Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Дедалі розширювалися посівні площі під цукровим буряком, картоплею, які служили сировиною для цукрової і винокурної промисловості. Розвивалося хмелярство, бджільництво, скотарство.
Вироби промисловості та ремесла, продукти сільського господарства збувалися на численних ярмарках, що відбувалися в містах і містечках. Лише на території Житомирського, Новоград-Волинського й Овруцького повітів ярмарки відбувалися в 50 населених пунктах. Найбільшими центрами ярмаркової торгівлі були Бердичів, Житомир, Кодня, Новоград-Волинський, Ємільчине, Баранівка, Городниця та Іскорость.
Розвиток капіталістичних виробничих відносин супроводжувався дальшою пролетарізацією трудящих. Але місцева промисловість не могла поглинути всі вільні робочі руки. У 1895 році лишок робочих рук на Волині становив понад 111 тис чоловік. Як зазначав В. І. Ленін, Волинь була одним із головних районів виходу землеробських робітників.
Проявом дальшого загострення визвольної боротьби після селянської реформи була поява на Волині революційного народництва. Так, у 1876—1877 роках у Житомирі виникають народницькі терористичні гуртки, до яких входила студентська й учнівська молодь. Частина членів цих гуртків (О. Більчанський, П. Горський та ін.) після розгрому їх жандармерією страчені в Києві, а частина вислана за межі губернії під нагляд поліції.
Дореволюційна Житомирщина була одним з місць адміністративного заслання політичних діячів Російської імперії. Перебуваючи тут, вони несли в маси прогресивні ідеї. В Житомирі під наглядом поліції в кінці XIX ст. перебував Г. О. Мачтет, відомий письменник, автор слів улюбленої пісні В. І. Леніна «В неволі скатований люто». Деякі його твори публікувалися в губернській газеті «Волынь». Виїжджаючи наприкінці свого життя з України, він писав: «Покидаючи Житомир, де я працював більш чотирьох років, я несу в собі непохитну, непорушно тверду віру в людину, в торжество правди, в світле майбутнє, яке належить усім братнім народам».
Наприкінці XIX — на початку XX ст. на Житомирщині ширилися марксистсько-ленінські ідеї. В середині 90-х років деякий час у Житомирі жила відома революціонерка, одна з організаторів революційного руху в Києві В. Г. Крижанівська. Вона працювала тут домашньою вчителькою і, головне, вивчала й пропагувала «Капітал» К. Маркса. Тут же вів революційну діяльність учасник київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» токар Г. Г. Паляниця.
Розповсюдженню марксистсько-ленінської літератури на Житомирщині сприяло й те, що через Миропіль та Житомир проходив один з шляхів доставки іскрівської літератури з-за кордону. В грудні 1902 року жандарми виявили в Житомирі склад нелегальної літератури. Наступного року в заарештованих робітників жандарми знайшли ленінські брошури «Завдання російських соціал-демократів» і «Пояснення закону про штрафи». Приблизно в цей час підпільна група робітників паперової фабрики Мирополя мала бібліотеку нелегальної літератури, 208 книг і брошур, серед яких були й твори В. І. Леніна. Розповсюджувалися ленінські видання на Житомирщині і в наступні роки. Лише в Житомирському й Овруцькому повітах у 1904—1909 рр. царська охранка конфіскувала в населення кілька тисяч примірників нелегальної літератури. В списках вилученої літератури значилися такі твори В. І. Леніна, як «Що робити?», «Дві тактики соціал-демократії в демократичній революції», «Перегляд аграрної програми робітничої партії».
У червні 1902 року вже існували соціал-демократичні групи в Житомирі і Бердичеві. В серпні 1903 року Бердичівська група провела в місті одноденний страйк солідарності з загальним страйком півдня Росії. В ньому взяло участь близько 1500 чоловік. Про робітничий рух у Бердичеві ленінська газета «Искра» за підписом «Ваня» надрукувала кореспонденцію слюсаря заводу «Прогрес» більшовика І. П. Козачука. Тоді ж у Бердичеві працювала підпільна друкарня, що мала загальнопартійне значення.
