Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Як і раніше, дошкуляли населенню чвари феодалів. 1687 року шляхтич Жабокрицький, посварившись з поміщиком Прушинським, вчинив збройний напад на село Потаповичі, яке входило до маєтку Прушинського. Прибічники Жабокрицького вигнали із села всіх жителів, розігнали худобу, витолочили
посіви. В тому ж році іншим шляхтичем було вчинено напад на Веледницьку волость, яка входила до маєтку Потоцького. В результаті нападу населенню було завдано збитків на 11,6 тис. злотих. Доведені до повного зубожіння, змучені повинностями, шляхетсько-магнатським терором селяни Київщини та інших місцевостей залишали свої села й тікали разом з сім'ями на вільні землі, де засновували слободи. Багато втікачів прямувало на південь Київщини і Брацлавщини, де в кінці XVII ст. виникли козацькі полки, очолювані С. Палієм та його сподвижниками С. Самусем, З. Іскрою й А. Абазиним. Інші тікали на Лівобережну Україну в межі Російської держави. Шляхта Київського воєводства в інструкції послам на сейм 1692 року вимагала силоміць повертати селян власникам.
Однак селяни не обмежувалися пасивними формами боротьби проти своїх гнобителів. Наприкінці XVII ст. на Житомирщині прокотилася хвиля селянських заворушень. Широку підтримку у трудящих Житомирщини дістало селянсько-козацьке повстання 1702—1704 рр., яке очолювали Палій та Самусь.
У битвах під Бердичевом та іншими містами козаки Палія завдали відчутних ударів польсько-шляхетським військам. Та, незважаючи на розмах повстання, воно було придушене. Але і в наступні часи народні маси чинили опір панській сваволі, що нерідко переростав у повстання. Головною силою всіх заворушень були селяни. Повстанці, які звали себе гайдамаками, громили панські маєтки, розправлялися з визискувачами.
В 1734—1737 і в наступні роки гайдамаки діяли в районі Бердичева, Житомира та інших місцях. 1750 року їхні загони оволоділи Бердичевом, Народичами, Радомишлем. Гайдамацький загін, очолений Іваном Подолякою, в цей час діяв на півночі Житомирщини. Кульмінаційною точкою гайдамацького руху стало повстання 1768 року під проводом Максима Залізняка та Івана Ґонти, відоме в історії під назвою Коліївщини. В районі Радомишля та Брусилова розпочав свою діяльність гайдамацький загін Івана Бондаренка, а під Бердичевом — загін Клима Крутя і Василя Щербини. Гайдамаки громили поміщицькі маєтки, чинили розправу над ненависними шляхтичами, мстилися панам за сваволю та знущання.
Але Коліївщина, як і всі попередні рухи, зазнала поразки. Уряд шляхетської Польщі жорстоко розправився з повстанцями, їх вішали, саджали на палі, відтинали голови, руки, ноги. Особливо багато повстанців шляхта стратила у містечку Кодні біля Житомира. З 336 справ, занесених в одну лише коденську судову книгу, 218 закінчено смертним вироком. Всього в Кодні піддано катуванню близько трьох тисяч чоловік. Після припинення вбивств кожного десятого повстанця «значкували» — відрубували праву руку і ліву ногу або навпаки. Серед покараних були і народні кобзарі, які своїми піснями будили у селян прагнення до волі. Зокрема, до страти було засуджено кобзарів Василя Ворченка і Прокопа Скрагу.
1793 року Правобережну Україну возз'єднано з Лівобережною в межах Російської держави, що прискорило соціально-економічний розвиток краю. Поділ на воєводства був ліквідований, і на цій території створено Брацлавське та Ізяславське (Волинське) намісництва. Указом царського уряду від ЗО листопада 1796 року намісництва були ліквідовані і замість них 1797 року утворено губернії. Територію сучасної Житомирщини включено до Житомирського, Новоград-Волинського та Овруцького повітів Волинської губернії, Радомисльського і частково Махнівського (з 1846 року Бердичівського) та Сквирського повітів Київської губернії6. Центром Волинської губернії з 1804 року стало місто Житомир.
