Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Але і в цих надзвичайно тяжких умовах Бердичівська група РСДРП 1908 року видала дві листівки. Як видно з листування Н. К. Крупської з М. В. Ковецьким, який переправляв більшовицьку літературу з Данії в Росію, серед місць, куди в роки реакції надсилалися газети «Пролетарий» та «Социал-демократ» і де вони розповсюджувалися, зазначається й Новоград-Волинський.
1910 року, після тривалого економічного застою, намітилося пожвавлення економічного життя, зокрема промислового виробництва. Серед галузей промисловості на Житомирщині провідну роль відігравала цукрова промисловість. В межах сучасної Житомирської області працювало тоді 12 цукрових заводів. Існувала лісова, склоробна та фарфорова промисловість.
Проте Житомирщина й далі залишалася переважно аграрним і економічно відсталим краєм. 1911 року в Житомирському, Новоград-Волинському та Овруцькому повітах налічувалося лише 593 дрібні промислові підприємства. 1913 року тут на 1266 тис. населення було всього близько 11 тис. фабрично-заводських робітників.
Монополістична стадія розвитку капіталізму супроводжувалася дальшим посиленням експлуатації трудящих. Тривалість робочого дня досягла 14—16 годин, а заробітна плата була майже в півтора раза нижча, ніж у країні. На виробництві широко застосовувалася дитяча праця. Чимало робітників трудове життя починало з 7—8-річного віку. На випадок захворювання або нещасного випадку робітник отримував мізерну допомогу, та й то не завжди.
Про жахливі умови праці й життя робітників Житомирщини газета «Правда» у 1912 році надрукувала кореспонденцію одного з робітників механічних майстерень Коростеня. В ній говорилося про те, що коростенські робітники працюють у маленьких і темних майстернях по 14,5 години на добу, що особливо важко для учнів-підлітків, які встають о 5-й годині ранку і лягають близько 12 години ночі і «не стільки вчаться, скільки мучаться, виконуючи всі чорні роботи». Не кращою була доля селян. Не маючи необхідних засобів існування, багато з них наймитувало в поміщиків і куркулів або в пошуках роботи виїжджало далеко за межі села.
Намагаючись зміцнити поміщицько-капіталістичний лад, царизм указом від 9 листопада 1906 року провів аграрну реформу. Це ще більше прискорило процес розорення основної маси селянства. За переписом 1910 року, в Житомирському, Новоград-Волинському й Овруцькому повітах 56,6 проц. селянських дворів було безорних і таких, що мали своєї орної землі до 4 десятин, 34,7 проц. — від 4 до 9,9 десятини, 8,7 проц. — по 10 і більше десятин. 1912 року в Бердичівському, Радомишльському і Сквирському повітах Київської губернії 57 проц. господарств не мали земель або мали її до 4 десятин, 34,5 проц. — від 4 до 10 десятин і 8,5 проц. — 10 і більше десятин. Перша група селян — це біднота, друга — переважно середняки і третя — куркулі.
Не краще основна маса селянства була забезпечена худобою. За подвірним переписом 1910 року, 34,8 проц. селянських господарств Волині не мали робочої худоби. До того ж з часом забезпечення селян худобою все більше погіршувалося. Так, 1888 року тут безкінних селянських дворів було 34,7 проц., а в 1912 році їх стало близько 37 проц.. «Безкінний селянин — це такий, що став уже зовсім неімущим. Це — пролетар»,— писав В. І. Ленін.
Обробляли землю і збирали врожай селяни здебільшого такими примітивними знаряддями, як дерев'яні плуги, сохи, борони, коси й серпи. У 1910 році на 135 тис. описаних селянських дворів Волинської губернії було лише 84 тис. залізних плугів, 114 рядкових сівалок, 698 жаток. Кращий сільськогосподарський інвентар був головним чином у куркулів. 1917 року безінвентарних господарств налічувалося в Житомирському повіті 46 проц., у Новоград-Волинському — 39 процентів.
Багато селян, особливо з бідняків, шукаючи виходу з тяжкого становища, переселялися в Сибір.
