Сторінка 8 з 10
фарбувального цехів, введено в дію нове устаткування, завдяки чому на кінець четвертої п'ятирічки кількість виробів у порівнянні з 1946 роком зросла на 422 проц. Самовіддано працювали каменярі, виконуючи замовлення будівничих міста Києва. На початку 1946 року в районі міста виявлено родовище бурого вугілля, а через рік почалося будівництво шахти. В 1949 році вона видала перших 7 тис. тонн палива. З того часу Коростишів став шахтарським містом.
У роки четвертої п'ятирічки відбувалося організаційно-господарське зміцнення колгоспів. Артілі ім. Сталіна й «Перебудова» стали передовими господарствами району. Середній урожай зернових у 1950 році тут становив 15 цнт, картоплі — 250 цнт з гектара.
Одразу після визволення міста від фашистсько-німецьких загарбників відновили роботу медичні заклади, зокрема лікарня й поліклініка, а в 1945 році почала працювати районна лікарня. 1950 року в ній налічувалося 75 ліжок, 30 лікарів та 178 працівників середнього медперсоналу. На паперовій, бавовняній фабриках, гранітному кар'єрі, шахті діяли медпункти.
На початку 1944 року відкрилися середня, семирічна та початкова школи. На кінець 1950 року у них навчалося 2750 дітей і працювало 134 учителі. З 1944 року сіли за парти учні педагогічного училища, яке за роки четвертої п'ятирічки випустило 289 учителів початкових шкіл.
Партійні й радянські органи значну увагу приділяли роботі культурно-освітніх закладів. З перших місяців 1944 року почали працювати кінотеатр, районна бібліотека, в якій у 1950 році налічувалося 11,5 тис. книжок. З 7 вересня 1944 року виходила районна газета «Коростишівська правда».
Значні зміни відбулися в розвитку промисловості Користишева за наступні 22 роки. З допомогою Радянської держави, яка виділяла кошти, устаткування, ставали до ладу нові підприємства, реконструювалися існуючі, зростав випуск продукції. Якщо в 1950 році у місті налічувалося 20 виробничих колективів, то в 1972 році їх було 35, у т. ч. 26 промислових, 5 будівельних, 4 — транспорту й зв'язку. Тут працювало близько семи тисяч робітників і службовців. Швидкими темпами збільшувався видобуток вугілля. Завдяки цьому 1963 року на базі Коростишівського буровугільного родовища збудовано брикетну фабрику потужністю 100 тис. тонн. 1965 року шахтарі міста видали на-гора 870 тис. тонн палива, а 1972 — 890 тис. тонн. 1966 року здано в експлуатацію Коростишівську станцію технічного обслуговування автомашин. Це — велике сучасне підприємство з 13 спеціалізованими цехами, дільницями, автоматизованими лініями. Щороку станція обслуговує 600 колгоспних автомобілів. Протягом восьмої п'ятирічки в місті побудовано мотороремонтний, цегельний та молочний заводи, розпочато спорудження підприємства залізобетонних виробів і філіалу Київського заводу «Електроприлад».
На основі нових досягнень науки й техніки реконструйовано паперову фабрику, що позитивно позначилося на обсязі випуску продукції. 1968 року підприємство щодоби виробляло її понад 10 тонн, а в 1972 році дало країні 4,6 тис. тонн паперу. У 60-х роках повністю оновлено верстатний парк бавовняної фабрики, запроваджувалася нова технологія виробництва, з 1969 року підприємство почало виробляти продукцію з віскози й синтетичних волокон. У 1972 році виготовлено близько 2 млн. метрів тканин з хімічних волокон. Змінився виробничий профіль гранітного кар'єру. 1953 року він був перетворений у гранітнообробний завод, що спеціалізується на випуску облицювальних плит та інших архітектурно-оздоблювальних виробів. 1972 року підприємство дало понад 26 тис. кв. метрів полірованих плит. Значну допомогу колективам підприємств міста подають трудящі братніх республік. Так, на монтажі нового устаткування Коростишівської паперової фабрики працювали спеціалісти з Москви і Бійська. Коростишівське шахтоуправління тримає тісні зв'язки з науковцями Московського науково-дослідного інституту «Енерговугілля» та Ленінградського — «Діпромаш».
Під керівництвом партійних організацій, створених на всіх підприємствах, широкого розмаху набуло соціалістичне змагання. Дедалі більше завойовували популярність нові його форми, зокрема рух за звання колективів і ударників комуністичної праці. Першими ударниками у 1959 році стали М. І. Суслов, В. Н. Купрішвілі, Г. С. Мартинюк, В. П. Сердюк, Е. Д. Сухорукова та інші. 1959 року електроцеху паперової фабрики та шахті № 1 присвоєно звання колективів комуністичної праці. На 1967 рік у місті вже налічувалося 17 колективів і 243 ударники комуністичної праці. Особливо
Дивиться також інші населені пункти району: