Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Крім паперової фабрики, в Малині на початку XX ст. було дві майстерні гнутих меблів, чинбарня, цегельня, броварня, паровий млин, вітряк, чотири кузні. Пожвавленню промислового життя сприяло прокладення 1902 року поблизу Малина залізниці Київ — Ковель.. Однак основне місце в економіці Малина продовжувало займати сільське господарство. 1900 року за містечком числилося 8506 дес. землі, з них 65 проц. належало поміщикам.
Через нестерпні умови життя і праці трудівники Малина піднімалися на боротьбу. Особливо сколихнули їх революційні події 1905—1907 років. У травні 1905 року на паперовій фабриці спалахнув великий робітничий страйк, що тривав два тижні. Організатором і керівником його був житель Малина Ф. М. Мельниченко. Страйкарі добилися підвищення денної заробітної плати на 20 коп. і встановлення 8-годинного робочого дня. Це була нелегка перемога папірників у їх боротьбі з фабрикантами. Проте незабаром підприємці позбавили робітників цього здобутку, тому 26 травня 1906 року вони знову застрайкували. Легальна більшовицька газета «Рабочий», що виходила в Києві, писала: «В м. Малині Радомишльського повіту вже два тижні страйкують робітники паперової фабрики, які пред'явили цілий ряд вимог». Підчас страйку поліція заарештувала Ф.М.Мельниченка і заслала в Мезень Архангельської губернії. Там він познайомився з соратником і другом В. І. Леніна Інессою Арманд, яка мала великий вплив на формування його революційних поглядів.
На початку травня 1907 року фабриканти звільнили трьох робітників. Решта припинила роботу. В страйку взяло участь близько 800 чоловік. Для його придушення 'з Радомишля був викликаний загін поліції.
Класові сутички 1905—1907 років,стали доброю революційною школою для робітників. Серед них дедалі більше поширювались ідеї соціалізму, одним з пропагандистів був Я. Б. Гамарник. Він народився в Житомирі, вчився в Одесі, а 1913 року переїхав до Малина, де займався репетиторством і водночас вів революційну пропаганду серед робітників. Згадуючи пізніше ті роки, Я. Б. Гамарник писав своєму другу і товаришу по боротьбі Л. Й. Картвелішвілі, що в Малині він пропагував марксизм серед робітників, вів гурток, брав участь у сходках, допомагав організовувати страйки.
Робітники жили в дуже важких умовах. Ветеран паперової фабрики М. Г. Канюка згадує: «Жили ми на одній з глухих вулиць Малина з характерною назвою Задрипанка... Ніби вросли в землю хати-мазанки — одновіконні, підсліпуваті. Восени і весною грязюка непролазна. На Задрипанці мешкала в основному біднота: селяни, що мали клаптики землі, і робітники-папірники, які не мали нічого, опріч мозолистих, натруджених рук».
Основна маса хліборобів страждала від безземелля. 1912 року в Малині було 275 селянських дворів, яким належало 2210 дес. З загальної кількості дворів 54,9 проц. мали на одне господарство в середньому по 3 дес.; 30,2 проц. дворів — по 10 дес. Решта 14,9 проц. — по 22,3 дес. Селяни були погано забезпечені і тяглом. На 151 селянський двір з 275 налічувалося всього 116 коней і 6 волів — менше ніж до одній тягловій худобі на господарство. А за характеристикою, даною В. І. Леніним, однокінні селяни в своїй масі, як і безкінні, це «маса бідноти і злиднів».
Збагачувалися місцеві багатії, торговці, лихварі. В містечку жваву торгівлю вели близько двохсот дрібних крамничок, щодня відбувалися базари, два рази на рік — ярмарки.
На початку XX ст. на все містечко й навколишні села була тільки земська лікарня, де працювали лікар, фельдшер і акушерка. Діяла аптека.
Освіту діти трударів здобували в двокласному сільському училищі.