Протягом 1906—1915 рр. із Житомирського, Новоград-Волинського та Овруцького повітів виїхало понад 15 тис. чоловік, з них 15,5 проц. повернулося назад. Деякі селяни Житомирщини, пробували шукати кращої долі в Сполучених Штатах Америки. Лише 1910 року з Новоград-Волинського повіту виїхав на заробітки в США 671 чоловік. Витративши на дорогу й
Житомирська область
Сторінка 18 з 48
ударами реакційних сил по суті припинили свою діяльність профспілки, що виникли під час революції.Але і в цих надзвичайно тяжких умовах Бердичівська група РСДРП 1908 року видала дві листівки. Як видно з листування Н. К. Крупської з М. В. Ковецьким, який переправляв більшовицьку літературу з Данії в Росію, серед місць, куди в роки реакції надсилалися газети «Пролетарий» та «Социал-демократ» і де вони розповсюджувалися, зазначається й Новоград-Волинський.
1910 року, після тривалого економічного застою, намітилося пожвавлення економічного життя, зокрема промислового виробництва. Серед галузей промисловості на Житомирщині провідну роль відігравала цукрова промисловість. В межах сучасної Житомирської області працювало тоді 12 цукрових заводів. Існувала лісова, склоробна та фарфорова промисловість.
Проте Житомирщина й далі залишалася переважно аграрним і економічно відсталим краєм. 1911 року в Житомирському, Новоград-Волинському та Овруцькому повітах налічувалося лише 593 дрібні промислові підприємства. 1913 року тут на 1266 тис. населення було всього близько 11 тис. фабрично-заводських робітників.
Монополістична стадія розвитку капіталізму супроводжувалася дальшим посиленням експлуатації трудящих. Тривалість робочого дня досягла 14—16 годин, а заробітна плата була майже в півтора раза нижча, ніж у країні. На виробництві широко застосовувалася дитяча праця. Чимало робітників трудове життя починало з 7—8-річного віку. На випадок захворювання або нещасного випадку робітник отримував мізерну допомогу, та й то не завжди.
Про жахливі умови праці й життя робітників Житомирщини газета «Правда» у 1912 році надрукувала кореспонденцію одного з робітників механічних майстерень Коростеня. В ній говорилося про те, що коростенські робітники працюють у маленьких і темних майстернях по 14,5 години на добу, що особливо важко для учнів-підлітків, які встають о 5-й годині ранку і лягають близько 12 години ночі і «не стільки вчаться, скільки мучаться, виконуючи всі чорні роботи». Не кращою була доля селян. Не маючи необхідних засобів існування, багато з них наймитувало в поміщиків і куркулів або в пошуках роботи виїжджало далеко за межі села.
Намагаючись зміцнити поміщицько-капіталістичний лад, царизм указом від 9 листопада 1906 року провів аграрну реформу. Це ще більше прискорило процес розорення основної маси селянства. За переписом 1910 року, в Житомирському, Новоград-Волинському й Овруцькому повітах 56,6 проц. селянських дворів було безорних і таких, що мали своєї орної землі до 4 десятин, 34,7 проц. — від 4 до 9,9 десятини, 8,7 проц. — по 10 і більше десятин. 1912 року в Бердичівському, Радомишльському і Сквирському повітах Київської губернії 57 проц. господарств не мали земель або мали її до 4 десятин, 34,5 проц. — від 4 до 10 десятин і 8,5 проц. — 10 і більше десятин. Перша група селян — це біднота, друга — переважно середняки і третя — куркулі.
Не краще основна маса селянства була забезпечена худобою. За подвірним переписом 1910 року, 34,8 проц. селянських господарств Волині не мали робочої худоби. До того ж з часом забезпечення селян худобою все більше погіршувалося. Так, 1888 року тут безкінних селянських дворів було 34,7 проц., а в 1912 році їх стало близько 37 проц.. «Безкінний селянин — це такий, що став уже зовсім неімущим. Це — пролетар»,— писав В. І. Ленін.
Обробляли землю і збирали врожай селяни здебільшого такими примітивними знаряддями, як дерев'яні плуги, сохи, борони, коси й серпи. У 1910 році на 135 тис. описаних селянських дворів Волинської губернії було лише 84 тис. залізних плугів, 114 рядкових сівалок, 698 жаток. Кращий сільськогосподарський інвентар був головним чином у куркулів. 1917 року безінвентарних господарств налічувалося в Житомирському повіті 46 проц., у Новоград-Волинському — 39 процентів.
Багато селян, особливо з бідняків, шукаючи виходу з тяжкого становища, переселялися в Сибір.
Протягом 1906—1915 рр. із Житомирського, Новоград-Волинського та Овруцького повітів виїхало понад 15 тис. чоловік, з них 15,5 проц. повернулося назад. Деякі селяни Житомирщини, пробували шукати кращої долі в Сполучених Штатах Америки. Лише 1910 року з Новоград-Волинського повіту виїхав на заробітки в США 671 чоловік. Витративши на дорогу й