Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Овруч

Сторінка 2 з 11
сваволі феодала.
Не в кращому становищі перебували й міщани. Власник міста повністю регу­лював їх життя. Магдебурзьке право залишалося на папері. Власник Овруча, ста­роста відбирали у ремісників значну кількість продукції, примушували безплатно виконувати всі їх замовлення. Міщани платили численні податки, відбували безліч повинностей, перелік яких перевищував 30 найменувань, – мостили вулиці, ремон­тували мости, греблі, замок тощо. Шляхта
насаджувала католицизм, примушувала міщан та селян-українців приймати чужу їм віру. 1678 року в Овруч з Ксаверова переведено єзуїтський колегіум, де прищеплювалася зневага до українського народу, мови й культури.
За цих нестерпних умов трудящі маси все частіше піднімалися на боротьбу проти панів. Так, 1664 – 1665 рр. вони брали активну участь у народному повстанні під керівництвом Децика. 1684 року бурмистер Овруча Гераська Митюхин-Москаленко закликав міщан не коритися польській владі, рішуче винищувати нена­висну шляхту. Наприкінці XVII ст. селяни с. Яскова (на околиці міста) та Овруча спалили маєток шляхтича В. Ганського, поранили кількох його прислужників, а одного вбили. Для придушення народних рухів у Овручі та на його околицях прибули регулярні війська. 1702 – 1704 рр. овруцькі селяни та міщани билися проти польської шляхти в загонах С. Палія. Особливої гостроти набрала боротьба під час гайдамацького руху в 20 – 60 рр. XVIII ст. Повсталі трудящі маси в червні 1720 року розгромили Овруцький замок, костьол та домініканський монастир. У 1750 році в старостві майже кожну ніч палали шляхетські маєтки. Шляхта змушена була безвиїзно відсиджуватися в замках, побоюючись гайдамацьких засідок на шляхах. У 1750 році під Овручем діяв загін на чолі з І. Подолякою. Багато овруцьких міщан і селян билися в загонах повстанців у Радомисльському повіті.
Після возз’єднання Правобережної України з Росією Овруч 1794 року увійшов до Ізяславського намісництва, а в 1797 році до складу Волинської губернії. В той час у ньому налічувалося 539 дворів і 4,5 тис. населення. Під час Вітчизняної війни у вересні 1812 року в місті розміщалося народне ополчення Полтавської губернії, в листопаді зосереджувалися частини 30-тисячного ополчення Волинської губернії, в складі якого перебувало багато ратників з Овруча, що брали участь у закордонному поході 1813 року.
В дореформений період в занедбаному стані перебувала медицина. Хоч Овруч і був повітовим центром, на все місто діяла лікарня на 10 ліжок, заснована 1820 року. Вона знаходилася в простій селянській хаті, яка орендувалася. В медичному закладі працювали 1 лікар та 2 фельдшери. Не дивно, що в місті часто виникали інфекційні захворювання. Так, у 1831 році спалахнула епідемія холери. З 3 квітня по 11 травня захворіло 156 чоловік, з яких 42 померло.
На низькому рівні перебувала освіта. До 1773 року в місті існувала єзуїтська колегія, де викладання провадилося лише польською мовою. Після ліквідації її 1796 року створено трикласне повітове училище, що підпорядковувалося Краків­ській академії та Овруцькому базиліанському монастирю. У ньому навчалося близько 150 дітей. В 1806 році трикласне повітове училище перетворено на чотирикласне. 7 вересня 1860 року з м. Полонного Новоград-Волинського повіту до Овруча переведено дворянське училище, в якому навчалося 22 учні. Дітям бід­них верств населення вступ до нього був закритий.
Після скасування кріпосного права в місті намічалася тенденція до розвитку промисловості, але в 1863 році сталася пожежа. З 695 будинків 670 згоріло. По­ступово Овруч відбудовувався. На 1865 рік населення його становило 5221 чоловік. Почало набувати розвитку ремісництво, зокрема столярство, кравецтво, шевство, якими на 1865 рік займалося 278 чоловік, в т. ч. 112 майстрів. Створювалися цехи. Значна частина майстрів використовувала найману працю. Так, уже на четвертий рік після пожежі у 17 майстрів-кравців працювало 30 робітників і 18 учнів, у 15 шевців – 18 робітників і 19 учнів. На 1884 рік у місті налічувалося 295 ремісників. Помалу ставали до ладу невеличкі підприємства. На початку XX ст. у місті налічувалося уже 28 невеличких підприємств, у т. ч. друкарня.
На початку XX ст. в місті посилився соціальний гніт трудящих. Серед них розповсюджувалася політична література. Сюди надходила також і газета «Искра».


Сучасна карта - Овруч