Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
десятин. За таких умов боротьба селян за землю набирала особливої гостроти. В 1866—1900 рр. на Житомирщині щорічно було охоплено заворушеннями в середньому 6,2 проц. сіл. Причому, вища хвиля селянського руху припадає на останнє п'ятиріччя, коли щороку в заворушеннях брало участь більше одної п'ятої частини населених пунктів. Найбільшого розмаху набрала боротьба селян села П'яток Житомирського повіту (1896 р.) та села Іванівки Новоград-Волинського повіту (1898 р.). Наприкінці XIX ст. великі виступи сталися в селі Гуничах Овруцького повіту, хуторі Ковалевичах Новоград-Волинського повіту, селі Ягнятині Бердичівського повіту.
Після реформи 1861 року на Житомирщині, як і в усій країні, прискореними темпами розвивалося промислове виробництво, яке базувалося на найманій праці. Якщо у 1845—1850 рр. на території Новоград-Волинського, Житомирського й Овруцького повітів налічувалося близько 200 підприємств, на яких працювало до 4 тис. робітників, то в 1883 році число заводів і фабрик зросло до 281, а кількість робітників досягла майже 6 тис. чоловік. Одночасно з розширенням промислового виробництва йшов процес концентрації його. Дедалі більшого застосування набували парові двигуни.
Особливо швидко розвивалася цукрова, винокурна, борошномельна й фарфоро-фаянсова промисловість. Чотири цукрових заводи братів Терещенків (Андрушівський, Червонський, Коровинецький та Іванківський) 1883 року виробили 560 тис. пудів цукру-піску. Під час виробничого сезону на них працювало 3,5 тис. робітників. Найбільшим з винокурних підприємств був Червонський завод. У містечках Баранівці, Городниці, а також у селах Токарівці, Кам'яному Броді, Барашах Новоград-Волинського повіту нарощували та удосконалювали виробництво фарфорові заводи — кращі заводи цієї галузі на Правобережжі України. Борошномельна промисловість була представлена сотнями водяних, вітряних та невеликим числом парових млинів.
Протягом 30 років (з кінця XIX ст. до 1912 року) в Житомирському та Овруцькому повітах зросла кількість фабрик і заводів більше як удвоє, робітників майже вдвоє, промислової продукції по вартості — майже в чотири рази.
Розвиткові промисловості сприяло залізничне будівництво. 1870 року побудовано залізницю Київ — Одеса через Козятин, яка пройшла по території сучасних Попільнянського, Андрушівського та Ружинського районів. 1872 року стала до ладу дільниця Козятин — Бердичів — Кривин, а 1895 року — залізниця Бердичів — Житомир, 1902 року почався рух поїздів по залізниці Київ — Ковель.
Робітники, які працювали на заводах і фабриках, зазнавали жорстокої експлуатації. Особливо важкі умови праці були на підприємствах цукрової промисловості. На початку 90-х років на цих заводах за важку дванадцятигодинну працю робітники одержували по 20 копійок. Під тиском робітничого руху, що почав розгортатися, царський уряд змушений був видати 1886 року закон про штрафи, який дещо обмежував свавілля капіталістів. Але й цей закон, як відзначив В. І. Ленін, по суті нічого не давав для поліпшення становища робітників і почав діяти не зразу па всій країні. На Волинську губернію його дія була поширена лише за законом 14 березня 1894 року.
Жахливими були побутові умови життя робітників. Значна кількість їх мешкала в казармах — переважно довгих, одноповерхових будинках, схожих на хліви, з ліжками в два-три яруси.
Поряд з великою промисловістю розвивалося і кустарне виробництво. На початку XX ст. кустарними промислами займалися в Овруцькому повіті 13 проц. селянських дворів, у Житомирському — 12 проц., у Новоград-Волинському — 8 проц. Головними з кустарних промислів були: ткацький, деревообробний, ковальський, взуттєвий і гончарний. Всього в Житомирському, Новоград-Волинському та Овруцькому повітах у 1900 році налічувалося понад 25 тис. кустарів.
