Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Докорінно поліпшилась охорона здоров’я. 1940 року в місті було 28 медичних закладів, де працювало 129 лікарів, серед них І. О. Сидоренко, згодом заслужений лікар УРСР. На березі річки Тетерева було споруджено будинок відпочинку ім. Цюрупи.
Помітних успіхів досягнуто в культурному будівництві. Напередодні Великої Вітчизняної війни налічувалася 31 школа, де здобували освіту 13,3 тис. учнів, працював 561 учитель. Учителька Г. С. Максимович була удостоєна почесного звання заслуженої вчительки республіки.
Поряд з загальноосвітньою школою зростала мережа середніх і вищих спеціальних навчальних закладів. У місті налічувалося 12 технікумів і училищ, у т. ч. індустріальний технікум, музичне училище, механічна школа. Крім педагогічного та учительського інститутів, у жовтні 1929 року почав працювати агрономічний технікум, перебазований з Нової Чорториї.
Його об’єднано з землевпорядним і на цій основі створено Волинський сільськогосподарський політехнікум, що прирівнювався до вищого навчального закладу.
Педагогічний інститут ім. Ів. Франка тільки за перші десять років свого існування (1919—1929) дав країні 300 спеціалістів вищої кваліфікації, з-поміж них: В. Г. Бондарчук, згодом академік АН УРСР, Л. С. Тишкевич, згодом професор Поволзького лісотехнічного інституту, М. М. Стаховський, учений-філолог, П. Д. Харченко, доктор біологічних наук, професор Київського університету. До війни в інституті працювало понад сто висококваліфікованих науковців, серед них завідуючий кафедрою нової історії О. К. Касименко, згодом доктор історичних наук, професор.
У роки довоєнних п’ятирічок розгортали свою діяльність культурно-освітні заклади, зростало театральне мистецтво. Велику братерську допомогу в цьому подавали митці Москви, Ленінграда та інших міст, які часто бували в Житомирі. 1928 року протягом декади гастролював тут Олександрівський театр (тепер Ленінградський академічний театр драми ім. О. С. Пушкіна). Того ж року перед глядачами міста виступав великий російський співак і актор Л. В. Собінов. 1931 року виник пересувний театр «Червоний шлях», 1932 — театр юного глядача, а в 1934 році створено театр імені М. О. Щорса. Його очолив В. Г. Магар, пізніше народний артист СРСР.
У цей же час відкриваються будинок народної творчості, філармонія, кінотеатри, нові клуби та інші культурно-освітні заклади. 1937 року було три кінотеатри, 4 клуби, палац піонерів та жовтенят. Розширив свою діяльність і обласний науково-дослідний музей. У 1940 році він мав 80 тис. експонатів. Бібліотека музею налічувала 75 тис. томів.
У березні 1928 року до Житомира приїздив В. Маяковський. В приміщенні театру він читав уривки з поеми «Добре!» і нові вірші. Перед робітниками та інтелігенцією міста виступали поет-житомирянин О. Безименський і драматург І. Кочерга, який з 1928 року почав працювати в газеті «Радянська Волинь». У Житомирі зріс як композитор В. С. Косенко. Саме тут він написав пісні «Першотравнева», «На майдані», «Бойовий шлях 44-ї Щорсівської дивізії» тощо. Композитор-житомирянин Б. М. Лятошинський написав оперу «Щорс».
Український етнограф і письменник В. Г. Кравченко, керуючи етнографічним відділом музею, зібрав багато зразків народної поетичної творчості, які зберігаються тепер у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.
Враховуючи прикордонне розташування області, партійні, радянські, комсомольські і профспілкові організації приділяли велику увагу оборонній роботі і спорту. Колективи підприємств, установ та навчальних закладів були тісно зв’язані з військовими частинами, здійснювали над ними шефство, пропагандисти виступали перед бійцями з лекціями з питань міжнародної і внутрішньої політики партії та уряду, художні колективи — з виставами,
організовували для них збирання книг, разом з радянськими воїнами-прикордонниками створювали у військових частинах бібліотеки, червоні кутки. У 1934 році в місті працювало 40 осередків Тсоавіахіму, 26 стрілецьких гуртків і 10 тирів. Водночас розгорталася масово-спортивна робота. В довоєнний час у Житомирі споруджені стадіони: «Спартак», «Динамо» і спортивний зал. Товариства «Динамо»,
Житомир
Сторінка 16 з 26
Приватну торгівлю було витіснено. Дальшого розвитку набула державна торгівля. В місті йшла жвава торгівля на колгоспних ринках: Житньому, Сінному і Кафедральному.Докорінно поліпшилась охорона здоров’я. 1940 року в місті було 28 медичних закладів, де працювало 129 лікарів, серед них І. О. Сидоренко, згодом заслужений лікар УРСР. На березі річки Тетерева було споруджено будинок відпочинку ім. Цюрупи.