Величезне обурення у трудящих Малина викликала звістка про розв'язання імперіалістами світової війни. Мобілізовані до царської армії забирали у поміщиків хліб, громили їх маєтки. Поміщик Страшкевич телеграфував з Малина 22 липня 1914 року київському генерал-губернатору: «Запасні
Малин
Сторінка 2 з 10
Про тодішні умови праці на підприємстві колишній робітник І. О. Хоменко згадував з болем: «Було мені тоді неповних дванадцять років. Злидні примусили мене стати до праці. Від дорослих я чув про фабрику одні прокляття... Досі стоїть перед очима моторошна картина. Босі, в обідраному, мокрому одягу робітники сновигають по холодній земляній підлозі, виймають з чанів напівзамерзлу масу або тягнуть мокрий папір через двір у сушарню. Повітря насичене випаровуванням хімічних речовин, дихати важко. У варочному і машинному відділеннях — неймовірна спека. В ганчірковому хмари пилу». Через нестерпні умови життя і праці трудівники Малина піднімалися на боротьбу. Особливо сколихнули їх революційні події 1905—1907 років. У травні 1905 року на паперовій фабриці спалахнув великий робітничий страйк, що тривав два тижні. Організатором і керівником його був житель Малина Ф. М. Мельниченко. Страйкарі добилися підвищення денної заробітної плати на 20 коп. і встановлення 8-годинного робочого дня. Це була нелегка перемога папірників у їх боротьбі з фабрикантами. Проте незабаром підприємці позбавили робітників цього здобутку, тому 26 травня 1906 року вони знову застрайкували. Легальна більшовицька газета «Рабочий», що виходила в Києві, писала: «В м. Малині Радомишльського повіту вже два тижні страйкують робітники паперової фабрики, які пред'явили цілий ряд вимог». Підчас страйку поліція заарештувала Ф.М.Мельниченка і заслала в Мезень Архангельської губернії. Там він познайомився з соратником і другом В. І. Леніна Інессою Арманд, яка мала великий вплив на формування його революційних поглядів.
На початку травня 1907 року фабриканти звільнили трьох робітників. Решта припинила роботу. В страйку взяло участь близько 800 чоловік. Для його придушення 'з Радомишля був викликаний загін поліції.
Класові сутички 1905—1907 років,стали доброю революційною школою для робітників. Серед них дедалі більше поширювались ідеї соціалізму, одним з пропагандистів був Я. Б. Гамарник. Він народився в Житомирі, вчився в Одесі, а 1913 року переїхав до Малина, де займався репетиторством і водночас вів революційну пропаганду серед робітників. Згадуючи пізніше ті роки, Я. Б. Гамарник писав своєму другу і товаришу по боротьбі Л. Й. Картвелішвілі, що в Малині він пропагував марксизм серед робітників, вів гурток, брав участь у сходках, допомагав організовувати страйки.
Робітники жили в дуже важких умовах. Ветеран паперової фабрики М. Г. Канюка згадує: «Жили ми на одній з глухих вулиць Малина з характерною назвою Задрипанка... Ніби вросли в землю хати-мазанки — одновіконні, підсліпуваті. Восени і весною грязюка непролазна. На Задрипанці мешкала в основному біднота: селяни, що мали клаптики землі, і робітники-папірники, які не мали нічого, опріч мозолистих, натруджених рук».
Основна маса хліборобів страждала від безземелля. 1912 року в Малині було 275 селянських дворів, яким належало 2210 дес. З загальної кількості дворів 54,9 проц. мали на одне господарство в середньому по 3 дес.; 30,2 проц. дворів — по 10 дес. Решта 14,9 проц. — по 22,3 дес. Селяни були погано забезпечені і тяглом. На 151 селянський двір з 275 налічувалося всього 116 коней і 6 волів — менше ніж до одній тягловій худобі на господарство. А за характеристикою, даною В. І. Леніним, однокінні селяни в своїй масі, як і безкінні, це «маса бідноти і злиднів».
Збагачувалися місцеві багатії, торговці, лихварі. В містечку жваву торгівлю вели близько двохсот дрібних крамничок, щодня відбувалися базари, два рази на рік — ярмарки.
На початку XX ст. на все містечко й навколишні села була тільки земська лікарня, де працювали лікар, фельдшер і акушерка. Діяла аптека.
Освіту діти трударів здобували в двокласному сільському училищі.
Величезне обурення у трудящих Малина викликала звістка про розв'язання імперіалістами світової війни. Мобілізовані до царської армії забирали у поміщиків хліб, громили їх маєтки. Поміщик Страшкевич телеграфував з Малина 22 липня 1914 року київському генерал-губернатору: «Запасні