Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В міру зростання неземлеробського населення зростав попит на хліб. 1840
року більше половини хліба йшло на внутрішній ринок. Основну масу товарного хліба давали поміщицькі господарства, яким належало понад три четвертих всієї землі. Всі ці землі оброблялися руками покріпачених селян, позбавлених найелементарніших людських прав. Селяни-кріпаки працювали на панщині 5—6 днів на тиждень від ночі до ночі. Так, селяни села Вирви Радомишльського повіту в скарзі, а потім під час допиту, посвідчили, що 1845 року вони перейшли у володіння іншого поміщика, який встановив їм панщину по три дні з душі, а не з двору, як це було раніше. Таким чином, деякі сім'ї повинні були замість 170 відробляти 800 днів панщини на рік. Крім панщини, кріпаків змушували виконувати різні додаткові роботи, які в панщинні дні не зараховувалися,— прясти льон і коноплі, прибирати панський двір, полоти городи, відбувати лісові, транспортні, грабарські, караульні та інші повинності, а також платити поміщикові силу-силенну різних натуральних і грошових поборів. Посилення експлуатації, зубожіння селянських мас, екстенсивне землеробство, майже повна відсутність добрив — усе це призводило до частих неврожаїв.
У першій половині XIX ст. на Житомирщині, як і по всій Росії, дедалі більшого розвитку набували капіталістичні виробничі відносини. Напередодні реформи 1861 року у Волинській губернії діяло 379 фабрик і заводів, на яких застосовувалася наймана праця. Це були переважно дрібні, устатковані примітивною технікою, кустарні підприємства. На них працювало близько чотирьох тисяч найманих робітників. Серед галузей промислового виробництва провідне місце посідала поташна, склоробна, залізорудна, фарфоро-фаянсова, суконна, винокурна та цукрова промисловість. Розвитку цих галузей сприяли природні умови краю, його лісові багатства, поклади корисних копалин. До відкриття руди й вугілля в Донбасі металургія на Україні розвивалася переважно на Поліссі. У першій половині XIX ст. залізорудні промисли почали переростати у підприємства, на яких складалися професії рудників, ковалів, димарів тощо. 1845 року в Житомирському повіті підприємств, що називалися руднями, було 16, в Овруцькому — 35.
До числа галузей, що в цей період прискорено розвивалися на Волині, слід віднести склоробну та фарфоро-фаянсову промисловість. Скляне виробництво зародилося тут ще в першій половині XVI ст. В 90-і роки XVIII ст. був заснований фарфоровий завод у Городниці, а в 1802 році став до ладу Баранівський завод. На середину XIX ст. у Волинській губернії діяло 19 скляних та 5 фарфорових підприємств, на яких працювало 674 робітники. У зв'язку з розвитком склоробної промисловості швидко зростало поташне виробництво. Лише в Новоград-Волинському повіті в першій половині XIX ст. було 12 поташних заводів. Поташ не тільки використовувався на місці, а й вивозився в сусідні губернії.
Поступово розвивалася паперова промисловість, зародження якої належить до XVII ст. У XVIII ст. папірні існували в сучасному Новоград-Волинському районі та селі Папірні поблизу Овруча. Напередодні скасування кріпосного права на території області налічувалося 6 паперових фабрик, але вони мали примітивне обладнання, були малопотужні. Найбільшою з них була Трощинська паперова фабрика (вперше згадується 1832 року).
На початку XIX ст. в маєтках Ільїнських, Любомирських, Уварових відкрилося кілька мануфактур. 1816 року в Новограді-Волинському стала до ладу суконна мануфактура графа Ільїнського. На ній працювало 1356 кріпаків і 6 вільнонайманих робітників, які обслуговували 35 верстатів і виробляли понад 35,5 тис. аршин солдатського сукна на рік. 1845 року на території сучасної Житомирської області діяло 14 суконних мануфактур і 15 дубильних заводів. У південній частині Житомирщини досить розвинутим було виробництво цегли.