Помітних успіхів досягнуто в культурному будівництві. Напередодні Великої Вітчизняної війни налічувалася 31 школа, де здобували освіту 13,3 тис. учнів, працював 561 учитель. Учителька Г. С. Максимович була удостоєна почесного звання заслуженої вчительки республіки.
Поряд з загальноосвітньою школою зростала мережа середніх і вищих спеціальних навчальних закладів. У місті налічувалося 12 технікумів і училищ, у т. ч. індустріальний технікум, музичне училище, механічна школа. Крім педагогічного та учительського інститутів, у жовтні 1929 року почав працювати агрономічний технікум, перебазований з Нової Чорториї.
Його об’єднано з землевпорядним і на цій основі створено Волинський сільськогосподарський політехнікум, що прирівнювався до вищого навчального закладу.
Педагогічний інститут ім. Ів. Франка тільки за перші десять років свого існування (1919—1929) дав країні 300 спеціалістів вищої кваліфікації, з-поміж них: В. Г. Бондарчук, згодом академік АН УРСР, Л. С. Тишкевич, згодом професор Поволзького лісотехнічного інституту, М. М. Стаховський, учений-філолог, П. Д. Харченко, доктор біологічних наук, професор Київського університету. До війни в інституті працювало понад сто висококваліфікованих науковців, серед них завідуючий кафедрою нової історії О. К. Касименко, згодом доктор історичних наук, професор.
У роки довоєнних п’ятирічок розгортали свою діяльність культурно-освітні заклади, зростало театральне мистецтво. Велику братерську допомогу в цьому подавали митці Москви, Ленінграда та інших міст, які часто бували в Житомирі. 1928 року протягом декади гастролював тут Олександрівський театр (тепер Ленінградський академічний театр драми ім. О. С. Пушкіна). Того ж року перед глядачами міста виступав великий російський співак і актор Л. В. Собінов. 1931 року виник пересувний театр «Червоний шлях», 1932 — театр юного глядача, а в 1934 році створено театр імені М. О. Щорса. Його очолив В. Г. Магар, пізніше народний артист СРСР.
У цей же час відкриваються будинок народної творчості, філармонія, кінотеатри, нові клуби та інші культурно-освітні заклади. 1937 року було три кінотеатри, 4 клуби, палац піонерів та жовтенят. Розширив свою діяльність і обласний науково-дослідний музей. У 1940 році він мав 80 тис. експонатів. Бібліотека музею налічувала 75 тис. томів.
У березні 1928 року до Житомира приїздив В. Маяковський. В приміщенні театру він читав уривки з поеми «Добре!» і нові вірші. Перед робітниками та інтелігенцією міста виступали поет-житомирянин О. Безименський і драматург І. Кочерга, який з 1928 року почав працювати в газеті «Радянська Волинь». У Житомирі зріс як композитор В. С. Косенко. Саме тут він написав пісні «Першотравнева», «На майдані», «Бойовий шлях 44-ї Щорсівської дивізії» тощо. Композитор-житомирянин Б. М. Лятошинський написав оперу «Щорс».
Український етнограф і письменник В. Г. Кравченко, керуючи етнографічним відділом музею, зібрав багато зразків народної поетичної творчості, які зберігаються тепер у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.
Враховуючи прикордонне розташування області, партійні, радянські, комсомольські і профспілкові організації приділяли велику увагу оборонній роботі і спорту. Колективи підприємств, установ та навчальних закладів були тісно зв’язані з військовими частинами, здійснювали над ними шефство, пропагандисти виступали перед бійцями з лекціями з питань міжнародної і внутрішньої політики партії та уряду, художні колективи — з виставами,