Житомирська область
Сторінка 15 з 48
24,7 проц., а безземельних зросло на 18 проц. Основні площі земельних угідь зосереджувалися в руках поміщиків. У Житомирському, Новоград-Волинському та Овруцькому повітах 1035 тис. десятин землі належало поміщикам. 23 землевласники мали більше як по 10 тис. десятин кожний. Так, у Житомирському повіті братам Терещенкам належало 45 тис. Після реформи 1861 року на Житомирщині, як і в усій країні, прискореними темпами розвивалося промислове виробництво, яке базувалося на найманій праці. Якщо у 1845—1850 рр. на території Новоград-Волинського, Житомирського й Овруцького повітів налічувалося близько 200 підприємств, на яких працювало до 4 тис. робітників, то в 1883 році число заводів і фабрик зросло до 281, а кількість робітників досягла майже 6 тис. чоловік. Одночасно з розширенням промислового виробництва йшов процес концентрації його. Дедалі більшого застосування набували парові двигуни.
Особливо швидко розвивалася цукрова, винокурна, борошномельна й фарфоро-фаянсова промисловість. Чотири цукрових заводи братів Терещенків (Андрушівський, Червонський, Коровинецький та Іванківський) 1883 року виробили 560 тис. пудів цукру-піску. Під час виробничого сезону на них працювало 3,5 тис. робітників. Найбільшим з винокурних підприємств був Червонський завод. У містечках Баранівці, Городниці, а також у селах Токарівці, Кам'яному Броді, Барашах Новоград-Волинського повіту нарощували та удосконалювали виробництво фарфорові заводи — кращі заводи цієї галузі на Правобережжі України. Борошномельна промисловість була представлена сотнями водяних, вітряних та невеликим числом парових млинів.
Протягом 30 років (з кінця XIX ст. до 1912 року) в Житомирському та Овруцькому повітах зросла кількість фабрик і заводів більше як удвоє, робітників майже вдвоє, промислової продукції по вартості — майже в чотири рази.
Розвиткові промисловості сприяло залізничне будівництво. 1870 року побудовано залізницю Київ — Одеса через Козятин, яка пройшла по території сучасних Попільнянського, Андрушівського та Ружинського районів. 1872 року стала до ладу дільниця Козятин — Бердичів — Кривин, а 1895 року — залізниця Бердичів — Житомир, 1902 року почався рух поїздів по залізниці Київ — Ковель.
Робітники, які працювали на заводах і фабриках, зазнавали жорстокої експлуатації. Особливо важкі умови праці були на підприємствах цукрової промисловості. На початку 90-х років на цих заводах за важку дванадцятигодинну працю робітники одержували по 20 копійок. Під тиском робітничого руху, що почав розгортатися, царський уряд змушений був видати 1886 року закон про штрафи, який дещо обмежував свавілля капіталістів. Але й цей закон, як відзначив В. І. Ленін, по суті нічого не давав для поліпшення становища робітників і почав діяти не зразу па всій країні. На Волинську губернію його дія була поширена лише за законом 14 березня 1894 року.
Жахливими були побутові умови життя робітників. Значна кількість їх мешкала в казармах — переважно довгих, одноповерхових будинках, схожих на хліви, з ліжками в два-три яруси.
Поряд з великою промисловістю розвивалося і кустарне виробництво. На початку XX ст. кустарними промислами займалися в Овруцькому повіті 13 проц. селянських дворів, у Житомирському — 12 проц., у Новоград-Волинському — 8 проц. Головними з кустарних промислів були: ткацький, деревообробний, ковальський, взуттєвий і гончарний. Всього в Житомирському, Новоград-Волинському та Овруцькому повітах у 1900 році налічувалося понад 25 тис. кустарів.