Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
командування 5-ї армії 20 липня 1941 року представило до нагороди орденом Червоного Прапора.
В жорстоких боях під Малином немеркнучою славою покрили себе командири і бійці 32-го окремого залізничного батальйону. Його командир комуніст П. С. Лядський, тяжко поранений, опинився на захопленій ворогом території. Зібравши останні сили, він підірвав себе на зв'язці гранат, знищивши кількох гітлерівців, які наблизилися до нього. Лише 21 серпня Малинське й Коростенське угруповання за наказом Ставки Верховного Головнокомандування відійшли на лівий берег Дніпра.
Захопивши місто, гітлерівці встановили в ньому жорстокий окупаційний режим і розпочали криваві розправи над населенням. Вони заарештували понад 120 жителів, в т. ч. 30 жінок з дітьми, протримали їх просто неба на дворі меблевої фабрики, потім розстріляли всіх дорослих, а дітей закопали живими.
У лютому 1942 року гітлерівці по-звірячому розправилися з групою радянських активістів. У числі закатованих були директор Малинської школи № 1 А. Л. Шевченко, вчитель О. Ф. Корнійчук, робітниця паперової фабрики М. І. Єнько та інші.
Але катування не змогли залякати чесних радянських людей. Вже в серпні 1941 року в районі діяв партизанський загін, організований з молодих робітників Донбасу і перекинутий сюди через лінію фронту. Командував загоном І. Ф. Боровик, комісаром був В. Г. Волков. Восени 1941 року, вирвавшись із оточення, в окупований Малин прибув комуніст лейтенант Червоної Армії П. А. Тараскін. За його ініціативою наприкінці 1941 року в місті була створена підпільна організація з числа місцевих патріотів. Її ядром стали П. А. Тараскін, В. М. Афанасьев, В. В. Дідківський, А. П. Мелещенко та В. Л. Бутмарчук. Підпільники влаштувалися на роботу в німецькі установи. В лютому — березні 1942 року за допомогою підпільників Малина було створено групи в селах Пиріжки, Баранівці, Головки та Пінязевичах. Свої дії малинські підпільники узгоджували з партизанським загоном І. О. Хитриченка.
16 січня 1943 року фашисти схопили П. А. Тараскіна, а 25 — його бойових друзів. Після нелюдських катувань заарештованих було страчено. На допиті ніхто не порушив клятви. Гестапівцям особливо хотілося примусити говорити керівника організації П. А. Тараскіна, але він сказав перед смертю тільки 3 слова: «Служу Радянському Союзу».
Після загибелі П. А. Тараскіна підпільну організацію очолила 18-річна комсомолка Ніна Сосніна. Згодом в організацію влилися нові сили: В. В. Павленко, В. І. Соснін, О. Д. Миронов, В. Ф. Олштинський, Й. І. Єременко та В. Б. Хращевський. Активну участь у діяльності підпільної організації брали батько Ніни й Валентина/ Сосніних, лікар І. І. Соснін та мати JI. І. Сосніна..
Ніна Сосніна, як і П. А. Тараскін, виявилась безстрашним і чудовим організатором. Під її керівництвом було відновлено підпілля за межами міста, налагоджено зв'язок з партизанським з'єднанням С. Ф. Маликова.
Юна підпільниця та її бойові друзі доставляли партизанам зброю, боєприпаси, медикаменти, важливі повідомлення, а від своїх керівників-комуністів одержували поради і вказівки.
Підпільники вели роботу серед словацьких та угорських частин, які перебували в місті Малині, внаслідок чого словацький офіцер Ян Антал, який нині працює на своїй батьківщині, почав передавати патріотам паролі й інші відомості, допомагав їм зброєю, навіть ходив разом з ними на диверсії. Співчував підпільникам і командир угорського батальйону А. Петрович, зокрема, завжди повідомляв, коли і куди батальйон виїздить на операцію.
