Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Після зруйнування Іскоростеня центром древлянської землі стало одне з найдавніших міст, міцна фортеця і важливий ремісничий центр — Вручій (Овруч). За оволодіння Овручем і древлянською землею точилася боротьба
між синами князя Святослава — Ярополком та Олегом. Ярополк тоді був київським князем, а Олег володів древлянською землею, яку одержав ще за життя батька. В ході цієї боротьби Олег у 977 році загинув і був похований «у Вручего». З цього часу древлянські землі остаточно ввійшли до складу великокнязівських володінь. Овруч був резиденцією одного з князів — Рюрика Ростиславовича, який з 1170 до 1210 (з деякими перервами) займав великокнязівський стіл. Під безпосереднім контролем київського великого князя з середини XII ст. перебувало місто Котельнич, на той час міцна фортеця, важливий стратегічний пункт у системі оборони давньоруських земель. За володіння містом з київським великим князем Ізяславом Мстиславовичем в 1146 та 1148 роках боролися князі Святослав Всеволодович та син Юрія Долгорукого Ростислав Юрієвич, якому допомагав батько. Боротьбу за древлянські землі в середині XIII ст. вели також галицько-волинські князі Данило Галицький та його син Шварн Данилович.
У південній частині Житомирської області збереглися залишки міцних сторожових фортець періоду Київської Русі, що відігравали роль форпостів у боротьбі з степовими кочовиками, зокрема з половцями. Найвизначнішими з них, крім Котельнича, були Колодяжин, Дверень та інші міста.
До наших днів збереглася в реконструйованому вигляді дуже цікава пам'ятка кам'яної архітектури XII ст. — Василівська церква, збудована князем Рюриком Ростиславичем в Овручі.
На території сучасної Житомирщини археологами було знайдено коштовне намисто, діадеми, браслети, персні, наручні, золотий і срібний посуд, зброю, збрую. Так, з великою майстерністю і смаком виконані золоті колти, знайдені у містечку Мирополі, золоті гривни з емалевим зображенням з Кам'яного Броду тощо.
Одним з найбільших досягнень епохи Київської Русі — колиски трьох братніх народів — російського, українського і білоруського, став билинний героїчний епос, творцем якого був народ. Видатним явищем в оригінальній історичній і художній літературі Київської Русі є літописи, в яких відбито історичні події на території сучасної Житомирщини. Так, в Іпатіївському літопису яскраво змальовано повстання древлян 945 року.
Багато лиха завдала руським землям монголо-татарська навала. 1240 року слідом за Києвом міста Микгород, Колодяжин та інші зазнали страшних руйнувань від монголо-татарів. Місцеве населення мужньо боролося проти ворога. В результаті монголо-татарської навали Давня Русь (а в її складі й територія сучасної Житомирщини) потрапила в залежність від Золотої Орди. На населення накладалися різні платежі та повинності — тамга (мито), поплужне (поземельний податок від плуга), ям (повинність возити своїми кіньми татарських урядовців), корм (повинність годувати їх), війна і полювання (повинність висилати свої війська в ханський воєнний похід або на полювання) та інші. Данину збирали баскаки сріблом і хутрами, а з населення, що жило по річці Случ, — пшеницею і просом. Весь тягар данини лягав на народні маси. В разі несплати данини людей забирали в полон.
Наприкінці XIII і на початку XIV ст. в Східній Європі зміцніло Литовське велике князівство, яке почало завойовницькі походи на схід і південь. 1320 року литовське військо захопило Житомир, Овруч та інші міста Київського князівства, але, зазнавши поразки від руського населення, змушене було відступити. В середині XIV ст., використавши тривалі й гострі феодальні усобиці в Золотій Орді, литовські феодали поновили походи і після 1362 року добилися включення Київського князівства в склад Литовської держави.
1471 року феодальна Литва остаточно ліквідувала Київське удільне князівство й перетворила його в звичайну провінцію — Київське воєводство, яке поділялося на Київський, Житомирський, Овруцький та інші повіти. Повіти, в свою чергу, ділилися на волості. На чолі волостей стояли старости. Окремі волості перебували у володінні феодалів. Так, 1472 року Золвязька, Отенська, Утеська і Хотенська волості Житомирського повіту належали місцевим феодалам. Невелика частина території сучасних Олевського (на
Житомирська область
Сторінка 4 з 48
змушена була провести адміністративну реформу, якою регламентувалися повинності з феодально залежного населення.Після зруйнування Іскоростеня центром древлянської землі стало одне з найдавніших міст, міцна фортеця і важливий ремісничий центр — Вручій (Овруч). За оволодіння Овручем і древлянською землею точилася боротьба
У південній частині Житомирської області збереглися залишки міцних сторожових фортець періоду Київської Русі, що відігравали роль форпостів у боротьбі з степовими кочовиками, зокрема з половцями. Найвизначнішими з них, крім Котельнича, були Колодяжин, Дверень та інші міста.
До наших днів збереглася в реконструйованому вигляді дуже цікава пам'ятка кам'яної архітектури XII ст. — Василівська церква, збудована князем Рюриком Ростиславичем в Овручі.
На території сучасної Житомирщини археологами було знайдено коштовне намисто, діадеми, браслети, персні, наручні, золотий і срібний посуд, зброю, збрую. Так, з великою майстерністю і смаком виконані золоті колти, знайдені у містечку Мирополі, золоті гривни з емалевим зображенням з Кам'яного Броду тощо.
Одним з найбільших досягнень епохи Київської Русі — колиски трьох братніх народів — російського, українського і білоруського, став билинний героїчний епос, творцем якого був народ. Видатним явищем в оригінальній історичній і художній літературі Київської Русі є літописи, в яких відбито історичні події на території сучасної Житомирщини. Так, в Іпатіївському літопису яскраво змальовано повстання древлян 945 року.
Багато лиха завдала руським землям монголо-татарська навала. 1240 року слідом за Києвом міста Микгород, Колодяжин та інші зазнали страшних руйнувань від монголо-татарів. Місцеве населення мужньо боролося проти ворога. В результаті монголо-татарської навали Давня Русь (а в її складі й територія сучасної Житомирщини) потрапила в залежність від Золотої Орди. На населення накладалися різні платежі та повинності — тамга (мито), поплужне (поземельний податок від плуга), ям (повинність возити своїми кіньми татарських урядовців), корм (повинність годувати їх), війна і полювання (повинність висилати свої війська в ханський воєнний похід або на полювання) та інші. Данину збирали баскаки сріблом і хутрами, а з населення, що жило по річці Случ, — пшеницею і просом. Весь тягар данини лягав на народні маси. В разі несплати данини людей забирали в полон.
Наприкінці XIII і на початку XIV ст. в Східній Європі зміцніло Литовське велике князівство, яке почало завойовницькі походи на схід і південь. 1320 року литовське військо захопило Житомир, Овруч та інші міста Київського князівства, але, зазнавши поразки від руського населення, змушене було відступити. В середині XIV ст., використавши тривалі й гострі феодальні усобиці в Золотій Орді, литовські феодали поновили походи і після 1362 року добилися включення Київського князівства в склад Литовської держави.
1471 року феодальна Литва остаточно ліквідувала Київське удільне князівство й перетворила його в звичайну провінцію — Київське воєводство, яке поділялося на Київський, Житомирський, Овруцький та інші повіти. Повіти, в свою чергу, ділилися на волості. На чолі волостей стояли старости. Окремі волості перебували у володінні феодалів. Так, 1472 року Золвязька, Отенська, Утеська і Хотенська волості Житомирського повіту належали місцевим феодалам. Невелика частина території сучасних Олевського (на