Одночасно з розвитком промислового виробництва розвивалося й дрібне ремесло. 1861 року в Житомирі було 830 ремісників, у Новограді-Волинському 301.
На Житомирщині, як і в інших районах країни, широко застосовувалася кріпацька праця в промисловому виробництві. Так, у Новоград-Волинському повіті на залізорудному підприємстві графа Уварова працювало ЗО робітників, у т. ч. 29 кріпаків. Це призводило до виникнення таких груп робітників, як
Житомирська область
Сторінка 10 з 48
ницького ладу й розвитку капіталістичних відносин. Зростав суспільний поділ праці, розвивалася торгівля, збільшувалося число міського населення. 1861 року в Житомирі проживало понад 40 тис. чоловік, у Новограді-Волинському — 4790, в Овручі — 2930, у Коростені — 1149.В міру зростання неземлеробського населення зростав попит на хліб. 1840
У першій половині XIX ст. на Житомирщині, як і по всій Росії, дедалі більшого розвитку набували капіталістичні виробничі відносини. Напередодні реформи 1861 року у Волинській губернії діяло 379 фабрик і заводів, на яких застосовувалася наймана праця. Це були переважно дрібні, устатковані примітивною технікою, кустарні підприємства. На них працювало близько чотирьох тисяч найманих робітників. Серед галузей промислового виробництва провідне місце посідала поташна, склоробна, залізорудна, фарфоро-фаянсова, суконна, винокурна та цукрова промисловість. Розвитку цих галузей сприяли природні умови краю, його лісові багатства, поклади корисних копалин. До відкриття руди й вугілля в Донбасі металургія на Україні розвивалася переважно на Поліссі. У першій половині XIX ст. залізорудні промисли почали переростати у підприємства, на яких складалися професії рудників, ковалів, димарів тощо. 1845 року в Житомирському повіті підприємств, що називалися руднями, було 16, в Овруцькому — 35.
До числа галузей, що в цей період прискорено розвивалися на Волині, слід віднести склоробну та фарфоро-фаянсову промисловість. Скляне виробництво зародилося тут ще в першій половині XVI ст. В 90-і роки XVIII ст. був заснований фарфоровий завод у Городниці, а в 1802 році став до ладу Баранівський завод. На середину XIX ст. у Волинській губернії діяло 19 скляних та 5 фарфорових підприємств, на яких працювало 674 робітники. У зв'язку з розвитком склоробної промисловості швидко зростало поташне виробництво. Лише в Новоград-Волинському повіті в першій половині XIX ст. було 12 поташних заводів. Поташ не тільки використовувався на місці, а й вивозився в сусідні губернії.
Поступово розвивалася паперова промисловість, зародження якої належить до XVII ст. У XVIII ст. папірні існували в сучасному Новоград-Волинському районі та селі Папірні поблизу Овруча. Напередодні скасування кріпосного права на території області налічувалося 6 паперових фабрик, але вони мали примітивне обладнання, були малопотужні. Найбільшою з них була Трощинська паперова фабрика (вперше згадується 1832 року).
На початку XIX ст. в маєтках Ільїнських, Любомирських, Уварових відкрилося кілька мануфактур. 1816 року в Новограді-Волинському стала до ладу суконна мануфактура графа Ільїнського. На ній працювало 1356 кріпаків і 6 вільнонайманих робітників, які обслуговували 35 верстатів і виробляли понад 35,5 тис. аршин солдатського сукна на рік. 1845 року на території сучасної Житомирської області діяло 14 суконних мануфактур і 15 дубильних заводів. У південній частині Житомирщини досить розвинутим було виробництво цегли.
Одночасно з розвитком промислового виробництва розвивалося й дрібне ремесло. 1861 року в Житомирі було 830 ремісників, у Новограді-Волинському 301.
На Житомирщині, як і в інших районах країни, широко застосовувалася кріпацька праця в промисловому виробництві. Так, у Новоград-Волинському повіті на залізорудному підприємстві графа Уварова працювало ЗО робітників, у т. ч. 29 кріпаків. Це призводило до виникнення таких груп робітників, як