У роки першої буржуазно-демократичної революції 1905—1907 рр. масовий народний рух точився і на Житомирщині. Кривавий злочин царизму 9 січня
Житомирська область
Сторінка 16 з 48
Після реформи 1861 року в зв'язку з бурхливим розвитком промисловості, будівництвом залізниць різко виріс попит на деревину. Цим скористалися поміщики. Вони знайшли найбільш легкий спосіб одержання коштів за рахунок продажу лісів на зруб. У цей період порубка кращих поліських лісів набрала катастрофічних розмірів. Вирубка лісу в 5 разів перевищувала їх відновлення. Дедалі розширювалися посівні площі під цукровим буряком, картоплею, які служили сировиною для цукрової і винокурної промисловості. Розвивалося хмелярство, бджільництво, скотарство.
Вироби промисловості та ремесла, продукти сільського господарства збувалися на численних ярмарках, що відбувалися в містах і містечках. Лише на території Житомирського, Новоград-Волинського й Овруцького повітів ярмарки відбувалися в 50 населених пунктах. Найбільшими центрами ярмаркової торгівлі були Бердичів, Житомир, Кодня, Новоград-Волинський, Ємільчине, Баранівка, Городниця та Іскорость.
Розвиток капіталістичних виробничих відносин супроводжувався дальшою пролетарізацією трудящих. Але місцева промисловість не могла поглинути всі вільні робочі руки. У 1895 році лишок робочих рук на Волині становив понад 111 тис чоловік. Як зазначав В. І. Ленін, Волинь була одним із головних районів виходу землеробських робітників.
Проявом дальшого загострення визвольної боротьби після селянської реформи була поява на Волині революційного народництва. Так, у 1876—1877 роках у Житомирі виникають народницькі терористичні гуртки, до яких входила студентська й учнівська молодь. Частина членів цих гуртків (О. Більчанський, П. Горський та ін.) після розгрому їх жандармерією страчені в Києві, а частина вислана за межі губернії під нагляд поліції.
Дореволюційна Житомирщина була одним з місць адміністративного заслання політичних діячів Російської імперії. Перебуваючи тут, вони несли в маси прогресивні ідеї. В Житомирі під наглядом поліції в кінці XIX ст. перебував Г. О. Мачтет, відомий письменник, автор слів улюбленої пісні В. І. Леніна «В неволі скатований люто». Деякі його твори публікувалися в губернській газеті «Волынь». Виїжджаючи наприкінці свого життя з України, він писав: «Покидаючи Житомир, де я працював більш чотирьох років, я несу в собі непохитну, непорушно тверду віру в людину, в торжество правди, в світле майбутнє, яке належить усім братнім народам».
Наприкінці XIX — на початку XX ст. на Житомирщині ширилися марксистсько-ленінські ідеї. В середині 90-х років деякий час у Житомирі жила відома революціонерка, одна з організаторів революційного руху в Києві В. Г. Крижанівська. Вона працювала тут домашньою вчителькою і, головне, вивчала й пропагувала «Капітал» К. Маркса. Тут же вів революційну діяльність учасник київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» токар Г. Г. Паляниця.
Розповсюдженню марксистсько-ленінської літератури на Житомирщині сприяло й те, що через Миропіль та Житомир проходив один з шляхів доставки іскрівської літератури з-за кордону. В грудні 1902 року жандарми виявили в Житомирі склад нелегальної літератури. Наступного року в заарештованих робітників жандарми знайшли ленінські брошури «Завдання російських соціал-демократів» і «Пояснення закону про штрафи». Приблизно в цей час підпільна група робітників паперової фабрики Мирополя мала бібліотеку нелегальної літератури, 208 книг і брошур, серед яких були й твори В. І. Леніна. Розповсюджувалися ленінські видання на Житомирщині і в наступні роки. Лише в Житомирському й Овруцькому повітах у 1904—1909 рр. царська охранка конфіскувала в населення кілька тисяч примірників нелегальної літератури. В списках вилученої літератури значилися такі твори В. І. Леніна, як «Що робити?», «Дві тактики соціал-демократії в демократичній революції», «Перегляд аграрної програми робітничої партії».
У червні 1902 року вже існували соціал-демократичні групи в Житомирі і Бердичеві. В серпні 1903 року Бердичівська група провела в місті одноденний страйк солідарності з загальним страйком півдня Росії. В ньому взяло участь близько 1500 чоловік. Про робітничий рух у Бердичеві ленінська газета «Искра» за підписом «Ваня» надрукувала кореспонденцію слюсаря заводу «Прогрес» більшовика І. П. Козачука. Тоді ж у Бердичеві працювала підпільна друкарня, що мала загальнопартійне значення.
У роки першої буржуазно-демократичної революції 1905—1907 рр. масовий народний рух точився і на Житомирщині. Кривавий злочин царизму 9 січня