Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У липні 1942 року створено два паралельно діючі міськкоми партії, які об’єднували навколо себе декілька організацій, секретарями яких були Г. М. Буржимський та О. Д. Бородій, що через групу Г. С. Протасевича мав зв’язки з деякими районами області. Обидва міськкоми згодом злилися з підпільним обкомом партії. Обласна партійна конференція, що відбулася конспіративно в колишньому приміщенні облспоживспілки в квітні 1943 року, і обрання секретарями обкому Г. І. Шалушкова і О. Д. Бородія, сприяла посиленню опору гітлерівцям.
Під керівництвом обкому підпільні комітети та організації активізували боротьбу проти німецьких окупантів. Вони організували дві друкарні. Листівки, що друкувалися, повідомляли про становище на фронтах Вітчизняної війни, закликали населення чинити опір окупантам, подавати допомогу партизанам, поповнювати лави народних месників, здійснювати диверсійні акти на залізниці, електростанції, хлібозаводі, птахокомбінаті та в інших місцях. Підпільники майже щодня виводили з міста до партизанів радянських людей, відправляли до них зброю і медикаменти, визволяли з таборів військовополонених. Значна частина вийшла з таборів смерті за перепустками, що їх діставали сестри Марія та Євдокія Тишкевич. За період тимчасової окупації підпільники відправили до партизанських загонів близько 600 чоловік, понад 500 гвинтівок і автоматів, 17 кулеметів, сотні тисяч патронів, 29 тонн борошна та інших продуктів харчування, багато одягу, взуття.
У таборі смерті селища Богунія (район Житомира) з лютого 1942 року діяла антифашистська організація. Засновниками й керівниками її були військовий лікар І. Г. Алексєєв, згодом полковник у запасі, заслужений лікар РРФСР та О. А. Авдєєв. Підпільникам удалося звільнити кілька солдатів та офіцерів Червоної Армії, провести бойкот мобілізації полонених у власівську армію взимку 1943 року і зробити підземний 70-метровий прохід для втечі з табору. Але окупанти виявили його. Тому вдалося втекти звідси лише чотирьом чоловікам.
Вірним помічником комуністів був комсомол. У місті була створена та активно діяла молодіжна група на чолі з 18-річним Анатолієм Бестужевим — вихованцем 20-ї школи. До її складу входили Ольга Мельник, Юрій Юрин, Іван Козаков. За дорученням обкому партії боротьбою юних патріотів керував комуніст А. Й. Вишневський.
12 листопада 1943 року частини 23-го стрілецького корпусу і з’єднання 1-го Гвардійського кавалерійського корпусу під командуванням генерала М. О. Чувакова і генерал-лейтенанта В. К. Баранова визволили Житомир. Але ворог підтягнув свіжі сили. Після жорстоких боїв 18 листопада наші частини відступили. Перегрупувавши сили, війська 1-го українського фронту під командуванням генерала армії М. Ф. Ватутіна перейшли в наступ. Бої безпосередньо за місто розгорнулися 30 грудня 1943 року. Оцінюючи Житомир як важливий вузол комунікацій, гітлерівське командування вирішило захищати його до останнього солдата.
Долаючи опір противника і розвиваючи бойові дії, війська 1-ї Гвардійської армії під командуванням генерал-полковника, згодом Маршала Радянського Союзу А. А. Гречка, обійшли місто з північного сходу, а війська 18-ї армії, якою командував генерал-полковник К. Н. Леселідзе — з південного сходу. Обхід Житомира з півночі і півдня, удари партизанів із заходу вирішили долю гітлерівських військ. 31 грудня місто було цілком визволене.
У боях за Житомир відзначилися війська під командуванням генерал-полковника А. А. Гречка, генерал-полковника К. Н. Леселідзе, генерал-лейтенанта І. Д. Черняховського, а також генерал-полковника танкових військ П. С. Рибалки. 17 дивізій, бригад та окремих полків здобули почесне найменування «Житомирських». Батьківщина високо оцінила бойові подвиги радянських людей, у т. ч. житомирян, які билися на фронтах Великої Вітчизняної війни і в тилу ворога.
