Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
З кінця XV ст. українським землям почала загрожувати нова небезпека — татарські набіги. Тривалий час кримські хани були союзниками литовського князя, але після того, як литовський уряд налагодив союзні відносини з
ворогом Кримського ханства — Золотою Ордою, почалися напади кримських татар на українські землі, в т. ч. і на Київщину. Особливо частими стали татарські напади після спустошливого походу Менглі-Гірея 1482 року. Вони повторилися в 1489, 1497, 1502, 1503, 1511, 1515, 1527 та інших роках.
Для захисту країни в XIV—XV ст. споруджувалися замки. На території сучасної Житомирщини в XV ст. руками трудового народу були збудовані замки в Микгороді, Житомирі, Чуднові, Зв'ягелі, Олевську, Овручі та інших містах й утримувалися за рахунок жителів приписаних до цих населених пунктів. На користь замку селяни платили данину натурою і грошима (від 30 до 60 грошей та від 1 до 2 відер меду і по 2 куниці), а також виконували повинності: лагодили мости й шляхи, косили сіно, обробляли приписані до замку землі тощо.
Переважна більшість населення на території сучасної Житомирщини в XV — першій половині XVII ст. жила в селах і займалася землеробством, скотарством, ремеслами і промислами, вирощувала жито, пшеницю, ячмінь, гречку, просо, горох, рижій, коноплі, льон, капусту, огірки, буряки, цибулю, часник.
З розвитком феодальних відносин зростали земельні володіння українських магнатів (Острозьких, Глинських, Немиричів, Полозовичів та інших), які захоплювали кращі селянські землі і великокнязівськими грамотами закріплювали їх за собою в спадкове володіння. Разом з землею вони прибирали до своїх рук села, прикріплювали селян до землі і змушували їх відробляти панщину та відбувати різні повинності (давати хутро, віск, кури, яйця, хміль, прядиво, вовну, полотно, сукно, рубати й возити дрова, тіпати коноплі, льон, споруджувати греблі, містки, чистити ставки, лагодити дороги, охороняти посіви, допомагати під час полювання тощо). Так, на початку XVI ст. в Житомирському й Овруцькому повітах великі маєтності, де працювали залежні селяни, належали Полозовичам.
Багато лиха завдавали селянам чвари та усобиці феодалів, що часто переростали в справжні війни і були великим гальмом у розвитку селянського господарства. Протягом XVI ст. було видано три Литовські статути (1529, 1566, 1588), які закріплювали станові привілеї феодалів і визначали правові підстави феодальної експлуатації селянства. Так, за Литовським статутом 1529 року за невихід на панщину або іншу роботу, за найменший непослух феодал карав селянина так, як хотів — бив, забирав майно, кидав до в'язниці, заковував у ланцюги, колоди, пік розжареним залізом — і його свавілля ніхто не обмежував. На посилення феодально-кріпосницького гніту селяни відповідали опором, який проявлявся в різних формах — поданні скарг, втечах, збройних виступах. Найпоширенішою формою боротьби селян у цей час було масове переселення їх з однієї місцевості в іншу, зокрема з північних районів у південні.
Водночас з розвитком феодально-кріпосницьких відносин поглиблювався процес відокремлення ремесла від сільського господарства. Серед ремісників на території сучасної Житомирщини найбільше було бондарів, теслярів, гончарів та рудників. Останні, як правило, осідали на берегах річок, де були поклади болотних руд, з яких вони виплавляли залізо. Ремісники ділилися на майстрів, підмайстрів та учнів. Виникали також нові міста. Поступово складалися ремісничі цехи. У XV— XVI ст. ремісничі цехи були в Чуднові, Житомирі, Зв'ягелі. 1444 року Житомиру надане магдебурзьке право. З розвитком ремесла розвивалася й торгівля продуктами місцевого сільськогосподарського виробництва (хлібом, худобою, медом, воском, шкірами) і ремісничими виробами, а також товарами, привезеними з інших країн. Незважаючи на те, що українські землі перебували під владою Литви, місцеве населення всіляко розширювало торгівлю з Росією. Цьому сприяла та обставина, що через Житомир проходив головний торговельний шлях з Росії в західноукраїнські землі. Щоб перешкодити розширенню торговельних зв'язків з Росією, литовський князь Олександр у кінці XV ст. в Житомирі та інших містах підвищив митні платежі на російські товари.
