200 чоловік виставляв цілодобові пости, виловлював фашистських диверсантів.