Житомир
Сторінка 18 з 26
Підпільний обком КП(б)У на чолі з Г. І. Шелушковим здійснював керівництво всім підпіллям, в т. ч. і в місті. Він відіграв головну роль у збиранні сил, у налагодженні зв’язків і розгортанні боротьби проти окупантів. На початку 1942 року вдалося створити і розгорнути діяльність груп комуністів О. Д. Бородія, Г. С. Про- тасевича, Г. М. Буржимського, І. Й. Рогалевича, П. І. Кондратюка, Ф. Ф. Мозго- вого, Я. І. Осипова, Р. Я. Мороза, М. Н. Мандрики та інших. У місті було організовано близько 20 таких груп.У липні 1942 року створено два паралельно діючі міськкоми партії, які об’єднували навколо себе декілька організацій, секретарями яких були Г. М. Буржимський та О. Д. Бородій, що через групу Г. С. Протасевича мав зв’язки з деякими районами області. Обидва міськкоми згодом злилися з підпільним обкомом партії. Обласна партійна конференція, що відбулася конспіративно в колишньому приміщенні облспоживспілки в квітні 1943 року, і обрання секретарями обкому Г. І. Шалушкова і О. Д. Бородія, сприяла посиленню опору гітлерівцям.
Під керівництвом обкому підпільні комітети та організації активізували боротьбу проти німецьких окупантів. Вони організували дві друкарні. Листівки, що друкувалися, повідомляли про становище на фронтах Вітчизняної війни, закликали населення чинити опір окупантам, подавати допомогу партизанам, поповнювати лави народних месників, здійснювати диверсійні акти на залізниці, електростанції, хлібозаводі, птахокомбінаті та в інших місцях. Підпільники майже щодня виводили з міста до партизанів радянських людей, відправляли до них зброю і медикаменти, визволяли з таборів військовополонених. Значна частина вийшла з таборів смерті за перепустками, що їх діставали сестри Марія та Євдокія Тишкевич. За період тимчасової окупації підпільники відправили до партизанських загонів близько 600 чоловік, понад 500 гвинтівок і автоматів, 17 кулеметів, сотні тисяч патронів, 29 тонн борошна та інших продуктів харчування, багато одягу, взуття.
У таборі смерті селища Богунія (район Житомира) з лютого 1942 року діяла антифашистська організація. Засновниками й керівниками її були військовий лікар І. Г. Алексєєв, згодом полковник у запасі, заслужений лікар РРФСР та О. А. Авдєєв. Підпільникам удалося звільнити кілька солдатів та офіцерів Червоної Армії, провести бойкот мобілізації полонених у власівську армію взимку 1943 року і зробити підземний 70-метровий прохід для втечі з табору. Але окупанти виявили його. Тому вдалося втекти звідси лише чотирьом чоловікам.
Вірним помічником комуністів був комсомол. У місті була створена та активно діяла молодіжна група на чолі з 18-річним Анатолієм Бестужевим — вихованцем 20-ї школи. До її складу входили Ольга Мельник, Юрій Юрин, Іван Козаков. За дорученням обкому партії боротьбою юних патріотів керував комуніст А. Й. Вишневський.
12 листопада 1943 року частини 23-го стрілецького корпусу і з’єднання 1-го Гвардійського кавалерійського корпусу під командуванням генерала М. О. Чувакова і генерал-лейтенанта В. К. Баранова визволили Житомир. Але ворог підтягнув свіжі сили. Після жорстоких боїв 18 листопада наші частини відступили. Перегрупувавши сили, війська 1-го українського фронту під командуванням генерала армії М. Ф. Ватутіна перейшли в наступ. Бої безпосередньо за місто розгорнулися 30 грудня 1943 року. Оцінюючи Житомир як важливий вузол комунікацій, гітлерівське командування вирішило захищати його до останнього солдата.
Долаючи опір противника і розвиваючи бойові дії, війська 1-ї Гвардійської армії під командуванням генерал-полковника, згодом Маршала Радянського Союзу А. А. Гречка, обійшли місто з північного сходу, а війська 18-ї армії, якою командував генерал-полковник К. Н. Леселідзе — з південного сходу. Обхід Житомира з півночі і півдня, удари партизанів із заходу вирішили долю гітлерівських військ. 31 грудня місто було цілком визволене.
У боях за Житомир відзначилися війська під командуванням генерал-полковника А. А. Гречка, генерал-полковника К. Н. Леселідзе, генерал-лейтенанта І. Д. Черняховського, а також генерал-полковника танкових військ П. С. Рибалки. 17 дивізій, бригад та окремих полків здобули почесне найменування «Житомирських». Батьківщина високо оцінила бойові подвиги радянських людей, у т. ч. житомирян, які билися на фронтах Великої Вітчизняної війни і в тилу ворога.