Світлу пам'ять залишила про себе вчителька Є. Ф. Дорошок. Під час окупації її квартира стала бойовим штабом. 31 серпня 1943 року гітлерівці оточили будиночок Є. Ф. Дорошок, де 1.1. Соснін за допомогою Ніни й господарки робив операцію пораненому партизану. Тут же були двоє інших народних месників. Карателі намагалися схопити патріотів живими, але ті відкрили вогонь і перетворили будиночок на неприступну вогневу точку. Тоді
Малин
Сторінка 6 з 10
22 червня 1941 року віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирне життя. Як і весь радянський народ, малинці на заклик Комуністичної партії стали на захист Радянської Батьківщини. Вже на початку липня фронт наблизився до Малина і на підступах до міста розгорілися запеклі бої. 22 липня гітлерівцям вдалося захопити Малин, але бої тривали. Станція Малин чотири рази переходила з рук у руки. Тут оборону тримали війська 5-ї армії під командуванням генерала М. І. Потапова і ряд інших з'єднань. Особливо відзначилась 1-а протитанкова артилерійська бригада, яку В жорстоких боях під Малином немеркнучою славою покрили себе командири і бійці 32-го окремого залізничного батальйону. Його командир комуніст П. С. Лядський, тяжко поранений, опинився на захопленій ворогом території. Зібравши останні сили, він підірвав себе на зв'язці гранат, знищивши кількох гітлерівців, які наблизилися до нього. Лише 21 серпня Малинське й Коростенське угруповання за наказом Ставки Верховного Головнокомандування відійшли на лівий берег Дніпра.
Захопивши місто, гітлерівці встановили в ньому жорстокий окупаційний режим і розпочали криваві розправи над населенням. Вони заарештували понад 120 жителів, в т. ч. 30 жінок з дітьми, протримали їх просто неба на дворі меблевої фабрики, потім розстріляли всіх дорослих, а дітей закопали живими.
У лютому 1942 року гітлерівці по-звірячому розправилися з групою радянських активістів. У числі закатованих були директор Малинської школи № 1 А. Л. Шевченко, вчитель О. Ф. Корнійчук, робітниця паперової фабрики М. І. Єнько та інші.
Але катування не змогли залякати чесних радянських людей. Вже в серпні 1941 року в районі діяв партизанський загін, організований з молодих робітників Донбасу і перекинутий сюди через лінію фронту. Командував загоном І. Ф. Боровик, комісаром був В. Г. Волков. Восени 1941 року, вирвавшись із оточення, в окупований Малин прибув комуніст лейтенант Червоної Армії П. А. Тараскін. За його ініціативою наприкінці 1941 року в місті була створена підпільна організація з числа місцевих патріотів. Її ядром стали П. А. Тараскін, В. М. Афанасьев, В. В. Дідківський, А. П. Мелещенко та В. Л. Бутмарчук. Підпільники влаштувалися на роботу в німецькі установи. В лютому — березні 1942 року за допомогою підпільників Малина було створено групи в селах Пиріжки, Баранівці, Головки та Пінязевичах. Свої дії малинські підпільники узгоджували з партизанським загоном І. О. Хитриченка.
16 січня 1943 року фашисти схопили П. А. Тараскіна, а 25 — його бойових друзів. Після нелюдських катувань заарештованих було страчено. На допиті ніхто не порушив клятви. Гестапівцям особливо хотілося примусити говорити керівника організації П. А. Тараскіна, але він сказав перед смертю тільки 3 слова: «Служу Радянському Союзу».
Після загибелі П. А. Тараскіна підпільну організацію очолила 18-річна комсомолка Ніна Сосніна. Згодом в організацію влилися нові сили: В. В. Павленко, В. І. Соснін, О. Д. Миронов, В. Ф. Олштинський, Й. І. Єременко та В. Б. Хращевський. Активну участь у діяльності підпільної організації брали батько Ніни й Валентина/ Сосніних, лікар І. І. Соснін та мати JI. І. Сосніна..
Ніна Сосніна, як і П. А. Тараскін, виявилась безстрашним і чудовим організатором. Під її керівництвом було відновлено підпілля за межами міста, налагоджено зв'язок з партизанським з'єднанням С. Ф. Маликова.
Юна підпільниця та її бойові друзі доставляли партизанам зброю, боєприпаси, медикаменти, важливі повідомлення, а від своїх керівників-комуністів одержували поради і вказівки.
Підпільники вели роботу серед словацьких та угорських частин, які перебували в місті Малині, внаслідок чого словацький офіцер Ян Антал, який нині працює на своїй батьківщині, почав передавати патріотам паролі й інші відомості, допомагав їм зброєю, навіть ходив разом з ними на диверсії. Співчував підпільникам і командир угорського батальйону А. Петрович, зокрема, завжди повідомляв, коли і куди батальйон виїздить на операцію.
Світлу пам'ять залишила про себе вчителька Є. Ф. Дорошок. Під час окупації її квартира стала бойовим штабом. 31 серпня 1943 року гітлерівці оточили будиночок Є. Ф. Дорошок, де 1.1. Соснін за допомогою Ніни й господарки робив операцію пораненому партизану. Тут же були двоє інших народних месників. Карателі намагалися схопити патріотів живими, але ті відкрили вогонь і перетворили будиночок на неприступну вогневу точку. Тоді