Щоб залучити на свій бік місцеву шляхту, царизм надав їй загальноімперські дворянські права, зберіг станові, земський і підкоморський суди, а також чинність Литовського статуту. Діловодство в судах велося польською і російською мовами.
Наприкінці XVIII — в першій половині XIX ст. на Правобережній Україні, в т. ч. на території Житомирщини, відбувався процес розкладу феодально-кріпос
Житомирська область
Сторінка 9 з 48
тирів, які стали знаряддям зміцнення політичного панування шляхетської Польщі.Як і раніше, дошкуляли населенню чвари феодалів. 1687 року шляхтич Жабокрицький, посварившись з поміщиком Прушинським, вчинив збройний напад на село Потаповичі, яке входило до маєтку Прушинського. Прибічники Жабокрицького вигнали із села всіх жителів, розігнали худобу, витолочили
Однак селяни не обмежувалися пасивними формами боротьби проти своїх гнобителів. Наприкінці XVII ст. на Житомирщині прокотилася хвиля селянських заворушень. Широку підтримку у трудящих Житомирщини дістало селянсько-козацьке повстання 1702—1704 рр., яке очолювали Палій та Самусь.
У битвах під Бердичевом та іншими містами козаки Палія завдали відчутних ударів польсько-шляхетським військам. Та, незважаючи на розмах повстання, воно було придушене. Але і в наступні часи народні маси чинили опір панській сваволі, що нерідко переростав у повстання. Головною силою всіх заворушень були селяни. Повстанці, які звали себе гайдамаками, громили панські маєтки, розправлялися з визискувачами.
В 1734—1737 і в наступні роки гайдамаки діяли в районі Бердичева, Житомира та інших місцях. 1750 року їхні загони оволоділи Бердичевом, Народичами, Радомишлем. Гайдамацький загін, очолений Іваном Подолякою, в цей час діяв на півночі Житомирщини. Кульмінаційною точкою гайдамацького руху стало повстання 1768 року під проводом Максима Залізняка та Івана Ґонти, відоме в історії під назвою Коліївщини. В районі Радомишля та Брусилова розпочав свою діяльність гайдамацький загін Івана Бондаренка, а під Бердичевом — загін Клима Крутя і Василя Щербини. Гайдамаки громили поміщицькі маєтки, чинили розправу над ненависними шляхтичами, мстилися панам за сваволю та знущання.
Але Коліївщина, як і всі попередні рухи, зазнала поразки. Уряд шляхетської Польщі жорстоко розправився з повстанцями, їх вішали, саджали на палі, відтинали голови, руки, ноги. Особливо багато повстанців шляхта стратила у містечку Кодні біля Житомира. З 336 справ, занесених в одну лише коденську судову книгу, 218 закінчено смертним вироком. Всього в Кодні піддано катуванню близько трьох тисяч чоловік. Після припинення вбивств кожного десятого повстанця «значкували» — відрубували праву руку і ліву ногу або навпаки. Серед покараних були і народні кобзарі, які своїми піснями будили у селян прагнення до волі. Зокрема, до страти було засуджено кобзарів Василя Ворченка і Прокопа Скрагу.
1793 року Правобережну Україну возз'єднано з Лівобережною в межах Російської держави, що прискорило соціально-економічний розвиток краю. Поділ на воєводства був ліквідований, і на цій території створено Брацлавське та Ізяславське (Волинське) намісництва. Указом царського уряду від ЗО листопада 1796 року намісництва були ліквідовані і замість них 1797 року утворено губернії. Територію сучасної Житомирщини включено до Житомирського, Новоград-Волинського та Овруцького повітів Волинської губернії, Радомисльського і частково Махнівського (з 1846 року Бердичівського) та Сквирського повітів Київської губернії6. Центром Волинської губернії з 1804 року стало місто Житомир.
Щоб залучити на свій бік місцеву шляхту, царизм надав їй загальноімперські дворянські права, зберіг станові, земський і підкоморський суди, а також чинність Литовського статуту. Діловодство в судах велося польською і російською мовами.
Наприкінці XVIII — в першій половині XIX ст. на Правобережній Україні, в т. ч. на території Житомирщини, відбувався процес розкладу феодально-кріпос