Житомирська область
Сторінка 5 з 48
правобережжі Уборті), Новоград-Волинського і Баранівського (на правобережжі Случа) районів входила до Волинського воєводства.З кінця XV ст. українським землям почала загрожувати нова небезпека — татарські набіги. Тривалий час кримські хани були союзниками литовського князя, але після того, як литовський уряд налагодив союзні відносини з
Для захисту країни в XIV—XV ст. споруджувалися замки. На території сучасної Житомирщини в XV ст. руками трудового народу були збудовані замки в Микгороді, Житомирі, Чуднові, Зв'ягелі, Олевську, Овручі та інших містах й утримувалися за рахунок жителів приписаних до цих населених пунктів. На користь замку селяни платили данину натурою і грошима (від 30 до 60 грошей та від 1 до 2 відер меду і по 2 куниці), а також виконували повинності: лагодили мости й шляхи, косили сіно, обробляли приписані до замку землі тощо.
Переважна більшість населення на території сучасної Житомирщини в XV — першій половині XVII ст. жила в селах і займалася землеробством, скотарством, ремеслами і промислами, вирощувала жито, пшеницю, ячмінь, гречку, просо, горох, рижій, коноплі, льон, капусту, огірки, буряки, цибулю, часник.
З розвитком феодальних відносин зростали земельні володіння українських магнатів (Острозьких, Глинських, Немиричів, Полозовичів та інших), які захоплювали кращі селянські землі і великокнязівськими грамотами закріплювали їх за собою в спадкове володіння. Разом з землею вони прибирали до своїх рук села, прикріплювали селян до землі і змушували їх відробляти панщину та відбувати різні повинності (давати хутро, віск, кури, яйця, хміль, прядиво, вовну, полотно, сукно, рубати й возити дрова, тіпати коноплі, льон, споруджувати греблі, містки, чистити ставки, лагодити дороги, охороняти посіви, допомагати під час полювання тощо). Так, на початку XVI ст. в Житомирському й Овруцькому повітах великі маєтності, де працювали залежні селяни, належали Полозовичам.
Багато лиха завдавали селянам чвари та усобиці феодалів, що часто переростали в справжні війни і були великим гальмом у розвитку селянського господарства. Протягом XVI ст. було видано три Литовські статути (1529, 1566, 1588), які закріплювали станові привілеї феодалів і визначали правові підстави феодальної експлуатації селянства. Так, за Литовським статутом 1529 року за невихід на панщину або іншу роботу, за найменший непослух феодал карав селянина так, як хотів — бив, забирав майно, кидав до в'язниці, заковував у ланцюги, колоди, пік розжареним залізом — і його свавілля ніхто не обмежував. На посилення феодально-кріпосницького гніту селяни відповідали опором, який проявлявся в різних формах — поданні скарг, втечах, збройних виступах. Найпоширенішою формою боротьби селян у цей час було масове переселення їх з однієї місцевості в іншу, зокрема з північних районів у південні.
Водночас з розвитком феодально-кріпосницьких відносин поглиблювався процес відокремлення ремесла від сільського господарства. Серед ремісників на території сучасної Житомирщини найбільше було бондарів, теслярів, гончарів та рудників. Останні, як правило, осідали на берегах річок, де були поклади болотних руд, з яких вони виплавляли залізо. Ремісники ділилися на майстрів, підмайстрів та учнів. Виникали також нові міста. Поступово складалися ремісничі цехи. У XV— XVI ст. ремісничі цехи були в Чуднові, Житомирі, Зв'ягелі. 1444 року Житомиру надане магдебурзьке право. З розвитком ремесла розвивалася й торгівля продуктами місцевого сільськогосподарського виробництва (хлібом, худобою, медом, воском, шкірами) і ремісничими виробами, а також товарами, привезеними з інших країн. Незважаючи на те, що українські землі перебували під владою Литви, місцеве населення всіляко розширювало торгівлю з Росією. Цьому сприяла та обставина, що через Житомир проходив головний торговельний шлях з Росії в західноукраїнські землі. Щоб перешкодити розширенню торговельних зв'язків з Росією, литовський князь Олександр у кінці XV ст. в Житомирі та інших містах підвищив митні платежі на російські товари.